На минулому тижні скінчилися мої заплановані на це півріччя концерти. Перед тим, правда, трапилася історія.

Квитки на всі концерти, включаючи травневі, мною були куплені через сайт Брненської філармонії ще на початку року, після чого справно роздруковувалися щоразу за кілька днів перед кожним концертом. Але в травні щось пішло не так: коли натискаєш на посилання типу «Скачати квитки», тебе просто перенаправляє на головну сторінку філармонії. Quick research показав, що їх сайт зараз — у процесі перероблення, а англійська версія взагалі закрита. Further research виявив, що нові квитки купуються через систему Colosseum (як у Празі, наприклад), і вона навіть дає в собі зареєструватися. Тільки от питання все ще лишалося: де в біса мої вже придбані vstupenky?

На свій лист на інфоадресу я доволі швидко отримав відповідь, що філармонія квитків не продає, а ви (я, себто) купували їх деінде, отуди й звертайтеся. Два листи були миттєво відправлені «отуди», і на один я отримав відповідь, що проблем нема, приходьте — випишемо квиток на місці. На другий лист я не отримав нічого. Тим часом, від філармонії прийшов ще один лист, який запевняв мене, що квитки я в них не купував.

На одній із офлайн-кас, до речі, замовлення знайти не змогли, пояснюючи це тим, що бачать тільки резервацію, а не вже оплачені квитки. А друга (основна) каса була якраз зачинена.

Тим часом, я відправив ще одного листа, терпляче пояснюючи пані, що вона поплутала внатурє, і що я в курсі, що сайт на реконструкції, а система замовлень змінилася. І чудо сталося: мене набрали з менеджменту філармонії, пояснили, що пані внатурє поплутала, квитки мої в порядку, і я можу приходити прямо на концерт.

(звісно, у мене VIP-сектор, як би вони могли мені відмовити 🙂)

До зали, пропустили без проблем за роздрукованим листом, і так, я бачив своє імʼя на окремому папірці на вході. Трохи пізніше перед самим початком мене знайшли прямо на місці та вручили два квитки: на цей і наступний концерт.

Висновки: друкуйте всі квитки відразу (сподіваюся, вони таки введуть повністю електронні) й не соромтеся комунікувати. Філармонія печеться про своїх відвідувачів.

Тепер про концерти. Перший був у четвер, грали Франтішека Туму й Моцарта. Оркестр був напівкамерний, але з хором, що зіграло з тісною брненською залою дуже позитивну штуку: усі вмістилися на сцені, і акустика була чудовою. Плюс, невеликий театральний виступ у вигляді діалогу між Бахом і Моцартом.

Другий концерт відбувався вчора, у неділю, і проходив він у костелі св. Янів. Грали «Реквієм» Дворжака. Костел трохи на реконструкції зараз, але тільки ззовні. Усередину помістився великий хор і повноцінний оркестр, що цього разу, зважаючи на вузькість і видовженість зали, зіграло з акустикою трохи поганий жарт. Ну, все одно, солісти співали ОК.

Але й це, власне, ще не все. У пʼятницю тут проходила ніч костелів, і мене спонукали кудись піти. Я, звісно, вибрав, Петра і Павла (отой великий із двома шпилями, символ міста), де грали на скрипках і органі, і ще трохи співав хор. Незвичайний experience слухати ці речі до глибокої ночі.

Зважаючи на те, що до цього у Брно за майже два роки я не був у жодному костелі, аж пара за три дні — сильний аргумент, аби не ходити туди ще дуже довго, якщо тільки, звісно, там знову щось не гратимуть.

За мною ще фотографії з двох вихідних поїздок — у Бухловіце й Летовіце, — але це трохи пізніше.

Відвідавши вчора Брненську філармонію вдруге, я таки вкорінився в думці, що вона замала. Залі не вистачає обʼєму, а сцені — місця для розміщення оркестру в повному складі. І не зважаючи на той факт, що там установлений орган (на якому, до речі, також цього разу грали), ця зала — виключно камерна.

Хто був у Колонному залі ім. Лисенка в Києві, той знає, що якщо конфігурація оркестру передбачає багато-багато музикантів (наприклад, для виконання «Петрушки» Стравінського), то вони сидять від стінки до стінки щільно, майже впритул до країв. А тепер уявіть, що половина того оркестру просто фізично б не влізла на брненську сцену.

Поруч із поточною будівлею філармонії зводять нову, Janáčkovo kulturní centrum. Днями підписали угоду на проектну документацію другого етапу будівництва. Я не бачив, як має виглядати нова зала, але зустрічав посилання на те, що її проектуванням займатимуться ті ж люди, які робили знамениту Філармонію на Ельбі в Гамбурзі. І я щиро сподіваюся, що нова брненська зала буде в тому ж таки стилі караянівського цирку.

Щодо власне музичної програми, то все було нормально. Грали Моцарта, Баха і компанію. Єдине, чого я не зрозумів, якщо навіть цей концерт і був присвячений молодим і майбутнім мамам (з відповідною кількахвилинною лекцією про музикотерапію), навіщо ж декому треба було брати дітей прямо в залу. У Києві, наприклад, на це діє пряма заборона, а тут навіть є окрема кімната, де на час концерту залишають дітей під наглядом. І чи то публіка менш дисциплінована, чи ж то я так не звик до акустики, що чув усе, чого не мав би чути.

До слова, я розписав собі оркестрові концерти на півроку вперед. Усі будуть у Брно, крім одного, заради якого я поїду в кінці березня до Праги. Імовірно, треба вклинити й щось у Відні (я знову подався на новорічну лотерею, до речі), але це буде окрема історія.

Симфонічний оркестр Віденської філармонії у пʼятницю, 29-го числа, був у гостях у Братиславі і давав концерт у Словацькій філармонії в рамках музичного фестивалю. Грали Гайдна, Брамса і Бартока, а диригував такий собі індус на ймення Зубін Мета, якому, як виявилося, уже 81 рік. У 2007-му році він керував традиційним новорічним концертом у Відні. І у 2015-му. І ще кілька разів до того.

Приклад його роботи:

На цьому відео він набагато живіший, ніж зараз. Роки беруть своє. Зате він (я або цього раніше не помічав, або він і правда перший такий диригент на моїй памʼяті) вів твори без партитури на пюпітрі перед очима, як і на відео вище.

На біс зіграли Віденський вальс, до речі.

Їздити на концерти у Братиславу доволі зручно. Виїжджаєш десь о 16:30, за півтори години там, гуляєш півгодини містом, потім дві години концерт, і назад або останнім угорським потягом, або фліксбусом. І вдома ще до першої ночі.

Словацька філармонія симпатична і зсередини, і ззовні. Багато люстр, позолоти, оцього всього, бабусі-дідусі наряджаються у плаття-фраки. Мо́лоді мало (на відміну від Києва, наприклад). Звучання, як на мене, пласкувате, зал — прямокутник без колон, хоча доволі обʼємний, зі скругленої стелею. Місце я собі взяв хороше, власне, як завжди — середні ряди трохи зліва, навпроти першої скрипки, але не так близько до сцени, щоб мотати головою туди-сюди. Тому звучання, думаю, оцінив правильно.

На вході дівчина, яка роздавала програмки, не визнала в мені поціновувача, і сама програмку не дала. Довелося просити. Зате з цієї програмки тепер знаю, що після Нового року у Відень приїде Дудамель, і я от тепер думаю, що можна було б і собі зʼїздити.

19.10.2012
«Генії і дилетанти»

Академічний симфонічний оркестр
Національної філармонії України
Головний диригент –
РОМАН КОФМАН

Соліст – СЕРГІЙ БОРТНИК (тенор)

Програма:
Ж.-Ж.Руссо – Увертюра до опери «Сільський чаклун»
Ф.Ніцше – 5 п’єс (оркестрова версія О.Щетинського)
Е.-Т.Гофман – Увертюра до опери «Ундина»
Б.Пастернак – Соната для фортепіано (оркестрова версія О.Щетинського)
О.Грибоєдов – 2 вальси (оркестрова версія О.Щетинського)
Г.Сковорода-О.Щетинський – Пісня філософа
Л.Толстой – Вальс (оркестрова версія Р.Кофмана)
Р.Штраус – Симфонічна поема «Так казав Заратустра» (за Ф.Ніцше)

Був от у п’ятницю. Але чомусь не особливо пішло, окрім початку «Так казав Заратустра». Може, через те, що я не виспався. А, може, Кофман цього разу навмисне підібрав щось таке, під що добре спати :).

Наступний концерт за планом 26-го числа. Білет уже є.

29-го числа ходив у філармонію на заключний концерт фестивалю «Літні музичні промені». Грали… рок-хіти 20-го століття.

У програмі: Ерік Клептон, Фредді Мерк’юрі, Лед Зеппелін, Карлос Сантана, Річі Блекмор, Джон Леннон, Бітлз та інші. Усе це виконував Національний академічний духовий оркестр України, диригент — добродушний і об’ємний Олексій Баженов.

Я завжди мріяв почути Богемську рапсодію, Stairway to heaven і Smoke on the water на сцені філармонії. Мрії збуваються.

Ми трохи не досиділи до кінця концерту, бо спішили на футбол. Я вперше побував на живому великому футболі на великому стадіоні — грали наше Динамо з їхньою Боруссією М на НСК «Олімпійський».

Вечір видався вдалий.

Був на «Літніх музичних променях» у філармонії, грали Россіні, Родріго і Чайковського. Вживу побачив Остапенка, гітариста. Диригував Дядюра.

Гарна ідея зробити цикл оркестрової музики влітку. Ще піду 29-го числа, будуть грати Меркьюрі, Моріа, Клептона і Deep Purple. Так, у тій же філармонії. Духовий оркестр.

Водив сьогодні однокурсниць на концерт Київського камерного оркестру. Диригент — старезний, але неперевершений професор Роман Ісаакович Кофман.

У програму входили Бах із його досить добре відомою «Арією», яку я таки десь чув до цього концерту, Гріг, сюїта якого просто сподобалася, Кісін (щоб він живий був), твір якого змусив мене напружитися, очікуючи, що він таки прорветься у щось мелодійне (але окрім набору звуків я нічого не почув, тому оце от якраз дуже й не сподобалося), Мендельсон (було щось коротке, особливо не запам’яталося) і Дворжак із мелодійною серенадою для струнних із п’яти частин.

Тому якби не Кісін, було б усе добре.

Кофману аплодували стоячи. Вийшовши четвертий раз, він двічі зіграв на біс — ту ж «Арію» Баха і якусь частину чи то Гріга, чи то Дворжака. А потім характерним жестом прогнав оркестр зі сцени, щоб ми перестали аплодувати. Колоритний дядько.