Мітки: філармонія

На мину­ло­му тижні скін­чи­ли­ся мої запла­но­ва­ні на це пів­річ­чя кон­цер­ти. Перед тим, прав­да, тра­пи­ла­ся істо­рія.

Кви­тки на всі кон­цер­ти, вклю­ча­ю­чи трав­не­ві, мною були купле­ні через сайт Брнен­ської філар­мо­нії ще на поча­тку року, після чого справ­но роз­дру­ко­ву­ва­ли­ся щора­зу за кіль­ка днів перед кожним кон­цер­том. Але в трав­ні щось пішло не так: коли нати­ска­єш на поси­ла­н­ня типу «Ска­ча­ти кви­тки», тебе про­сто пере­на­прав­ляє на голов­ну сто­рін­ку філар­мо­нії. Quick research пока­зав, що їх сайт зараз — у про­це­сі пере­ро­бле­н­ня, а англій­ська вер­сія вза­га­лі закри­та. Further research виявив, що нові кви­тки купу­ю­ться через систе­му Colosseum (як у Пра­зі, напри­клад), і вона навіть дає в собі заре­є­стру­ва­ти­ся. Тіль­ки от пита­н­ня все ще лиша­ло­ся: де в біса мої вже при­дба­ні vstupenky?

На свій лист на інфо­адре­су я дово­лі швид­ко отри­мав від­по­відь, що філар­мо­нія кви­тків не про­дає, а ви (я, себ­то) купу­ва­ли їх деін­де, оту­ди й звер­тай­те­ся. Два листи були мит­тє­во від­прав­ле­ні «оту­ди», і на один я отри­мав від­по­відь, що про­блем нема, при­ходь­те — випи­ше­мо кви­ток на місці. На дру­гий лист я не отри­мав нічо­го. Тим часом, від філар­мо­нії при­йшов ще один лист, який запев­няв мене, що кви­тки я в них не купу­вав.

На одній із офлайн-кас, до речі, замов­ле­н­ня зна­йти не змо­гли, поясню­ю­чи це тим, що бачать тіль­ки резер­ва­цію, а не вже опла­че­ні кви­тки. А дру­га (основ­на) каса була якраз зачи­не­на.

Тим часом, я від­пра­вив ще одно­го листа, тер­пля­че поясню­ю­чи пані, що вона поплу­та­ла вна­ту­рє, і що я в кур­сі, що сайт на рекон­стру­кції, а систе­ма замов­лень змі­ни­ла­ся. І чудо ста­ло­ся: мене набра­ли з мене­джмен­ту філар­мо­нії, поясни­ли, що пані вна­ту­рє поплу­та­ла, кви­тки мої в поряд­ку, і я можу при­хо­ди­ти пря­мо на кон­церт.

(зві­сно, у мене VIP-сектор, як би вони могли мені від­мо­ви­ти 🙂)

До зали, пропу­сти­ли без про­блем за роз­дру­ко­ва­ним листом, і так, я бачив своє ім’я на окре­мо­му папір­ці на вхо­ді. Тро­хи пізні­ше перед самим поча­тком мене зна­йшли пря­мо на місці та вру­чи­ли два кви­тки: на цей і насту­пний кон­церт.

Виснов­ки: дру­куй­те всі кви­тки від­ра­зу (спо­ді­ва­ю­ся, вони таки вве­дуть пов­ні­стю еле­ктрон­ні) й не сором­те­ся кому­ні­ку­ва­ти. Філар­мо­нія пече­ться про сво­їх від­ві­ду­ва­чів.

Тепер про кон­цер­ти. Пер­ший був у четвер, гра­ли Фран­ті­ше­ка Туму й Моцар­та. Оркестр був напів­ка­мер­ний, але з хором, що зігра­ло з тісною брнен­ською залою дуже пози­тив­ну шту­ку: усі вмі­сти­ли­ся на сце­ні, і аку­сти­ка була чудо­вою. Плюс, неве­ли­кий теа­траль­ний виступ у вигля­ді діа­ло­гу між Бахом і Моцар­том.

Дру­гий кон­церт від­бу­вав­ся вчо­ра, у неді­лю, і про­хо­див він у косте­лі св. Янів. Гра­ли «Рекві­єм» Двор­жа­ка. Костел тро­хи на рекон­стру­кції зараз, але тіль­ки ззов­ні. Усе­ре­ди­ну помі­стив­ся вели­кий хор і пов­но­цін­ний оркестр, що цьо­го разу, зва­жа­ю­чи на вузь­кість і видов­же­ність зали, зігра­ло з аку­сти­кою тро­хи пога­ний жарт. Ну, все одно, солі­сти спів­а­ли ОК.

Але й це, вла­сне, ще не все. У п’я­тни­цю тут про­хо­ди­ла ніч косте­лів, і мене спо­ну­ка­ли кудись піти. Я, зві­сно, вибрав, Петра і Пав­ла (отой вели­кий із дво­ма шпи­ля­ми, сим­вол міста), де гра­ли на скри­пках і орга­ні, і ще тро­хи спів­ав хор. Незви­чай­ний experience слу­ха­ти ці речі до гли­бо­кої ночі.

Зва­жа­ю­чи на те, що до цьо­го у Брно за май­же два роки я не був у жодно­му косте­лі, аж пара за три дні — силь­ний аргу­мент, аби не ходи­ти туди ще дуже дов­го, якщо тіль­ки, зві­сно, там зно­ву щось не гра­ти­муть.

За мною ще фото­гра­фії з двох вихі­дних поїздок — у Бухло­ві­це й Лето­ві­це, — але це тро­хи пізні­ше.

Мітки: , , ,

Від­ві­дав­ши вчо­ра Брнен­ську філар­мо­нію вдру­ге, я таки вко­рі­нив­ся в дум­ці, що вона зама­ла. Залі не виста­чає об’є­му, а сце­ні — місця для роз­мі­ще­н­ня орке­стру в пов­но­му скла­ді. І не зва­жа­ю­чи на той факт, що там уста­нов­ле­ний орган (на яко­му, до речі, також цьо­го разу гра­ли), ця зала — виклю­чно камер­на.

Хто був у Колон­но­му залі ім. Лисен­ка в Киє­ві, той знає, що якщо кон­фі­гу­ра­ція орке­стру перед­ба­чає бага­то-бага­то музи­кан­тів (напри­клад, для вико­на­н­ня «Петру­шки» Стра­він­сько­го), то вони сидять від стін­ки до стін­ки щіль­но, май­же впри­тул до кра­їв. А тепер уявіть, що поло­ви­на того орке­стру про­сто фізи­чно б не влі­зла на брнен­ську сце­ну.

Поруч із пото­чною будів­лею філар­мо­нії зво­дять нову, Janáčkovo kulturní centrum. Дня­ми під­пи­са­ли уго­ду на прое­кт­ну доку­мен­та­цію дру­го­го ета­пу будів­ни­цтва. Я не бачив, як має вигля­да­ти нова зала, але зустрі­чав поси­ла­н­ня на те, що її про­е­кту­ва­н­ням займа­ти­му­ться ті ж люди, які роби­ли зна­ме­ни­ту Філар­мо­нію на Ель­бі в Гам­бур­зі. І я щиро спо­ді­ва­ю­ся, що нова брнен­ська зала буде в тому ж таки сти­лі кара­я­нів­сько­го цир­ку.

Щодо вла­сне музи­чної про­гра­ми, то все було нор­маль­но. Гра­ли Моцар­та, Баха і ком­па­нію. Єди­не, чого я не зро­зу­мів, якщо навіть цей кон­церт і був при­свя­че­ний моло­дим і май­бу­тнім мамам (з від­по­від­ною кіль­ка­хви­лин­ною лекці­єю про музи­ко­те­ра­пію), наві­що ж деко­му тре­ба було бра­ти дітей пря­мо в залу. У Киє­ві, напри­клад, на це діє пря­ма забо­ро­на, а тут навіть є окре­ма кім­на­та, де на час кон­цер­ту зали­ша­ють дітей під нагля­дом. І чи то публі­ка менш дисци­плі­но­ва­на, чи ж то я так не звик до аку­сти­ки, що чув усе, чого не мав би чути.

До сло­ва, я роз­пи­сав собі орке­стро­ві кон­цер­ти на пів­ро­ку впе­ред. Усі будуть у Брно, крім одно­го, зара­ди яко­го я поїду в кін­ці бере­зня до Пра­ги. Імо­вір­но, тре­ба вкли­ни­ти й щось у Від­ні (я зно­ву подав­ся на ново­рі­чну лоте­рею, до речі), але це буде окре­ма істо­рія.

Мітки: , ,

Сим­фо­ні­чний оркестр Віден­ської філар­мо­нії у п’я­тни­цю, 29-го числа, був у гостях у Бра­ти­сла­ві і давав кон­церт у Сло­ва­цькій філар­мо­нії в рам­ках музи­чно­го фести­ва­лю. Гра­ли Гай­дна, Брам­са і Бар­то­ка, а дири­гу­вав такий собі індус на йме­н­ня Зубін Мета, яко­му, як вияви­ло­ся, уже 81 рік. У 2007-му році він керу­вав тра­ди­цій­ним ново­рі­чним кон­цер­том у Від­ні. І у 2015-му. І ще кіль­ка разів до того.

При­клад його робо­ти:

На цьо­му відео він наба­га­то живі­ший, ніж зараз. Роки беруть своє. Зате він (я або цьо­го рані­ше не помі­чав, або він і прав­да пер­ший такий дири­гент на моїй пам’я­ті) вів тво­ри без пар­ти­ту­ри на пюпі­трі перед очи­ма, як і на відео вище.

На біс зігра­ли Віден­ський вальс, до речі.

Їзди­ти на кон­цер­ти у Бра­ти­сла­ву дово­лі зру­чно. Виїжджа­єш десь о 16:30, за пів­то­ри годи­ни там, гуля­єш пів­го­ди­ни містом, потім дві годи­ни кон­церт, і назад або остан­нім угор­ським потя­гом, або флі­кс­бу­сом. І вдо­ма ще до пер­шої ночі.

Сло­ва­цька філар­мо­нія сим­па­ти­чна і зсе­ре­ди­ни, і ззов­ні. Бага­то люстр, позо­ло­ти, оцьо­го всьо­го, бабу­сі-діду­сі наря­джа­ю­ться у пла­т­тя-фра­ки. Мо́лоді мало (на від­мі­ну від Киє­ва, напри­клад). Зву­ча­н­ня, як на мене, пла­ску­ва­те, зал — пря­мо­ку­тник без колон, хоча дово­лі об’єм­ний, зі скру­гле­ної сте­лею. Місце я собі взяв хоро­ше, вла­сне, як зав­жди — сере­дні ряди тро­хи злі­ва, нав­про­ти пер­шої скри­пки, але не так близь­ко до сце­ни, щоб мота­ти голо­вою туди-сюди. Тому зву­ча­н­ня, думаю, оці­нив пра­виль­но.

На вхо­ді дів­чи­на, яка роз­да­ва­ла про­грам­ки, не визна­ла в мені поці­но­ву­ва­ча, і сама про­грам­ку не дала. Дове­ло­ся про­си­ти. Зате з цієї про­грам­ки тепер знаю, що після Ново­го року у Відень при­їде Дуда­мель, і я от тепер думаю, що можна було б і собі з’їзди­ти.

Мітки: , , , ,

Ота­ке руде чудо вчо­ра висту­па­ло на вечо­рі іта­лій­ської музи­ки в рам­ках циклу «Suono Italiano».

0010-crop-u1907

Ото голос.

Мітки: ,

19.10.2012
«Генії і диле­тан­ти»

Ака­де­мі­чний сим­фо­ні­чний оркестр
Націо­наль­ної філар­мо­нії Укра­ї­ни
Голов­ний дири­гент –
РОМАН КОФМАН

Соліст – СЕРГІЙ БОРТНИК (тенор)

Про­гра­ма:
Ж.-Ж.Руссо – Увер­тю­ра до опе­ри «Сіль­ський чаклун»
Ф.Ніцше – 5 п’єс (орке­стро­ва вер­сія О.Щетинського)
Е.-Т.Гофман – Увер­тю­ра до опе­ри «Унди­на»
Б.Пастернак – Сона­та для фор­те­пі­а­но (орке­стро­ва вер­сія О.Щетинського)
О.Грибоєдов – 2 валь­си (орке­стро­ва вер­сія О.Щетинського)
Г.Сковорода‑О.Щетинський – Пісня філо­со­фа
Л.Толстой – Вальс (орке­стро­ва вер­сія Р.Кофмана)
Р.Штраус – Сим­фо­ні­чна пое­ма «Так казав Зара­ту­стра» (за Ф.Ніцше)

Був от у п’ятницю. Але чомусь не осо­бли­во пішло, окрім поча­тку «Так казав Зара­ту­стра». Може, через те, що я не виспав­ся. А, може, Кофман цьо­го разу нав­ми­сне піді­брав щось таке, під що добре спа­ти :).

Насту­пний кон­церт за пла­ном 26-го числа. Білет уже є.

Мітки: , ,

29-го числа ходив у філар­мо­нію на заклю­чний кон­церт фести­ва­лю «Літні музи­чні про­ме­ні». Гра­ли… рок-хіти 20-го сто­лі­т­тя.

У про­гра­мі: Ерік Кле­птон, Фред­ді Мерк’юрі, Лед Зеп­пе­лін, Кар­лос Сан­та­на, Річі Бле­кмор, Джон Лен­нон, Бітлз та інші. Усе це вико­ну­вав Націо­наль­ний ака­де­мі­чний духо­вий оркестр Укра­ї­ни, дири­гент — добро­ду­шний і об’ємний Оле­ксій Баже­нов.

Я зав­жди мрі­яв почу­ти Богем­ську рапсо­дію, Stairway to heaven і Smoke on the water на сце­ні філар­мо­нії. Мрії збу­ва­ю­ться.

Ми тро­хи не доси­ді­ли до кін­ця кон­цер­ту, бо спі­ши­ли на фут­бол. Я впер­ше побу­вав на живо­му вели­ко­му фут­бо­лі на вели­ко­му ста­діо­ні — гра­ли наше Дина­мо з їхньою Борус­сі­єю М на НСК «Олім­пій­ський».

Вечір видав­ся вда­лий.

Мітки: , ,

Був на «Літніх музи­чних про­ме­нях» у філар­мо­нії, гра­ли Рос­сі­ні, Родрі­го і Чай­ков­сько­го. Вжи­ву поба­чив Оста­пен­ка, гіта­ри­ста. Дири­гу­вав Дядю­ра.

Гар­на ідея зро­би­ти цикл орке­стро­вої музи­ки влі­тку. Ще піду 29-го числа, будуть гра­ти Мер­кью­рі, Моріа, Кле­пто­на і Deep Purple. Так, у тій же філар­мо­нії. Духо­вий оркестр.

Мітки: , ,

Водив сьо­го­дні одно­кур­сниць на кон­церт Київ­сько­го камер­но­го орке­стру. Дири­гент — ста­ре­зний, але непе­ре­вер­ше­ний про­фе­сор Роман Іса­а­ко­вич Кофман.

У про­гра­му вхо­ди­ли Бах із його досить добре відо­мою «Арі­єю», яку я таки десь чув до цьо­го кон­цер­ту, Гріг, сюї­та яко­го про­сто спо­до­ба­ла­ся, Кісін (щоб він живий був), твір яко­го зму­сив мене напру­жи­ти­ся, очі­ку­ю­чи, що він таки прор­ве­ться у щось мело­дій­не (але окрім набо­ру зву­ків я нічо­го не почув, тому оце от якраз дуже й не спо­до­ба­ло­ся), Мен­дель­сон (було щось коро­тке, осо­бли­во не запам’яталося) і Двор­жак із мело­дій­ною сере­на­дою для струн­них із п’яти частин.

Тому якби не Кісін, було б усе добре.

Кофма­ну апло­ду­ва­ли сто­я­чи. Вийшов­ши четвер­тий раз, він дві­чі зіграв на біс — ту ж «Арію» Баха і якусь части­ну чи то Грі­га, чи то Двор­жа­ка. А потім хара­ктер­ним жестом про­гнав оркестр зі сце­ни, щоб ми пере­ста­ли апло­ду­ва­ти. Коло­ри­тний дядь­ко.

Мітки: ,