між літерами
Сходив з однокласником на виставку «Мотобайк 2013». Не дуже грандіозна подія, насправді, просто багато різних стендів і прикольної техніки, але мало дівчат. Зате хоч побачив Вірастюка. Яким вітром його туди занесло — не знаю, але підозрюю, що він любить кататися на великих двоколісних штуках.
Єдине, що по-справжньому вразило, це костюм мотоцикліста після аварії (на фотках — останній). Мотоцикліст вижив.
Фотки тут.
Фотки на конкурс не взяли. Ну й ладно, хоча відповісти мені могли б і в більш культурній формі.
Традиційні фотографії передноворічного Майдану Незалежності можна переглянути тут.
Учора відкрили 51-шу станцію Київського метрополітену «Іподром». Її збудували в рекордно короткі строки, причому зробили два повноцінні виходи (хоча ходять чутки, що один таки тимчасово закриють), а ще галерею над однією з колій. Жаль тільки, що нема того панно, яке задумувалося в початковому проекті.
Станція вийшла дуже гарна. Залишається тільки чекати, коли збудують «Теремки», щоб поїзди ходили у звичному режимі, а не «човником».
Ну і трохи фоток від мене, звісно.
Додивився всі сучасні зйомки «Галактики», тепер думаю, чи варто дивитися оригінальну постановку 1978-го року. Мабуть, варто, але потім. Зараз планую освоїти «Вавилон 5». Вступний фільм уже подивився — зовсім інший всесвіт, до якого треба звикати. Але для початку непогано. До «Галактики» повернуся, певно, після «Вавилона».
P.S. Обробив усі фотки зі Львова, найближчим часом викладу призначені для публічного перегляду.
Перенесення фотоальбомів у нову галерею заставляє задуматися: нафіга я викладав репортажі по 100 фоток кожний, якщо там 15–20 вистачило б із головою?
Я створив свою власну галерею фотографій.
Це стало гарним приводом перебрати накопичені фотографії, написати кілька корисних скриптів, а ще знайти прийнятну PHP-галерею. Я перепробував кілька, і простеньких скриптів, і складних монстрів, у результаті вибрав MiniGal Nano. Надпроста, надкрасива та зручна річ, яка працює без бази даних. Просто заливай фотки — і все. Власноруч для неї я дописав код, який дає змогу виводити описи альбомів і місце їх зйомки, а ще докинув код гуглоаналітика й системи коментування Disqus.
Основні альбоми я вже переніс із Пікаси, але там їх ще залишається досить багато, тому все за раз зробити не вийде. Нові альбоми додаватимуться тільки в нову галерею. У старій я не планую залишати нічого, тому навіть посилання справа на фотогалерею я замінюю на нове.
Окрім того, в цій галереї вже з’явилися два альбоми з портретними роботами, яких я майже нікому ніколи не показував.
Насолоджуйтеся.
Я тут готую нову фотогалерею, то на фотки доводиться натравлювати оцей скрипт перед їх вивантаженням для змінення розмірів і проставлення копірайтів.
Для пришвидшення цього процесу (оскільки в мого ЦП таки ж 2 ядра) був задум якось це діло розпаралелити, і я поки не знайшов нічого кращого для шелл-скриптів, ніж prll.
post-factum на 7-ме число домовився з однокурсницею Олею про something like фотосесію для неї, і зранку, незважаючи на дощик, забрав її із собою в Маріїнський парк.
Слід віддати належне погоді — вона, мабуть, почула моє внутрішнє обурення щодо її дій, і як тільки ми приїхали в парк, почала приводити себе до належного вигляду. Себто, хмарки розійшлися, а сонце почало світити так, як йому належало б світити в червні.
А ще незважаючи на те, що Оля підступно намагалася спочатку втекти від об’єктива й забрати фотоапарат, щоб фоткати мене, вийшло багато-багато класних кадрів, мабуть, завдяки не стільки тому, що я якось більш-менш пристойно фоткаю, а тому, що Оля неймовірно фотогенічна. Загалом, після первинної чистки фотоматеріалу лишилося дуже багато з чого вибрати, і я підозрюю, що вибирати буде важко. Але я справлюся ;).
Загалом, гулька з фотоапаратом від Маріїнки через Андріївський узвіз на Контрактову площу розтягнулася майже на 8 годин, чим я неймовірно задоволений.
На сьому вечора був запланований концерт Київського камерного оркестру. Диригент — професор Кофман. Концерт вийшов неймовірним, а ще на ньому я зрозумів, як Роман Ісаакович будує такі вечірні виступи — спочатку щось приємне, потім — незрозуміла для мене фігня, а під кінець щось просто класне. Чимось «просто класним» цього разу була «Маленька нічна серенада» Моцарта, під час виконання якої я із задоволенням прокручував знайому мелодію в голові, а також спостерігав за неймовірним спілкуванням мімікою диригента з виконавцями.
Якщо мене в кінці літа спитають, який же ж день із цих трьох місяців був найкращим, то принаймні зараз я сказав би, що в мене є перший номінант.