Мітки: театр

Мину­лої субо­ти ходив на елі­тні музи­чні вечо­ри камер­ної музи­ки Євге­нії Баса­ла­є­вої. Спів­ав хор, гра­ли на фор­те­пі­а­но, висту­пав сим­фо­ні­чний оркестр Націо­наль­ної радіо­ком­па­нії, зву­чав орган. Вийшло дово­лі сим­па­ти­чно, тіль­ки кліп Біло­зір із про­е­кто­ра не впи­сав­ся в живий виступ. Неа­нон­со­ва­на моли­тва за Укра­ї­ну напри­кін­ці також була ОК. У фойє тим часом екс­по­ну­ва­ли­ся кар­ти­ни укра­їн­ських худо­жни­ків. При­мі­тно, що на зво­ро­ті кар­тин був напи­са­ний номер теле­фо­ну худо­жни­ка і ціна в баксах.

Цієї субо­ти ходив на виста­ву «Бери, люби, тікай» у Моло­дий театр. Над­зви­чай­на річ, як вияви­ло­ся, дуже раджу. Одне тіль­ки пита­н­ня після виста­ви зали­ши­ло­ся — сві­тло про­па­да­ло нав­ми­сно, чи так і тре­ба було? Дуже вже вправ­но акто­ри спра­ви­ли­ся з цією ситу­а­ці­єю, хоча саму виста­ву дове­ло­ся на хви­ли­ну пере­рва­ти.

Мітки: , ,

Вихі­дни­ми мав наго­ду наві­да­ти­ся в театр на поста­нов­ку «Бабо­чки сво­бо­дны» (п’єса Лео­нар­да Гер­ша «Эти сво­бо­дные бабо­чки») у був­шо­му «Кра­ко­ві», а нині «Киє­ві» на Руса­нів­ці у вико­нан­ні сту­дії «Тыся­че­ле­тие». Не можу, прав­да, ска­за­ти, що я так уже силь­но й пові­рив, ІМХО, гра­ли натя­гну­то. І театр тро­хи зане­дба­ний. Але то таке.

Ще був на «ОЕ.20 LIVE IN KYIV». Край­нє сім­па­ті­чно.

Мітки: ,

Учо­ра­шньо­го дня, у четвер, води­ла мене одно­кур­сни­ця Оля в театр, але не про­сто театр, а театр-сту­дію імпро­ві­за­ції твор­чо­го об’єднання «Чор­ний ква­драт». Ста­ви­ли «Когда захо­че­шь тепло­ты». Кому лінь­ки йти за поси­ла­н­ням, ось опис пря­мі­сінь­ко із сай­ту:

Тон­кий и изя­щный спе­ктакль-дра­ма. Лег­кий юмор и акку­ра­тная игра акте­ров не пре­дна­зна­че­на для люби­те­лей при­ми­тив­но­го сме­ха. Хоте­лось бы при­гла­сить зри­те­лей спосо­бных к вни­ма­тель­но­му сопе­ре­жи­ва­нию геро­ям пье­сы.
Жила-была деву­шка. И у нее было двое муж­чин. Один – кото­ро­го люби­ла она. Дру­гой – кото­рый любил ее. Госпо­ди, как же надо­е­ли эти «любов­ные тре­у­голь­ни­ки». И вот одна­жды…
Что делать, если ты её люби­шь, а она тебя нет? И если ты пони­ма­е­шь, что един­ствен­ное, что ты може­шь дать люби­мо­му чело­ве­ку – это макси­маль­но поста­ра­ться огра­дить её от мел­ких жизнен­ных нев­згод и непри­я­тно­стей? А если и это не помо­га­ет?

Гра­ли в одній із кім­нат новень­ко­го кре­а­тив­но­го про­сто­ру «Часо­пис», у який я і так про­сто хотів потра­пи­ти, щоб поди­ви­ти­ся, що воно таке. Навіть знаю його заснов­ни­ка — Пашу Гора­ка, але то було дав­но й неправ­да. Сце­на камер­на, гля­да­цьких рядів 6, пер­ші два — м’які сиді­н­ня а‑ля поду­шки, остан­ній — суціль­ні диван­чи­ки. Дуже зати­шна зала, при­єм­на атмо­сфер­на, над­зви­чай­но ком­фор­тно спо­сте­рі­га­ти гру акто­рів.

Сам спе­ктакль мені спо­до­бав­ся. Гумор тон­кий, гра акто­рів май­стер­на (хоча, може, над­то емо­цій­на, але то таке), а в самих пер­со­на­жах я навіть деко­го пізнав. І є над чим заду­ма­ти­ся.

Зати­шний блог реко­мен­дує похо­ди­ти на виста­ви цьо­го теа­тру.

Мітки: , , , ,

Одно­кур­сни­ця Оля люб’язно забра­ла мене із собою в Київ­ський ака­де­мі­чний театр дра­ми і коме­дії на спе­ктакль «Обман дли­ною в жизнь».

Якщо ви дума­є­те, що я тут щось напи­шу деталь­но про це — ви поми­ля­є­те­ся. Тре­ба про­сто схо­ди­ти, бо мені дуже спо­до­ба­ло­ся.

Мітки: , ,