Позначка: театр

Минулої суботи ходив на елітні музичні вечори камерної музики Євгенії Басалаєвої. Співав хор, грали на фортепіано, виступав симфонічний оркестр Національної радіокомпанії, звучав орган. Вийшло доволі симпатично, тільки кліп Білозір із проектора не вписався в живий виступ. Неанонсована молитва за Україну наприкінці також була ОК. У фойє тим часом експонувалися картини українських художників. Примітно, що на звороті картин був написаний номер телефону художника і ціна в баксах.

Цієї суботи ходив на виставу «Бери, люби, тікай» у Молодий театр. Надзвичайна річ, як виявилося, дуже раджу. Одне тільки питання після вистави залишилося — світло пропадало навмисно, чи так і треба було? Дуже вже вправно актори справилися з цією ситуацією, хоча саму виставу довелося на хвилину перервати.

Вихідними мав нагоду навідатися в театр на постановку «Бабочки свободны» (п’єса Леонарда Герша «Эти свободные бабочки») у бувшому «Кракові», а нині «Києві» на Русанівці у виконанні студії «Тысячелетие». Не можу, правда, сказати, що я так уже сильно й повірив, ІМХО, грали натягнуто. І театр трохи занедбаний. Але то таке.

Ще був на «ОЕ.20 LIVE IN KYIV». Крайнє сімпатічно.

Учорашнього дня, у четвер, водила мене однокурсниця Оля в театр, але не просто театр, а театр-студію імпровізації творчого об’єднання «Чорний квадрат». Ставили «Когда захочешь теплоты». Кому ліньки йти за посиланням, ось опис прямісінько із сайту:

Тонкий и изящный спектакль-драма. Легкий юмор и аккуратная игра актеров не предназначена для любителей примитивного смеха. Хотелось бы пригласить зрителей способных к внимательному сопереживанию героям пьесы.
Жила-была девушка. И у нее было двое мужчин. Один – которого любила она. Другой – который любил ее. Господи, как же надоели эти «любовные треугольники». И вот однажды…
Что делать, если ты её любишь, а она тебя нет? И если ты понимаешь, что единственное, что ты можешь дать любимому человеку – это максимально постараться оградить её от мелких жизненных невзгод и неприятностей? А если и это не помогает?

Грали в одній із кімнат новенького креативного простору «Часопис», у який я і так просто хотів потрапити, щоб подивитися, що воно таке. Навіть знаю його засновника — Пашу Горака, але то було давно й неправда. Сцена камерна, глядацьких рядів 6, перші два — м’які сидіння а-ля подушки, останній — суцільні диванчики. Дуже затишна зала, приємна атмосферна, надзвичайно комфортно спостерігати гру акторів.

Сам спектакль мені сподобався. Гумор тонкий, гра акторів майстерна (хоча, може, надто емоційна, але то таке), а в самих персонажах я навіть декого пізнав. І є над чим задуматися.

Затишний блог рекомендує походити на вистави цього театру.

Однокурсниця Оля люб’язно забрала мене із собою в Київський академічний театр драми і комедії на спектакль «Обман длиною в жизнь».

Якщо ви думаєте, що я тут щось напишу детально про це — ви помиляєтеся. Треба просто сходити, бо мені дуже сподобалося.