Денні хащі Оболоні вражають своєю класичністю. Стрункі ряди однакових 9-поверхівок, біля під’їздів — лавочки, на лавочках хто? Правильно, ті самі бабульки. Класичні напівгніздові істоти, які мало чим відрізняються одне від одного. Де не пройдеш, чутно однакові розмови: «Ой, Івановна, я вчора так упала, так упала…»

Але найбільш улюблене місце такого типажу я проходжу, коли йду в гості до своїх хороших товаришів. Там у дворах є така собі загородка (типу тієї, у якій у нас у Санжарах кури гуляють), обсаджена деревцями й лавочками. У хорошу погоду на цьому маленькому квадратику спостерігається до десятка бабульок. Збоку, поки не придивитися, здається, що ясільну групу вивели вигулятися.

І правда, Оболонь — це заповідник бабульок.

Читання популярне в метро. Засік кількох людей то з КПК, то з мобілкою, то зі спеціалізованим девайсом, а також двох дівчат з потертими книгами. Одну навіть ідентифікував – Владимир Успенский «Тайный советник вождя» (я її читав).

P. S. Прийшов до гуртожитку і офігєл – з дверей нагло здерта голландська емблемка «STUDENT» (спадок від магістрів) і наш номер, натомість на всіх кімнатах повісили листочки з однаковошрифтованими номерами. Що вони хтіли цим сказати? Люто здер той номер і повісив свій. Хочу жити у кімнаті, а не в камері.

Гарненька дівчина №1: Льюіс Керрол «Алиса в зазеркалье». Видно, що читає про себе вдумливо і по ролях – морщиться, сміється, дивується.

Гарненька дівчина №2: Юрій Андрухович. На жаль, що саме, не розгледів.

Жіночка: якась фігня з психології.

Лисий дядечко: свіжа газета, чергові політичні побрехеньки.

Отак. Далі буде :).