Мітки: роздуми

Основ­на помил­ка у викла­дан­ні філо­со­фії у техні­чних ВУЗах сту­ден­там техні­чних спе­ці­аль­но­стей поля­гає у пере­ван­та­же­но­сті текс­тів, які даю­ться на опра­цю­ва­н­ня.

Техні­чній люди­ні не вла­сти­во чита­ти купу «водя­но­го» текс­ту і виби­ра­ти звід­ти якісь голов­ні ідеї, аби вло­ви­ти, що ж хотів ска­за­ти Гегель, Копнін чи Ільєн­ков.

Виправ­ля­є­ться це робо­тою викла­да­чів по витя­гу­ван­ню цих ідей з текс­тів, фор­му­ва­н­ня з них про­стих і зро­зумі­лих таблиць, а при пода­чі їх сту­ден­там — роз­жо­ву­ва­н­ня основ­них понять і прин­ци­пів, чому так.

Про­сти­ми сло­ва­ми: чесно, мені пофіг, як думав Арі­сто­тель, і з ким його порів­нює Копнін. Осо­би­сто мені важли­во те, до чого дійшли вре­шті решт роз­ду­ми щодо, напри­клад, «рас­суд­ка» і «разу­ма». Нев­же так важ­ко напи­са­ти два рече­н­ня типу «Рас­су­док — це», «Разум — це»… і все?

Осо­би­сто я ці всі їхні філо­соф­ські стру­кту­ри нама­га­ю­ся уяв­ля­ти якось ієрар­хі­чно зі зв’язками між собою. Суть техні­ка — авто­ма­ти­чний ана­ліз «на льо­ту» ска­за­но­го і напи­са­но­го, а не нама­га­н­ня зро­зу­мі­ти, як це уявив за них автор.

Ніза­чот філо­со­фам, вопсчем :).

Мітки: , ,

З одно­го боку: пів­то­ра роки дові­ри.

З іншо­го: у неї виявив­ся інший.

Чому дів­ча­та?

Тому, що вони.

Мітки:

Востан­нє сни­ла­ся якась дур­ня, яка, в прин­ци­пі, осно­ва­на на реаль­но­му сприйнят­ті, але до того спе­ци­фі­чна і ради­каль­на, що я не думаю, що вона вар­та бути при­ве­де­ною тут.

Був з Бе на Хре­ща­ти­ку і Кон­тра­кто­вій. На Кон­тра­кто­вій був якийсь кон­церт (біс їх зна який, щось типу піа­ру Нокіі), нас виста­чи­ло лише на Мед Хедз, які мені осо­би­сто спо­до­ба­ли­ся.

Про­ди­вив­ся дві доку­мен­тал­ки: одну про нині покій­но­го Янков­сько­го, іншу — про Шев­чу­ка. У голо­ву лізе вся­ка ліри­ка, яка ніяк не може офор­ми­ти­ся у вигля­ді чого-небудь більш-менш при­стой­но­го.

Замі­нив Psi+ на Kopete, мета­кон­та­кти та інте­гра­ція рулять.

Про навча­н­ня сві­до­мо не пишу, всьо і так ясно.

Сьо­го­дні пере­стрі­ли дів­ча­та, попро­си­ли від­кри­ти пля­шку пива. Я ж зав­жди із собою ношу сво­го адмін­сько­го ножи­ка, там і від­кри­ва­чка є. Від­крив. А потім поду­мав, чи пра­виль­но зро­бив. Вла­сне, хай п’ють як їм так хоче­ться, аби неба­га­то і не кури­ли. Стрьом­ні такі дів­ча­та.

В ПХ на Кон­тра­кто­вій про­си­ли чек, аби схо­ди­ти до ведме­дів. Така чер­га дов­га була через той кон­церт. Ну дав.

У ваго­нах метро на двох ліні­ях попри пости на фору­мі метро нових схем не зна­йшов.

Мітки: , , , ,

  1. З цьо­го момен­ту при­пи­няю пошук дів­чи­ни, і почи­наю ста­ви­ти­ся до них (дів­чат) ске­пти­чно і ней­траль­но. Тій, кому вда­сться роз­то­пи­ти цей лід, дове­де­ться від­чу­ти силь­ний потік пози­тив­них емо­цій;
  2. при­пи­няю сам писа­ти без нагаль­ної потре­би будь-кому в аську/жаббер;
  3. при­пи­няю нав’язувати для оцін­ки свою твор­чість;
  4. від­клю­чаю теле­фон за виня­тком тих випад­ків, коли само­му тре­ба подзво­ни­ти.
Мітки: , ,

Про­снув­ся від того, що теле­фо­ном роз­бу­ди­ла мам­ка. Пішов на базар з нею і купив нові джин­си.

Раді­сна звіс­тка, що я маю їха­ти на город, саджа­ти кар­то­плю. Пере­но­шу всі пла­ни на вечір.

Сиджу, як дур­ко, вдо­ма, про­грам­лю собі Стрім (запа­ри з новою під­си­сте­мою бло­ку­ва­н­ня, кри­ти­чні секції чомусь не хочуть себе вести так, як тре­ба), і тут вияв­ля­є­ться, що на город я біль­ше не маю їха­ти. «Начисть кар­то­плі». Начи­стив.

Вечір. 3 л пива на двох. Сидим у Рубі­ка вдо­ма, обго­во­рю­єм фото­шоп, Сі++ і дів­чат, при­чо­му остан­нє зайня­ло 80% часу.

Тепер вдо­ма, хочу чаю.

Мітки: , , ,

Коли іду сам — див­лю­ся по сто­ро­нам, коли ідем удвох — див­лю­ся під ноги.

Мітки:

Два непри­єм­них діа­ло­га.

Пер­ший:

— А де Ірка?
— А пішла від мене Ірка.
— Ви що, розі­йшли­ся??
— Так.
— Та ну… ой… ну вона і ***, ***. Ні, ***. Нічо­го, ти не пере­жи­вай.
— Та ста­ра­ю­ся.
— Повер­не­ться, от поба­чиш.

Ха, не повер­не­ться… Це було б над­то про­стим щастям для мене, так не буває. До речі, від­філь­тро­ва­ні сло­ва я не роз­ді­ляю. Не можу дума­ти пога­но про люди­ну, з якою мені було добре зав­жди.

Дру­гий:

— А де… Ірка?
— Ну, по чуткам, вже міся­ці три з яки­мось Сірьо­жою.
— Біда…

Біда. А що зро­биш, як я навіть не знаю, чому так ста­ло­ся?

Ціка­во, вона ще читає те, що я тут пишу?

Зга­да­ло­ся, як ми при­хо­ди­ли на ДК. Часті­ше сто­я­ли чи роз­мов­ля­ли з одно­кла­сни­ка­ми і про­сто дру­зя­ми. Тан­цю­ва­ли тіль­ки як була повіль­на музи­ка. Зго­дом, вже під кінець, ста­ра­ли­ся туди і не ходи­ти, бо там було ску­чно.

Сьо­го­дні схо­див на ДК не дар­ма: бачив сво­їх, а, крім того, поба­чив Ань­ку Хар­чен­ко, яка про­па­ла з мого поля зору роки на два.

Мітки: ,

Ціка­во, наскіль­ки це вигля­да­ти­ме цині­чно, якщо я ска­жу, що без дів­чи­ни біль­ше часу на інші важли­ві спра­ви? Але, зно­ву ж таки, як це узго­джу­є­ться з тим, що без неї сум­но?

Мітки:

«Обя­за­тель­но нужен очень хоро­ший вокал. Ну обя­за­тель­но. Пло­хо петь в хэви-метал­ле нель­зя. В дру­гих жан­рах можно, навер­ное.» © Вале­рий Кипе­лов

Мітки: ,

Остан­нім часом якщо і див­лю­ся (зазви­чай рід­ко), то тіль­ки доку­мен­таль­ні філь­ми. Чому?

Можли­во, набри­дло ігро­ве кіно як таке, з його апрі­о­рі пока­зу­шним хара­кте­ром. Не хоче­ться бачи­ти уяв­ний світ, хоче­ться диви­ти­ся і ана­лі­зу­ва­ти те, що є насправ­ді, або те, що було колись і зна­чною мірою впли­ну­ло на сьо­го­де­н­ня, до яко­го від­но­шу­ся, при­чо­му без­по­се­ре­дньо, і я.

Можли­во, немає тако­го грай­ли­во­го настрою, аби диви­ти­ся вига­да­ні істо­рії, через осо­би­сті обста­ви­ни (читай — від­су­тність поло­вин­ки), і через навча­н­ня.

Ну і, можли­во, через те, що потро­ху змі­ню­є­ться сві­то­гляд з тако­го роже­во-опти­мі­сти­чно­го на пра­гма­ти­чний, що є ком­бі­на­ці­єю двох гло­баль­них обста­вин, назва­них вище (думаю, це віро­гі­дні­ше).

По суті — про­ди­вив­ся фільм про Хру­що­ва, а кон­кре­тні­ше — про «його» холо­дну вій­ну. Пора­ду­ва­ли кадри кіно­хро­ні­ки з осо­би­сто­го архі­ву Мики­ти Сер­гі­йо­ви­ча, де його зня­ли як зви­чай­ну люди­ну-пен­сіо­не­ра. Ну і вза­га­лі, його візит до США, висту­пи, голов­не — його голос, запи­са­ний на магні­то­фон­ну стрі­чку, який на 100% пере­дав його дум­ки його ж сло­ва­ми та інто­на­ці­єю.

Реко­мен­дую.

Мітки: ,