Позначка: роздуми

Молодий Караян, до речі, також кудись спішив. Ось його варіант Дворжака:

А це дудамелівський. Тут він взагалі дитя, по суті:

Здається, не дарма його в минулому році ще назвали одним із найперспективніших диригентів. Якщо хто не зрозумів, другий варіант мені подобається більше, що рідко буває, бо караянівське виконання зазвичай вважається еталонним.

До речі, я подався на віденський новорічний концерт, на 2018-й рік. Там, хто не в курсі, лотерея на квитки, прийом заявок відкритий перші два місяці року, і станом на п’яте число подалося вже більше ста тисяч людей. Ух. Але це така блакитна мрія, щоб хоча б одним оком за найдешевшим квитком зі стоячим місцем.

Із більш приземлених новин — у мене вперше за 10 останніх років власне і справжнє ліжко. Отакої.

Чесно кажучи, я відверто розчарований тим, що зробив Olympus зі своїм флагманом. В оглядах чомусь про це не говорять, але коли дивишся лабораторні знімки в порівнянні з іншими камерами, виявляється, що результат застряг ногами десь у 2010–му році на рівні мого бувшого D3100. Щось таке нечітке, і шумить сильно.

І за це вони хочуть 2000, і це тільки туша.

Звісно, я розумію масове невдоволення цим числом. Дві тисячі! Камера сильно переоцінена, навіть зважаючи на цілком виправдане фапання на вбудовану стабілізацію. Але чого воно варте, коли картинка шумить? Olympus, ти не міг узяти все те саме, але не старатися запихувати понад 20 мегапікселів у подвійний кроп? Видно ж, що 16 — стеля, а ще краще, якби було 12. І цього б на все вистачило, і шумів би не було.

Окремо хочу додати, що мене нудить від самих скріншотів меню, а від пояснення, як ним користуватися, паморочиться в голові. Я ще можу зрозуміти вимикач зліва (why not?), відсутність джойстика (хоча зараз це вже дивно для камери, яка позиціонується як репортажна) і невиразне керування експопараметрами. Але UI! З таким UI за ергономіку не може бути більше 2 за 10-бальною шкалою.

Вітаю, Olympus, ти зробив наддорогу іграшку.

Я морально готовий до X-T2 і дорогущого скла 16–55 f/2,8. Без стабілізації та без повністю артикульованого дисплея, зате з безкомпромісною картинкою і настільки очевидним, простим і зручним керуванням, що тільки чудно, чому в інших не так. І якщо мене найближчим часом не здивує Panasonic з їхнім привидом у вигляді GH5 або той же Olympus із фантомною надією на повнокадрову бездзеркалку, то так воно, думається, і буде. Дзеркалку не хочу, а то вже зважився б на D500.

P. S. Подивіться чеський фільм «Теорія тигра». Надзвичайна штука.

Що ми зараз маємо на ринку — пило- і вологозахищеного, із вбудованою стабілізацією і компактного?

Топтигін днями випустив огляд K-1. Звісно, це і правда справжній танк — туша під кіло, корпус такий, що по ньому можна Бєлазом їздити. Стаб. Повний кадр. Є захищений 24–70. Але монстр. Огляд, до речі, я залишу тут у себе, бо воно того варте.

Легша альтернатива — K-3 II, але за габаритами — це той же мій D3100. Не хочу.

Ще вийшла чудова штука — Fujifilm X-T2. Компактне. APS-C. Захищене (звісно, не танк, але weather sealing мене цілком влаштовує). Не стаб, і це прикро. Більше того, стабілізоване захищене скло — тільки 18–135. Це хороший, але темний універсал, я таким уже знімав, досить із мене. Хочу 2,8. Як варіант — захищений фікс на 35, і стаб на такій фокусній відстані не сильно потрібен. Але тоді для портретів потрібен окремо 85.

Є, звісно, OM-D E-M5 II. Компактний, захищений, є 12–40 на 2,8. Стаб. Мрія майже. Якби не одне «але» — скоро виходить E-M1 II, флагман MFT з репортажними характеристиками. А саме мені таке і треба. Ще б на «одиничку» прикрутили джойстик для вибору точки фокусування (як на тому ж X-T2, наприклад), і тоді йому точно ціни не буде.

Ну і Panasonic, той, що GX8. Правда, IBIS тут гірше, ніж в Олімпусів, тому потрібно ще і стабілізований об’єктив. І такий є — 12–35, але в результаті вийде той же E-M5 II.

Чекаємо на E-M1 II?

Прочитав мемуари Жукова «Воспоминания и размышления», сьоме видання (у трьох томах). Цікаво, звісно, але підозріло, що вони обриваються на закінченні війни. Він умисно не писав про своє післявоєнне життя, чи цензура вирізала у свій час?

Також прочитав Роберта Лава «Linux Kernel Development», третє видання. У голові почала вимальовуватися більш конкретна картина того, що відбувається в ядрі. Треба читати й далі книги цього напряму. Може, щось путнє зроблю колись.

Почав читати «Н. С. Хрущёв. Материалы к биографии». Книга, схоже, з тієї ж серії, що й та, яку я читав про Леоніда Ілліча. Такий же збірник публіцистики. Подивимося, початок цікавий (перша стаття — Бурлацького).

Останнім часом мене часто питають, що ж я, врешті-решт, думаю про те, що відбувається в країні, починаючи з осені. Не скажу, що, але думаю багато, і якщо зважуся, то напишу.

Спостерігаючи табуни мальчиків-зайчиків (до яких я відношу як зелених студентів, так і поважних чоловіків у краватках), які сьогодні паслися на квіткових розкладках, можу зробити висновок, що 14-те — це репетиція 8-го.

Ці мої вранішні думки підтверджувала ненароком підслухана розмова сімейної парочки, у якій вона дорікала йому, що коханці можна зробити нормальний подарунок, а коханій — аби-яку зів’ялу троянду. Цікаво, що вона подарувала йому за його ангельське терпіння?

Ну а вже ввечері був інший табун — дівчачий — із тими ж квіточками, покупованими їм уранці.

Святий Патрік, краще б у театр ішли.

One more thing. Ще одна однокласниця заміж сьогодні вийшла. Окрім усього іншого, дивує ще те, з якого дива у вконтактік треба було викладати своє свідоцтво про шлюб. А все інше, що дивує, не дуже вкладається в той її характер, який я пам’ятаю. Ну й нехай.

Здається, таки почалося. Не холодно, не жарко, тихо-затишно, більш-менш сухо й по-осінньому заспокійливо. Зелень ще переважно на місці, дівчата ще не закуталися повністю, а день не настільки короткий, щоб не можна було щось встигнути зробити. Словом, улюблена пора. Мабуть, так для всіх вересневих.

Дочитав “Греческое сокровище” Ірвінга Стоуна, книгу, яку мені хлопці-сокамерники подарували ледь не рік тому. Цікава, рекомендую, переказувати зміст, звісно, не буду, просто тихенько пораджу.

Подивився багатосерійний фільм про Курську битву, сьогорічного випуску. Якби не молоденькі хлопчики а-ля “я студент театрального вузу”, які читали солдатські монологи, було б узагалі нормально. А так просто якісна документалка, тому раджу.

Ну й ще обзавівся новим інструментом. Lenovo P780, смартом, на який я пускав слюньки із самого анонсу. І тепер він офіційно продається в нас. Поки дуже задоволений, хоча після мого Вайлдфаєра першого випуску він просто гігантський. Ну і, урешті, треба ж оновитися якось, а то за три роки смартфонобудування дуже просунулося вперед. Цей запис, до речі, зроблений із нього.

А в суботу на мене чекає KyivBSD і Рахманінов.

Любов не можна перетворювати на самоціль уже хоча б тому, що однією її метою, нехай маленькою й не так помітною на тлі безлічі інших, є перетворення себе на користь двох людей одразу.

Ставлення до вільного часу дуже вдало зібрав докупи один цікавий блогер. Читати тут. А сама замітка йде в ідеологію.

Мене не перестає надихати це зображення:

Не знаю, чому. Мабуть, рівень ненависті перевищив критичний.