Позначка: оля

Рік минув, а значить, можна, врешті, і фотографії викласти.

Читати далі »

Світло вблималося, я оглох на ліве вухо, а Олька п’є і курить.

Фу.

Сьогодні таки дійсно вдалий і насичений день, незважаючи навіть на те, що його успіх перервав дощ.

Відніс збірку до школи, аж у двох екземплярах, для Алли Анатоліївни та для шкільної бібліотеки. Потім відніс ще один примірник до районної бібліотеки. Подзвонивши Олі, домовився з нею зустрітися, у визначений час, ба навіть трохи раніше вона стояла і чекала на мене… Вручив книжку і їй, заодно трохи з нею прогулявся. Завтрашнього дня віддам примірник Наталі Григорівні (класний керівник). Вчора віддав пану Михальчуку, то він був такий вдячний.

Плюс до всього того, поміняв корпус собі на своїй Нокіі. Тепер виглядає як нова.

– Привіт.
– Прівєт!!!

Стою, як хлопчисько, в сторонці, зніяковів, слова розгубив. Вона собі щебече з друзями.

Підійшов.

– Оль, згадав, що хтів сказати. Можна тебе на хвилинку?
– Ага.

Відійшли.

– Тут діло таке… Новина, не знаю, гарна вона для тебе, чи погана, але вже нічого не зміниш. Коротше, десь в грудні виходить збірка…
– З твоїми віршами?
– Майже. Там купа авторів, по віршу від кожного.
– Класно.
– Так от… Там перед віршем тим присвята. Тобі.
– Мені?? А я тут при чому?
– Так тобі ж писано… Я тебе знайду і збірочку вручу, як вона вийде.
– Сашка…

Кинулася на шию. Обняла так міцно, як ніколи. І воркоче у вухо:

– Дякую тобі…
– То то я тобі дякую!
– А мені за що?
– Оль, я ж тобі вірші писав…
– Та то не я була… Сашка!…

Відпустила.

– Мамка не повірить, як я їй скажу!
– Повірить, як покажеш!
– Дякую… Я до своїх побігла!
– Біжи…

Постояв, померз, чортенята з очей попускав, з людьми поздоровкався та й зайшов всередину ДК.

Світло блим-блим… В’їлося. Коли включили щось повільне (назви пісні не пам’ятаю). Ну думаю, а чого б і ні…

– Оль, можна я вкраду тебе на медляк?
– Ага…

Танцював з нею перший раз в житті… А вона ще на вухо підспівує. Розговорилися про те, про се, так і пісня скінчилася.

– Дякую тобі…

Кивнув головою і відійшов.