Друга і остання на цей раз порція лекцій завершилася незрозумілими речами від продажників, і, врешті-решт, усіх інженерів відпустили на всі чотири сторони.

Німецькомовні міста восени плачуть від сентиментального зворушення, коли я приїжджаю до них у гості, і тому цього разу як тільки видалася вільна хвилинка походити пороздивлятися, пішов дощ.

Ми начепили свої червоні капелюхи і гуляли вулицями невеличкою компанією. Люди посміхалися, дехто цікавився, хто ми і звідки. Якась доволі старенька вже бабуся перепитала «oh, software company? I wish a good luck to you!» Також ми влаштували мініатюрний флеш-моб і завалилися в Pizza Hut. Хто не знає — у них на логотипі якраз червоний капелюх. Скидку не дали, але піцца смачна. Темний Францисканер також.

В EscoBar’і наливали Augustiner Dunkel. Яким боком там Пабло, я так і не зрозумів. Зате доволі шумно і тісно. Йому б не сподобалося.

З Lidl’а везу три Ritter Sport’а до чаю.

Парі дівчат у гік-магазині залишили маленьку порцію здивування.

Завтра в аеропорт, і я таки сподіваюся, що нікому не прийде в голову знову зупинити рух на потрібній нам гілці.

Чим більше слухаю всілякі лекції, тим більше переконуюся в тому, що будь-яка тема може бути цікавою, якщо доповідач і правда любить свою роботу, а також що навіть із найулюбленішої спеціалізації можна зробити наднудну презентацію, якщо ти не вмієш говорити. Так, чувак із команди маркетинга, я зараз про тебе.

Вечірній Мюнхен дуже сильно контрастує із «сільським» пригородом. Місто надгарне, надживе, я здивований тій кількості незворушних велосипедистів, які просто так роз’їжджають фірмовим німецьким асфальтом, розганяючи натовп пішоходів. Незліченні паби, пивний пасаж із живою музикою, класичний темний дюнкель і білі баварські ковбаски — усе це тепер можна помітити галочкою у своєму TODO. Милі єврейки напідпитку, француз-філософ і, звісно, традиційні баварські офіціантки з роду тих, кого пропустила інквізиція, — такою була вечеря сьогодні.

Ранковий Мюнхен, на жаль, ні разу не порадував. S-Bahn в офіс зрадницьки завмер за 3 км до цілі, бо комусь саме в цей холодний понеділок захотілося лягти на рейки. Говорять, такі затики трапляються регулярно. Звісно, таксі нас забрало, але довелося годинку померзнути на зупинці.

Завтра другий раунд лекцій, і деяка невелика надія на те, що вдасться побачити місто до заходу сонця.

І так, тепер у мене є власна аутентична шерстяна червона федора. Саме така, як на логотипі моєї компанії.

P.S. Тель-Авівці скаржаться на собачий холод. А тут навіть не мінус :).

Мюнхен пізньоосінній. Я поламав замочок на триклятій зимовій курточці, і тепер почуваюся не дуже комфортно. Центр Європи, стидоба. Ще й гребінець забув.

Перша подорож літаком. Регіональний економ схожий на автобус, тільки з тією різницею, що їде він над хмарами. У фільмах таких літаків не показують. Зате стюардеса доволі мила, нагадала мені одне дівча з подій майже десятирічної давнини.

Тим не менше, місцеве пшеничне на висоті, а шніцель, як завжди, величезний. Я не розумію от, невже ці європейці стільки жеруть?

Для відпочинку дістався надзвичайно милий, затишний і сучасний номер на третьому поверсі. Браво Red Hat, це цілком компенсує переліт :). Завтра ще спробуємо зацінити сніданок.

Далі презентації, екскурсії, паби. Я ж по роботі тут, а не аби чого.