Мітки: концерти

20-го числа до Брна заїха­ла канад­ська джа­зо­ва спів­а­чка Дая­на Кролл або, як вира­зив­ся один із моїх колег, «бари­шня з піа­ні­но».

Кому ціка­во, що і як вона спів­ає, — зали­шаю відео 9‑тирічної дав­ни­ни:

В прин­ци­пі, з тих пір вона мало змі­ни­ла­ся. Фото­ре­пор­таж із висту­пу в нас є тут.

Її поту­жне кон­траль­то дово­лі яскра­во кон­тра­стує з няшною зов­ні­шні­стю. Ну і бажаю кожно­му вигля­да­ти так у 52 роки.

Мітки: ,

Був учо­ра на кон­цер­ті Сим­фо­ма­нії (це там де купа гар­них дів­чат на скри­пках гра­ють в основ­но­му каве­ри на рок/метал, а ще в них мега­ха­ри­зма­ти­чна бара­бан­щи­ця, соне­чко про­сто) і Місте­рії (а це там, де мімі­мі­шна дів­чин­ка Іра соліс­тка, може, ви її по іксфа­кто­ру бачи­ли).

Звер­ху це вигля­да­ло так:

W8teZqSYp2E

Ува­жний да зна­йде мене на фотці.

На кон­цер­ті ще висту­па­ли Sunrise і Біла Вежа, але остан­ню ми про­сто пропу­сти­ли, а на пер­ших потра­пи­ли тіль­ки на остан­ню пісню-кавер TNT (AC/DC).

При­клад Сим­фо­ма­нії: раз, два.

При­клад Місте­рії: раз, два.

Мітки: , , ,

Поза­вчо­ра ходив на кон­церт сим­фо­ні­чної музи­ки. До нас при­їжджа­ла Кете­ван Чхар­ті­шві­лі, мила гру­зин­ська піа­ніс­тка, яка зігра­ла з орке­стром 23‑й кон­церт ля мажор Моцар­та в трьох части­нах. Гар­но зігра­ла, потім ще вийшла на біс, при­чо­му якраз «на біс» було ще кра­ще — паль­ці біга­ли по кла­ві­шам швид­ше, ніж я дру­кую на ноу­ті. Чудо­ва техні­ка, як на мене.

Після завер­ше­н­ня дру­го­го від­ді­лу Дядю­ра ще зіграв дві неза­пла­но­ва­ні ком­по­зи­ції. Вечір видав­ся досить вда­лим.

До речі, у пер­шо­му від­ді­лі десь ряду так на 12-му чи й далі сидів Кофман. При­йшов собі такий у джин­сах, сів і слу­хав. Не бачив я ще тако­го.

Як вер­тав­ся після кон­цер­ту, то змерз, тому вчо­ра поїхав на Петрів­ку уте­пли­ти­ся — купив шапку, шарф і рука­ви­чки. Щоб осо­бли­во не пари­ти­ся, що купу­ва­ти, взяв із собою Аню. Дів­ча­там видні­ше, який одяг кра­ще :).

А сьо­го­дні надво­рі весна — +14°C. Після вчо­ра­шньо­го аж жар­ко.

P.S. Про­го­ло­су­вав. На моїй діль­ни­ці все було спо­кій­но.

Мітки: ,

19.10.2012
«Генії і диле­тан­ти»

Ака­де­мі­чний сим­фо­ні­чний оркестр
Націо­наль­ної філар­мо­нії Укра­ї­ни
Голов­ний дири­гент –
РОМАН КОФМАН

Соліст – СЕРГІЙ БОРТНИК (тенор)

Про­гра­ма:
Ж.-Ж.Руссо – Увер­тю­ра до опе­ри «Сіль­ський чаклун»
Ф.Ніцше – 5 п’єс (орке­стро­ва вер­сія О.Щетинського)
Е.-Т.Гофман – Увер­тю­ра до опе­ри «Унди­на»
Б.Пастернак – Сона­та для фор­те­пі­а­но (орке­стро­ва вер­сія О.Щетинського)
О.Грибоєдов – 2 валь­си (орке­стро­ва вер­сія О.Щетинського)
Г.Сковорода‑О.Щетинський – Пісня філо­со­фа
Л.Толстой – Вальс (орке­стро­ва вер­сія Р.Кофмана)
Р.Штраус – Сим­фо­ні­чна пое­ма «Так казав Зара­ту­стра» (за Ф.Ніцше)

Був от у п’ятницю. Але чомусь не осо­бли­во пішло, окрім поча­тку «Так казав Зара­ту­стра». Може, через те, що я не виспав­ся. А, може, Кофман цьо­го разу нав­ми­сне піді­брав щось таке, під що добре спа­ти :).

Насту­пний кон­церт за пла­ном 26-го числа. Білет уже є.

Мітки: , ,

post-factum на 7‑ме число домо­вив­ся з одно­кур­сни­цею Олею про something like фото­се­сію для неї, і зран­ку, незва­жа­ю­чи на дощик, забрав її із собою в Марі­їн­ський парк.

Слід від­да­ти нале­жне пого­ді — вона, мабуть, почу­ла моє вну­трі­шнє обу­ре­н­ня щодо її дій, і як тіль­ки ми при­їха­ли в парк, поча­ла при­во­ди­ти себе до нале­жно­го вигля­ду. Себ­то, хмар­ки розі­йшли­ся, а сон­це поча­ло сві­ти­ти так, як йому нале­жа­ло б сві­ти­ти в черв­ні.

А ще незва­жа­ю­чи на те, що Оля під­сту­пно нама­га­ла­ся спо­ча­тку вте­кти від об’єктива й забра­ти фото­апа­рат, щоб фотка­ти мене, вийшло бага­то-бага­то кла­сних кадрів, мабуть, зав­дя­ки не стіль­ки тому, що я якось більш-менш при­стой­но фоткаю, а тому, що Оля неймо­вір­но фото­ге­ні­чна. Зага­лом, після пер­вин­ної чис­тки фото­ма­те­рі­а­лу лиши­ло­ся дуже бага­то з чого вибра­ти, і я підо­зрюю, що виби­ра­ти буде важ­ко. Але я справ­лю­ся ;).

Зага­лом, гуль­ка з фото­апа­ра­том від Марі­їн­ки через Андрі­їв­ський узвіз на Кон­тра­кто­ву пло­щу роз­тя­гну­ла­ся май­же на 8 годин, чим я неймо­вір­но задо­во­ле­ний.

На сьо­му вечо­ра був запла­но­ва­ний кон­церт Київ­сько­го камер­но­го орке­стру. Дири­гент — про­фе­сор Кофман. Кон­церт вийшов неймо­вір­ним, а ще на ньо­му я зро­зу­мів, як Роман Іса­а­ко­вич будує такі вечір­ні висту­пи — спо­ча­тку щось при­єм­не, потім — незро­зумі­ла для мене фігня, а під кінець щось про­сто кла­сне. Чимось «про­сто кла­сним» цьо­го разу була «Малень­ка нічна сере­на­да» Моцар­та, під час вико­на­н­ня якої я із задо­во­ле­н­ням про­кру­чу­вав зна­йо­му мело­дію в голо­ві, а також спо­сте­рі­гав за неймо­вір­ним спіл­ку­ва­н­ням мімі­кою дири­ген­та з вико­нав­ця­ми.

Якщо мене в кін­ці літа спи­та­ють, який же ж день із цих трьох міся­ців був най­кра­щим, то при­найм­ні зараз я ска­зав би, що в мене є пер­ший номі­нант.

Мітки: , ,

2‑го числа ходив у філар­мо­нію на кон­церт сим­фо­ні­чної музи­ки. При­їжджа­ла Тіне Тінг Хель­сет із Нор­ве­гії, гра­ла на тру­бі. Важ­ко пере­да­ти сло­ва­ми ті дві годи­ни кон­цер­ту, але ска­жу, що такої вір­ту­о­зної гри я ще не бачив. Це, пев­но, тому, що до цьо­го тру­бу в чисто­му вигля­ді чув аж у шко­лі. Ну які ж там музи­кан­ти…

Дру­ге від­ді­ле­н­ня було вже без неї, але сим­фо­ні­чний оркестр мас­шта­бно роз­гор­нув­ся на всю сце­ну — яблу­ку ніде було впа­сти. І, від­по­від­но, гран­діо­зне різно­ма­ні­т­тя інстру­мен­тів. Я в захва­ті.

Коли вихо­див із філар­мо­нії — поба­чив репе­ти­цію кон­цер­ту на Євро­пей­ській пло­щі «Схо­ди до неба», на який сьо­го­дні й поїхав. Кон­церт вийшов дуже які­сний, грав сим­фо­ні­чний оркестр у супро­во­ді чудо­во­го вока­лу + інстру­мен­та­лі­сти, ніко­го не рекла­му­ва­ли, пере­гляд віль­ний, а потім ще й феєр­верк був. Чудо від Кабмі­ну та й годі.

Ще був на онов­ле­но­му Андрі­їв­сько­му. Важ­ко ска­за­ти, чи про­три­ма­є­ться то все 30 років, як заявив Попов, бо бру­ків­ку покла­ли, як на мене, дуже неякі­сно. Даю дві зими від сили, потім вона буде виси­па­ти­ся. А ще я думав, що всі будів­лі від­ре­став­ру­ва­ли, а їх про­сто заві­си­ли деко­ра­тив­ною тка­ни­ною. Зага­лом, нор­маль­но зро­би­ли тіль­ки стік для дощо­вих вод. Тому, в ціло­му, не гір­ше, ніж було, а ноги тепер там пола­ма­ти наба­га­то важ­че.

Мітки: , , ,

Водив сьо­го­дні одно­кур­сниць на кон­церт Київ­сько­го камер­но­го орке­стру. Дири­гент — ста­ре­зний, але непе­ре­вер­ше­ний про­фе­сор Роман Іса­а­ко­вич Кофман.

У про­гра­му вхо­ди­ли Бах із його досить добре відо­мою «Арі­єю», яку я таки десь чув до цьо­го кон­цер­ту, Гріг, сюї­та яко­го про­сто спо­до­ба­ла­ся, Кісін (щоб він живий був), твір яко­го зму­сив мене напру­жи­ти­ся, очі­ку­ю­чи, що він таки прор­ве­ться у щось мело­дій­не (але окрім набо­ру зву­ків я нічо­го не почув, тому оце от якраз дуже й не спо­до­ба­ло­ся), Мен­дель­сон (було щось коро­тке, осо­бли­во не запам’яталося) і Двор­жак із мело­дій­ною сере­на­дою для струн­них із п’яти частин.

Тому якби не Кісін, було б усе добре.

Кофма­ну апло­ду­ва­ли сто­я­чи. Вийшов­ши четвер­тий раз, він дві­чі зіграв на біс — ту ж «Арію» Баха і якусь части­ну чи то Грі­га, чи то Двор­жа­ка. А потім хара­ктер­ним жестом про­гнав оркестр зі сце­ни, щоб ми пере­ста­ли апло­ду­ва­ти. Коло­ри­тний дядь­ко.

Мітки: ,

Тіки повер­нув­ся. Спо­до­ба­ли­ся «Есте­тік Едю­кейшн» і «Дру­га ріка», коли почав висту­па­ти «Бум­бокс», я втік. Не про­пер­ло.

Спро­бую послу­ха­ти «Дру­гу ріку» ще.

Мітки: , ,