Позначка: київ

Цього року Книжковий Арсенал видався надзвичайно симпатичним. Мабуть, це тому, що я зміг організувати собі продумане його відвідування. По-перше, я отримав акредитацію блогера від люб’язних організаторів, і тому всі дні ходив нахаляву, тицяючи магічного листа охоронцям. По-друге, перед тим, як іти, виділяв у програмці цікаві виступи-доповіді-зустрічі і старався притримуватися таймінгу. По-третє, мене познайомили з новими людьми.

Що ж було?

Ну, наприклад, ми слухали виступ Оповідача в рамках загального виступу випускників літшколи. Ще Дашу включили в збірку детективних новел, яку там же й представляли, а ми були такою собі групою підтримки.

Також я був на двох виступах Вахтанга Кебуладзе. Слухав вірші у виконанні Малковича і Андруховича. Познайомився з Ложкіним, і тепер у мене є книжка голови АП з іменним автографом. Також був на кількох заходах, де читали поетичний суч. укр. літ., і навіть там знайшов доволі пристойну Анну Єгорову. Сходив на лекцію канадського дослідника української літератури Максима Тарнавського, де він розказував про нечуваного Нечуя. І, звісно, не пропустив зустріч Леся Подерв’янського з читачами.

Окрім «Четвертої республіки» Ложкіна я ще розжився перекладом Вацлава Гавела «Сила безсилих». Ще не знаю, як із наповненням цієї книги, але фізично зробили її дуже якісно.

Плюс до того, зробив кілька портретів. Про фотографію, мабуть, буде окремий пост, бо в мене є що показати.

Загалом, масштаб вразив. Минулого року також було багато людей і подій, але тоді я не зміг усього оцінити, бо не знав, як саме треба підходити до дійства. А цього року от розпробував.

Учора на Європейській площі відкрили Французьку весну.

Це таке собі світлове шоу на Українському домі по типу того, як було минулого року на дзвіниці на Софійській площі. Цього разу автори так само дуже вдало обіграли архітектурні особливості сірої й похмурої будівлі, але, чесно кажучи, тоді було симпатичніше.

І ще, здається, через технічні неполадки цього разу частину світлової композиції ми не побачили, бо вийшов з ладу один із проекторів.

Окремий плюс Dakh Daughters. Вони як завжди :).

Ось відео очевидця:

Минулої неділі Олег Тоцький, більше широко відомий у вузьких колах як tov-tob, автор, напевно, переважної більшості офіційних фотографій Київського метрополітену, а також людина, завдяки якій я і став метрофанатом (хоча він про це не здогадується, бо я йому не казав 🙂), провів екскурсію артефактами багаторічного будівництва метро на Троєщину.

Ми побували на будмайданчику №350 станції «Промислова» на півночі Троєщини, проїхалися вздовж проспекту Маяковського, на якому є землевідвід під метро, побували на берегах озера Райдужне, ознайомившись із трасуванням самої лінії. Потім завітали до циганського табору на 25-й і 26-й лініях Русанівських садів, уздовж яких має пройти продовження метромосту, побачили залишки дачних будиночків, а також монументальні хороми, які заважають будувати лінію далі. Пройшли вздовж мосту технологічним переходом через затоку Десенка, побачили знизу однойменну станцію в конструкціях. Потім заїхали на територію Ремдизеля й Ленкузні, де зараз потроху будуються з’їзди з мосту. Спустилися на набережну, щоб краще роздивитися арочний міст. Насамкінець побачили кілька нещасних секцій тунелю недалеко від станції «Тараса Шевченка», з якої заплановано пересадку на станцію «Подільська».

Увесь процес супроводжувався розповідями й історіями про будівництво, картами лінії, схемами станцій і перегонів, рендерами оздоблення станцій, а також доречними коментарями щодо поточного стану справ.

Усі мої фотографії з екскурсії можна побачити за посиланням.

Олег зробив хорошу справу (причому, двічі, бо сьогодні була повторна екскурсія для тих, хто не зміг долучитися минулого разу).

Фотки за 10-те число.

Посеред тижня, користуючись своєю відпусткою, зібрався з думками і поїхав на Протасів Яр тестувати лижну трасу.

Враження: дорого, коротко, людно, але сніг якісний. Більш полога гірка дуже приємна, там звичайний одномісний витяг. На круту гірку — двомісний, і він ніфіга не зручний. Я двічі ним піднімався і двічі не зміг із нього нормально зійти. Звісно, це ще я сам по собі такий, але все ж.

Незважаючи на те, що день чи два тому був сніг, працювали сніжні гармати. Загалом, мене стало на дві години і п’ять спусків (довше стоїш у черзі на підйом, аніж спускаєшся).

Висновок: їхати туди, якщо сильно пече покататися. Якщо не пече — не їхати.

Шостий рік поспіль.

І, звісно, ялинка на Софійській площі.

Ще кілька фото за посиланням.

Субота, 23 км навколо центра Києва.

А загалом — ~50 км.

У четвер накрутив близько 25 км на заході «Велосипедом на роботу», і це при тому, що на роботу мені їхати значно менше. Зате в центрі нас традиційно напоїли чаєм із печивом.

У неділю за компанію проїхав ~40 км до Пущі, по Пущі і назад. Незважаючи на другу половину вересня, народ активно купається на озерах. Літо.

Узагалі-то, там багато народу, прямо як на курорті. А на озерах плавають качечки у великих кількостях.

У суботу буде сьома «Критична маса». Треба їхати.

Дійшли руки перебрати фотографії, і ось як це було.

Парк Шевченка — Парк «Перемога».