Позначка: думки вголос

Давно помітив, що різницю між кандидатом і доктором можна помітити на слух із зав’язаними очима. Звісно, не на 100%, бо бувають як приємні, так і неприємні виключення, але все ж статистика в цьому питанні доволі вперта.

Так було і в інституті, так же ж само це видно і на відео, наприклад, тієї ж ПостНауки.

Кандидати (переважно) не вміють говорити. Думки з них витікають надто повільно, тези плутаються, структуру розповіді часто важко вловити. Звісно, тому і слухати їх не так цікаво.

Доктори, тим часом, у більшості своїй хороші оратори. Вони влучно добирають синоніми, наводять доречні (часто навіть дотепні) порівняння, думку структурують. Словом, уміють подати те, про що хочуть розказати.

Можна порівняти. Ось вам лекція кандидата. Або ось іще одна.

А тепер лекції докторів: раз, два, три.

Звісно, є виключення. Наприклад, є один кандидат, від лекцій якого важко відірватися. Або стрьомні доктори. Але це виключення із правил.

…в принципі, підпадають під такі шаблони:

• гривня значно укріпилася на міжбанку (читай — коливання ±5 копійок);
• долар на міжбанку рухнув (читай — гривня піднялася на ті ж 5 копійок);
• індекс російських бірж обвалився (дивишся на графік, і бачиш маніпуляцію масштабом, а спад усього кілька відсотків);
• XXX уже хочуть YYY (про будь-які дії й повально, аж гидко);
• XXX зробив YYY — джерело (яке джерело???);
• XXX вважають, що… (кому цікаво, що вважають XXX?).

На наших ЗМІ взагалі забагато відповідальності за нинішню ситуацію, але майже ніхто цього не розуміє. Звісно, про російські я взагалі мовчу.

Аналогічно виглядають засідання Радбезу ООН. Типова програма:

1. подякувати голові за надане слово;
2. подякувати черговій комісії за «змістовну характеристику ситуації»;
3. висловити «глибоке занепокоєння».

Оголошую цей рік роком безвідповідальних ЗМІ, а також роком імпотенції в міжнародних відносинах.

…з моєї точки зору:

1. незрозуміло, чому за нього раптово проголосувало більше половини виборців;
2. у нього була дуже сильна інавгураційна промова, яка сподобалася навіть мені;
3. здається, це буде сучасна версія Леоніда Даниловича;
4. перша леді дуже достойна: їй 52, а виглядає максимум на 35;
5. не таке він уже й нове обличчя в політиці;
6. у нього смачний зефір;
7. я за нього не голосував;
8. він вільно володіє англійською мовою;
9. те, що його вибрали, ще не ставить крапку в тих подіях, які розпочалися в листопаді; усе ще тільки починається, і ніхто не знає, чим це скінчиться.

Перші 100 днів не критикуємо.

…хочу сказати, що вже навіть до закінчення першої половини 2014-го року з упевненістю можна стверджувати, що поточний рік став роком гучного фейлу міжнародної дипломатії завдяки імпотенції дії зліва, помноженій на імпотенцію думки справа.

Якщо ми вже тут заговорили про дибілізми, давайте почитаємо останні новини. Кілька разів на день я бачу різні повідомлення стосовно того, що десь чиїсь телеканали вимкнули, інші ввімкнули, а потім навпаки. І так вмикають-вимикають їх, як дітлахи, які нарешті змогли дістати до вимикача світла (а от у моєму дитинстві всі вимикачі були низько — спеціально для мене).

Люди, ау! XXI ст. надворі. Кому впало традиційне ефірне мовлення? Люди при здоровому ґлузді здатні читати новини й дивитися телеканали через пакетні мережі передавання даних (а ще є соц. мережі з Твіттером). Я розумію, що в селі під лісом у бабці нема виходу в інет, але хіба ця бабка є цільовою аудиторією вмикання-вимикання телеканалів?

Як діти малі. Фарс. Незрозумілим ще залишається те, чому онлайнові ЗМІ акцентують на таких новинах свою увагу.

Днями на Святошині спостерігав, певно, типову (я не так часто там буваю) для цієї станції картину.

Приїжджає приміська електричка, з якої вивалюється купа далеко не молодих людей. Вони гризуться між собою, плюються, заполоняють підземні переходи і йдуть у метро. На ручному турнікеті відразу виростає довжелезна черга, хвіст якої виходить аж у підземний перехід — пільговики! Частина з цього riff-raff не доходить до метро й осідає біля підземного переходу, й у ньому з візочками починає торгувати всяким непотребом.

З роками ця маса на Святошині множилася, дихала, розкидала відходи життєдіяльності — і зараз маємо те, що маємо © — типовий гнидник.

Може, варто вже, урешті-решт, монетизувати пільги, щоб ці альтернативно живі не їздили сюди засирати місто?

Не дивуйтеся…

Сегодня в жаббер мне написал мой русский коллега и задал презамечательнейший вопрос. Дословно:

про фашистов правда? Ну что они там у власти

Как-то это грустно. Ладно ещё бы не разобрались в первые дни, когда киселёвская геббельсовщина умело промывала обывателю мозги. Но сейчас-то? Как объяснить русскому, что в правительстве сейчас не фашисты? Баптиста Турчинова, кролика Сеню и сучку Юлю можно обзывать как хотите, хоть спасителями, хоть негодяями, хоть импотентами, хоть прагматиками, но это не фашизм. Мой ответ был, что у власти либералы. Иначе их и не назовёшь. Да, сопливые, да, не могущие ничего сделать (не удивительно, что я молчал о них столько времени, да и эта тирада не исчерпывающа, я всё так же молчу о происходящем), но не фашисты. Не меняет расстановки сил ни наличие в парламенте правой «Свободы» (или напомнить, что их там столько же, сколько и левых трусливых и продажных КПУшников? а хотите, я ещё и извиняться начну, потому что за этих КПУшников и голосовал на последних выборах? хотя извиняться за что? разве что за то, что идеей опять-таки пользуются негодяи), ни активность ещё более правого «Правого сектора» (с этими как-нибудь разберёмся, погоды они внутри страны не делают никакой, а вони до Владивостока).

«…фашизм эгоцентричен, базируется на всеобщем недоверии и убежденности в собственной правоте», «фашизм — это полное отсутствие информации, то есть правды; все лгут друг другу, заведомо зная, что лгут, тем не менее даже авторы этой лжи ищут среди строк этой лихо сконструированной чуши хоть какую-то толику правды», «Нет ничего страшнее, когда к власти приходит серость. В ее-то недрах и зарождается фашизм, идеология люмпена и лавочника, царство тупой устремленности в одну лишь национальную общность, которая была возможна в прошлом, но в век нынешний, в век сверхскоростей, в пору, когда мир сделался малым и единым, зарождение такого рода доктрины чревато одним лишь — гибелью человечества». Достаточно?

После следующего вопроса коллеги:

обычные украинцы теперь не любят русских за крым или им пофиг? обычных русских

и моего ответа:

Если обычный русский ничего не решает у себя в стране, как он может что-то решать у нас?

коллега почему-то замолчал.

Возможно, ушёл думать.