Позначка: грайки

Найдовше виживають кільцеві топології, що перетинаються в декілької місцях. Як олімпійські кільця.

Ще одне «фе» в їх сторону.

Здогадки. Чим займається Ірина вдома? Пішла гуляти? З ким? По гриби? Вже пізно. На ДК? Сьогодні нема.

Ні. Вона як і мільйони їй подібних сидить зараз грає. Хоча я того і не знаю напевно, але чомусь так відчувається. Можуть же люди відчувати одне одного на відстані? Можуть.

Набридло це розуміти і усвідомлювати. Набридло те, що розуміючи це, виправляти ніхто нічого не збирається.

Управи на таких нема.

P. S. Зрозумів, в чому важкість Києва – у воді. Хлорка з крану, отрута з неба. Навіть дощ, який я так люблю і який сьогодні ллє цілісінький день, не приносить того задоволення, що в Санжарах чи Комсомольську. І шум. Не люблю шуму, хоча, з часом, звикаю, тим самим заганяючи свої нервові клітини у прірву.

P. P. S. Ще. З усіма без винятку людьми тре бути добрим і мати багато гарних знайомих і друзів.

Мда… Іра мене повільно вбиває… Як можна СТІЛЬКИ грати??? Цілими днями. Навіть не обзивається. Помойму, мені знайшли заміну…

…Поцілунки? Поцілунки! Поцілунки… Багато, палких, жарких, довгих… І ніч з Місяцем, майже повним… Поцілунки, поцілунки, поцілунки…

– Ірино, вставай з-за компа. Хватить грати!

-Угу…

…Поцілунки, поцілунки, поцілунки…

-Ірино!

Сидить, втупилася в екран і не відірвеш :). І лише коли Святий Патрік зглянувся наді мною, почувши всі молитви, їх загін там, в онлайні, перебили під корінь, Іришка нарешті повернулася в цей світ :).

Вечір видався на славу.

Як відучити Іришку від Еверквеста? Сидить цілий день, грає… Зараз от піду, відволікатиму :). А потім в санаторій, там класно має бути, та і не жарко сьогодні, з тими днями не порівняти.

До речі, вірш на сайті з креативами новий є.

Поповнив інет-рахунок, закачав сьогодні все, що треба. Пора вимикати комп.