Позначка: внєзапно

Президент звільнив п’ять голів райдержадміністрацій.

У Полтавській області з посади голови Новосанжарської райадміністрації звільнений Володимир Паршевлюк…

АХАХАХАХА, ой, тобто, мяу.

Отак дивишся собі документалку про радянські 80-ті, а тут таке:

Почув на території нашого студмістечка. Розмова по телефону, говорить молодий хлопчина, певно, зі своєю дівчиною.

— Ну ти ж знаєш, там єсть окончаніє: «т», «с» і «я». І іногда після «т» стоїть мягкий знак. Ну, маладєц, ти правило знаєш, а я не знаю, того пишу всігда без мягкого знака. А ще таке слово: «во вложеніє» чи «во вложеніі». Ну як написано «файл находіцца во вложені…» «і»? Точно «і»? От я хотів знать, як правильно писать, шоб не думали, шо я дибіл.

Я йшов попереду, тому щастя, що він не бачив того, як я сміюся.

На касі в Мегамаркеті діалог із касиршою:

К: — Здравствуйте, пакет нужен?
Я: — Емм… ви підстриглись, чи мені здалося? *примружив одне око*
К: — О_о нннет… вам не показалось. *розпливлася в посмішці* Приятно, когда замечают.

Але попередня її зачіска мені подобалася більше, хоч я цього й не сказав =).

Повернувся з Мінська, купа вражень, фоток через дощ небагато, постараюся щось скоро оформити тут.

Дай святий Патрік здоров’я Дашкі і її батькам. В останню хвилину, коли я вже був готовий брати сумки і йти на вокзал, виявилося, що вони мене можуть увечері відвезти в Полтаву.

Прокинувся під обід. Майже нічого не робив, просто відпочивав. Трохи перебрав картоплю, зробив спінлоки Стріму… Коли виявилося, що в мене ще є зайві кілька годин (виявляється, добре всі справи втискати до 18:00, а потім, користуючись такою нагодою, робити те, що хочеться), сів на велосипеда і поїхав на Клюсівку кататися.

Десь о 21:00 виїхали.

На Київ відправився з Південного вокзалу, разом з Дашкою, правда, довелося доплатити за білет.

Цей пост задумувався ще в поїзді з мобілки, але з якогось переляку Опера не захотіла публікувати цей текст. То я тепер його пишу вже з гуртожитку, заднім числом.

Доїхав нормально. Скоро на пари.

Абсолютно здоровий сон на старому ліжку ака «полуторна кровать» (на ній дійсно дуже приємно спати).

Скукотіща, від якої рятує кращий друг.

Ліс. Недавно горів, усе чорне. Кращий друг на дереві. Шишки в його сторону, гілляки в нашу.

СтрімОС. Купа зміненого на краще (сподіваюся) коду.

ДК. Філософські розмови з Моклячком і Коляном. Купа побаченого народу. Танець з Дашкою.

Мрійливі проводи Дашки додому по темних перевулках і калюжах. Трохи промочені ноги, зате якесь моральне задоволення від розмови з приємною людиною.

Повернення додому.

— Друг, є закурить? — тіп бритоголової наружності.
— Нє, не курю.
— Маладєц, умніца просто.

Відходжу на 20 метрів. Позаду:

— Люююдиииии!!!! Міліціяяяяяя!!!!! Людииииии, рятууууйте, міліцііііяяяя!!!! Міліціяяяя, корову крадуууууть!!!

Я вдома.

Нарешті!

Щодо сьогоднішньої пари Зінченка – він не шарить відкритість ;). Коли говорить про відкритий світ, забуває, що користується і пропагує закриті програми. І в цьому його недолік.

Залєцький ходить на танці, як виявляється. Я до сих пір в шоці :). Пропонував і мені з Ірою. А я ж не танцюю :-P.

Дикий гуркіт в двері.

– Ось він!

То був дикий крик мого старости і ошарашена першокурсниця подивилася на мене перед тим, як Влад закрив двері.

Десь я її бачив. Дивні здогадки прокрутилися в голові за якусь наносекунду. «Марина Іщенко, 444 кімната».

– Влад, хто то?
– Зажди, я взнаю…

Сиджу. Забігає Марина:

– Звідки ти мене знаєш???
– Кременчук, «Ерудит», вожатий Вова, Кабаченко в очках, Слава «Святополк».
– Точно!!!

Отак. Земля кругла, тісна і радує приємними сюрпризами.