Велодень

Учо­ра­шній вело­день був при­коль­ний, але дуже мок­рий (дощ деко­му не дав доїха­ти до ПДН) і дуже коро­ткий (тра­са дефі­ле скла­да­ла­ся всьо­го з кіль­кох коро­тень­ких вулиць, ну дуу­у­у­же мало). Зага­лом вийшло тро­хи мен­ше 29 кіло­ме­трів.

Замі­нив усі лам­пи роз­жа­рю­ва­н­ня, які ще лиша­ли­ся, на OSRAM'івські еко­ном­ки холо­дно­го кольо­ру. Також замі­нив еко­ном­ки тепло­го кольо­ру, бо від тепло­го кольо­ру вза­га­лі в мене очі вила­зять. Тепер усю­ди одна­ко­ва колір­на тем­пе­ра­ту­ра (4100 кель­ві­нів, плюс-мінус) за виклю­че­н­ням робо­чо­го місця (на робо­чо­му місці 6500 кель­ві­нів, це такий собі холо­дний білий аж із голу­бу­ва­тим від­тін­ком, для моїх очей якраз).

Ще з’явилася кольо­ро­ва пра­су­валь­на дошка, яка різ­ко кон­тра­стує з радян­ською пра­скою 88-го року випу­ску.

Ну і вини­кло пита­н­ня — а куди з мере­жі Пла­то поді­ло­ся ECCO? Чи тепер тре­ба його купу­ва­ти тіль­ки в Інтер­то­пі, пере­пла­чу­ю­чи фіг зна скіль­ки незро­зумі­ло за що?

Про велодень

26-го трав­ня цьо­го року в Киє­ві про­йшов тра­ди­цій­ний вело­день. На жаль, мені не вда­ло­ся на ньо­го потра­пи­ти на двох коле­сах із ціл­ком, я так спо­ді­ва­ю­ся, об’єктивної при­чи­ни, але ніщо не зава­ди­ло взя­ти фото­апа­рат і піти пофо­то­гра­фу­ва­ти це дій­ство на сво­їх двох.

У не тако­му вже й неве­ли­чко­му фото­зві­ті зафі­ксо­ва­но май­же все: порт­ре­ти, яки­ми я нагло злов­жи­вав, «залі­зні коні» різних мастей, момент стар­ту, музи́ки й навіть моло­дя­та, яким, зда­є­ться, вда­ло­ся зна­йти ори­гі­наль­ний спо­сіб від­свя­тку­ва­ти своє свя­то на двох (тим не мен­ше, «гір­ко» їм кри­ча­ла вся Євро­пей­ська пло­ща).

Ех, я б теж хотів.