Мітки: буває ж

Про­сто спо­сте­ре­же­н­ня.

Ремонт трам­вай­ної колії в Киє­ві: закри­ва­є­мо рух, ну вас в баню.

Ремонт трам­вай­ної колії в Брні: врі­за­є­мо дві стріл­ки, ста­ви­мо сема­фо­ри, їзди­мо із від­хи­ле­н­ням від гра­фі­ку ±3 хви­ли­ни по одній колії, потім міня­є­мо колії місця­ми і повто­рю­є­мо трюк.

Ну чому­уу?

Окре­ме задо­во­ле­н­ня при­но­сить те, що брнен­ські трам­вай­ні колії регу­ляр­но шлі­фу­ють, щоб мен­ше гур­ко­ті­ло.

Мітки:

Уче­твер­те в жит­ті щастить із бру­тфор­сом.

Пер­ший раз то був пароль на якийсь важли­вий ZIP-архів. Бру­тфор­сив яко­юсь ути­лі­тою, пароль виявив­ся чоти­ри­сим­воль­ним і слов­ни­ко­вим.

Дру­гий раз — роз­бло­ку­вав комусь теле­фон. Але то був розум­ний бру­тфорс: я при­пу­стив, що пароль має бути схо­жим на рік наро­дже­н­ня, і піді­брав його за ~40 спроб.

Утре­тє — забу­тий пароль від сер­ве­ра. Оскіль­ки я чітко знав стру­кту­ру паро­ля, про­стий скри­пто­вий бру­тфор­сер від­пра­цю­вав за кіль­ка хви­лин.

Ну і от щой­но за кіль­ка сотень іте­ра­цій піді­брав пров­ти­че­ний пароль від вело­си­пе­дно­го зам­ка. Це також був розум­ний бру­тфорс.

Учо­ра від­крив вело­се­зон. 37 км.

Мітки: , ,

Туо­мас, WTF? Ти в кур­сі, що в тебе вийшов такий собі еко-аль­бом — легень­кий тан­цю­валь­ний поп-фольк-рок? Ти чому заста­вив Флор так по-про­сто­му спів­а­ти? Чи тобі нага­да­ти, на що вона зда­тна? Де діла­ся роз­мі­ре­ність, усе­ося­жність, вели­чність тво­їх сим­фо­ній? Ти явно кудись спі­шив, а за тобою спі­ши­ли гіта­ри, удар­ні і, зре­штою, увесь аль­бом. Чутно, зві­сно, що нема Юкки, але навіть його при­су­тність нічо­го б не змі­ни­ла. Ну, хіба тро­хи. А ще ти в одній пісні (Yours Is An Empty Hope) мав наглість повто­ри­ти себе ж (див. вступ Dark Chest Of Wonders).

Зро­би з цим щось, ти вже і так устиг від­по­чи­ти про­тя­гом робо­ти над остан­ні­ми дво­ма аль­бо­ма­ми. І виже­ни того мужи­ка із сопіл­кою, вона вам не личить.

Твій шану­валь­ник.

Мітки: , ,

Про­дав свою ста­ру зимо­ву кур­тку. Я б, зві­сно, не писав про це, але над­то незви­чним виявив­ся поку­пець: інте­лі­ген­тний чолов’яга з дуже гар­ною укра­їн­ською мовою. Як з’ясувалося пізні­ше, цим поку­пцем був Роман Вере­тель­ник, письмен­ник, про­фе­сор сла­ві­сти­ки й літе­ра­ту­ро­зна­вець. Зда­є­ться, це тре­тя люди­на з Вікі­пе­дії, якій я поти­снув руку :). Він мені ска­зав, що кур­тка поїде в Кар­па­ти на якісь зйом­ки. Я от думаю, чи не в рекві­зит вона піде. Раптом ще на екра­ні з’явиться.

А ще за актив­но­го спри­я­н­ня двох чудо­вих людей я покле­їв шпа­ле­ри, і тепер кім­на­та вигля­дає оша­тні­ше. Зали­ша­ю­ться плін­ту­си й роле­ти. Ну й вели­ко­га­ба­ри­тні меблі, зві­сно, бо тут так і сто­їть один стіл і роз­кла­дне крі­сло.

Мітки: ,

Учо­ра циві­лі­за­ція макси­маль­но набли­зи­ла­ся, і звер­ху по сто­я­ку холо­дної й гаря­чої води з’явилися полі­про­пі­ле­но­ві тру­би. У мене їх поки міня­ти не зби­ра­ли­ся, тому я роз­ра­хо­ву­вав, що врі­жу­ться, закру­тять і підуть.

Закру­ти­ли.

З моїх соро­ка­рі­чних труб, про­сто з різьби, як із мочал­ки, поте­кла вода. Кра­пель­ки гаря­чої води каза­ли «кап-кап», а сан­те­хні­ки тихень­ко матю­ка­ли­ся і про­бу­ва­ли затя­гну­ти ста­рі сти­ки, щоб хоч якось зупи­ни­ти воду.

Зві­сно, їм це не вда­ло­ся. Тру­би про­сто про­гни­ли за деся­ти­лі­т­тя, і тому сьо­го­дні я зно­ву сиджу на хаті з купою діло­вих, але дуже при­єм­них людей, які мені пов­ні­стю міня­ють і сто­як, і ввід.

Це нази­ва­є­ться «не хотів поки міня­ти водо­гін», але дове­ло­ся ско­ри­гу­ва­ти пла­ни. Усі тру­би, зві­сно, не міняю поки, але вели­ка спра­ва вже май­же зро­бле­на: пря­мо зараз у кори­дор­чи­ку зби­ра­ють доку­пи філь­три гру­бої очис­тки, лічиль­ни­ки тощо. А потім колись дійдуть руки і до роз­вод­ки, бла­го її два метри влі­во і два метри впра­во.

Мітки:

Кіль­ка днів тому. Захо­джу купи­ти кар­бо­над.

– Скіль­ки вам?

– Мені грам три­ста.

Сим­па­ти­чна моло­да про­дав­щия почи­нає стро­їть глаз­ки. Я мило посмі­ха­ю­ся (настіль­ки, наскіль­ки в мене вза­га­лі може це вийти). Вона смі­є­ться, повер­та­є­ться, почи­нає нарі­за­ти, потім пере­пи­тує:

– Так скіль­ки вам?

– Три­ста… Ой, мені? Та 24 :-).

Її сміх сто­яв у мене у вухах цілий вечір.

Мітки:

Пер­ший вагон швид­кі­сно­го трам­ваю номер 1, вечір, стом­ле­ний натовп їде з робо­ти. Люду, як зав­жди, наби­ло­ся вже на дру­гій стан­ції ледь не по він­ця, ваш покір­ний слу­га тихень­ко вмо­стив­ся сто­я­чи в куто­чку за воді­єм. Пере­ді мною ста­ла якась гар­ню­ня дів­чи­на. Збо­ку — хло­пець, схо­жий на сту­ден­та.

За кіль­ка стан­цій хло­пець звер­та­є­ться до мене:

— Изви­ни­те, у вас не будет ручки?

Пер­ша моя реа­кція була десь такою: О_о, але за мить я зга­дав ана­ло­гі­чну сцен­ку у Жва­не­цько­го, і мені ста­ло ціка­во, що ж буде далі. Я витя­гнув із порт­фе­ля пенал, із пена­ла — ручку, і дав її хло­пцю. Він щось швид­ко почав писа­ти на вир­ва­но­му з бло­кно­та кла­пти­ку папе­ру, а потім повер­нув ручку і ска­зав:

— Спа­си­бо.

Кла­птик папе­ру він склав у чоти­ри рази, а за кіль­ка зупи­нок, коли та сама гар­ню­ня дів­чи­на кину­ла­ся вихо­ди­ти, хло­пець дотор­кнув­ся до її руки, про­тя­гнув запи­ску і ска­зав:

— Это тебе.

Остан­нє, що я бачив на облич­чі тої дів­чи­ни, — це непі­дро­бле­ний подив.

Коли ми від’їхали, він ще раз подя­ку­вав:

— Спа­си­бо, выру­чи­ли.

А як я вихо­див, додав:

— Уда­чи вам.

Спо­ді­ва­ю­ся, у цих двох усе буде добре :).

Мітки:

Звід­си.

Книж­ко­ву вистав­ку під такою назвою, при­уро­че­ну 90-річ­чю райо­ну, під­го­тов­ле­но в читаль­ній залі район­ної бібліо­те­ки.

Кни­ги Юрія Дми­трен­ка-Думи­ча. збір­ки Людми­ли Таран-Поно­ма­рен­ко, Яко­ва Куха­рен­ка, Мико­ли При­зо­ва, коле­ктив­на збір­ка «Сни», у якій вмі­ще­но вір­ші юно­го пое­та з Нових Сан­жар Оле­ксан­дра Ната­лен­ка. а також під­бір вір­шів Макси­ма Васю­ти — його про­ба пера… З цими та інши­ми тво­ра­ми мають змо­гу позна­йо­ми­ти­ся чита­чі бібліо­те­ки.

Хоч би хто ска­зав, ну. Юний поет, блін, між іншим, цьо­го року інсти­тут закін­чив.

Мітки:

Сьо­го­дні про­хо­див повз завод Біль­шо­вик, а там мужик пря­мо з бага­жни­ка про­да­вав ста­рень­кі кни­ги. Я не втри­мав­ся й забрав тре­тій випуск радян­ської фан­та­сти­ки за 1966‑й рік. За 3 грн. За три, блін, грив­ні. Хіба не кру­то?

Мітки: ,