Од Бер­лі­на до Бра­ти­сла­ви гуляє вітер,
все шукає собі заня­т­тя чи, може, літо,
все не бачить собі при­хис­тку — три­во­жать рани.
Од Бер­лі­на гуляє вітер до Бра­ти­сла­ви.

Твоє вчо­ра­шнє спи­та­ло зав­тра: «А де ж сьо­го­дні?»
Ніхто не бачить, як вечо­ра­ми мости роз­во­дить.
Над пер­шим містом тягає хма­ри, дзве­нить загра­ва,
гуляє вітер аж від Бер­лі­на до Бра­ти­сла­ви.

Піймай хви­ли­ну — нехай зігріє туте­шню зиму.
За чверть на потяг, сви­стить пла­тфор­ма, захо­чеш — всти­гну,
поклич — при­їду, і уже зав­тра од рано-рана
подує вітер від Ост-Бер­лі­на до Бра­ти­сла­ви.

Забу­те зно­ву спли­ве наго­ру — таке осін­нє.
Зга­да­єш дум­ку від пер­ших літер до воскре­сі­н­ня.
І хоч у Від­ні, а хоч у Брні — на запах кави
при­їде вітер і із Бер­лі­на, і з Бра­ти­сла­ви.

18:10 15.01.2017 р. (м. Брно, Чехія)

Моло­дий Кара­ян, до речі, також кудись спі­шив. Ось його варі­ант Двор­жа­ка:

А це дуда­ме­лів­ський. Тут він вза­га­лі дитя, по суті:

Зда­є­ться, не дар­ма його в мину­ло­му році ще назва­ли одним із най­пер­спе­ктив­ні­ших дири­ген­тів. Якщо хто не зро­зу­мів, дру­гий варі­ант мені подо­ба­є­ться біль­ше, що рід­ко буває, бо кара­я­нів­ське вико­на­н­ня зазви­чай вва­жа­є­ться ета­лон­ним.

До речі, я подав­ся на віден­ський ново­рі­чний кон­церт, на 2018‑й рік. Там, хто не в кур­сі, лоте­рея на кви­тки, при­йом заявок від­кри­тий пер­ші два міся­ці року, і ста­ном на п’яте число пода­ло­ся вже біль­ше ста тисяч людей. Ух. Але це така бла­ки­тна мрія, щоб хоча б одним оком за най­де­шев­шим кви­тком зі сто­я­чим місцем.

Із більш при­зем­ле­них новин — у мене впер­ше за 10 остан­ніх років вла­сне і справ­жнє ліж­ко. Ота­кої.

Мітки:

Як зав­жди, почи­на­є­мо новий рік хоро­шою музи­кою, тра­ди­цій­но — кон­цер­том із Від­ня.

Дири­гент — Густа­во Дуда­мель, 35-річний вене­су­е­лець.

Мітки:

Відео чер­ги до Празь­ко­го Гра­ду. Читав десь у нови­нах, що в сере­дньо­му час очі­ку­ва­н­ня — 17 хв, а на вхо­ді — мета­ло­шу­ка­чі.

Ну і Влта­ва, зві­сно, з міні-водо­спа­дом:

Мітки: , ,

У п’ятницю на зем­лі Боге­мії при­йшло від­но­сне тепло, і я наре­шті поїхав у Пра­гу.
Read More »

Мітки: , ,

Того тижня я з’їздив поди­ви­ти­ся, а що воно таке, той град Вевер­жі.
Read More »

Мітки: , ,

Ані

Викре­слю,
        зві­сно, зро­бив­ши помі­тку, що це нена­дов­го —
        може, до тижня насту­пно­го,
                чи поки не опа­де роз­жо­вті­лий листок.
Зви­чка така — бави­тись вере­сню з гру­днем.
Двад­цять четвер­та, я двад­цять дев’ятий,
        як чутно,
                при­йом?

Між нами ефір, між нами — сто­кра­тність колі­зій.
Тисни тан­ген­ту, і, якщо хочеш, мов­чи.
Це — най­ти­хі­ший куплет, і з біло­го шуму — при­спів.
Ця несин­хрон­ність так неумі­ло зву­чить!

Збе­ри­ся з дум­ка­ми, склей­ся із ними доку­пи,
мар­ку в куто­чок листів­ки — чи ж під­пи­сав?
Вибач, не встиг запи­та­ти: індекс? про­ву­лок?
«Голов­по­штамт, на запи­та­н­ня, тій, кого знав.»

Дале­кі кор­до­ни, міняє латин­ка кири­ли­цю.
Дума­єш,
        це колись
                змі­ни­ться?

22:06 20.11.2016 (м. Брно, Чехія)

Рік тому, завер­шу­ю­чи напи­са­н­ня під­сум­ків 2015–го, я зичив актив­но­сті й різно­ма­ні­т­тя.

І якщо ще в люто­му очі­ку­ва­н­ня були на рів­ні зви­чай­них, то в бере­зні я вже точно знав, що має змі­ни­ти­ся бага­то чого.

Ну що ж, рік пере­вер­шив най­смі­ли­ві­ші здо­гад­ки. Спро­бу­є­мо при­га­да­ти, чим він мені запа­м’я­тав­ся.

Цей пост має опу­блі­ку­ва­ти­ся авто­ма­ти­чно десь при­бли­зно в той час, коли я роз­див­ля­ти­му­ся Влта­ву із Кар­ло­во­го мосту у Пра­зі.
Read More »

Мітки:

Над­зви­чай­не інтерв’ю.

Мітки:

Олі Чабан

Одбе­ри з оке­а­ну кри­жи­цю —
        це сини­ця в руці чи трам­плін
                перед стриб­ком?
Цілий острів — одній,
        де літо за січень біси­ться,
де поле людей,
        мов з мага­зи­ну обнов,

де схід сон­ця — най­пер­ше,
        де захід — колись уже потім,
де най­да­лі з усюд,
        щоб бути трі­ше­чки ближ­че.
Де хоче­ться «зав­тра»
        зро­би­ти сьо­го­дні­шнім сло­вом,
і запал такий вже стає
        нео­ба­чли­во вбив­чим.

Обійми кон­ти­нент —
        він уклав із тобою уго­ду
про чека­н­ня «допо­ки»,
        а ти нав­за­єм — себе:
business as usual,
        і за велі­н­ням при­ро­ди
Місяць сідає
        над сон­ним Вай­та­ке­ре.

А десь там за гора­ми
        і кіло­ме­тра­ми,
де часом керує
        натом­ле­ний Грін­віч,
малень­кий хло­пчи­на
        хова сан­ти­мен­ти
в шухля­ду, бо щой­но
        закін­чи­лась пів­ніч.

23:30 1.12.2016 р. (м. Брно, Чехія)