Закін­чив обро­бля­ти серію фото­гра­фій одно­кур­сни­ці, зро­бле­них на поча­тку листо­па­да на тери­то­рії КПІ. Тоді ще листя­чко було, як і годи­ться, жов­тим, а пові­тря — більш-менш теплим.

Ось і затра­во­чна фотка (чита­чі твіт­те­ра її, пев­но, вже бачи­ли, але я її сьо­го­дні оно­вив — під­ко­ри­гу­вав кольо­ри).

Із 596 фото­гра­фій зали­ши­ло­ся 16, а це тро­хи біль­ше 2,5 %. Я, зві­сно, знав, що зали­ши­ться мало, але не думав, що настіль­ки :). Фото­гра­фії в серії вийшли всі зов­сім різні, чого я й хотів — одна­ко­вих або схо­жих нема, кожна вира­жає щось своє, осо­бли­ве.

Але я, насправ­ді, при­йшов сюди не фотки пока­зу­ва­ти, а роз­ка­зу­ва­ти про інстру­мен­ти.

По-пер­ше, вели­ка дяка Вові Пуза­но­ву за люб’язно нада­ний коло­ри­метр, який кіль­ка годин про­ви­сів у мене на моні­то­рі, ство­рю­ю­чи, як його звуть в Apple, «колір­ний про­файл». Різни­ця між нека­лі­бро­ва­ним і калі­бро­ва­ним моні­ком про­сто вели­че­зна, і це помі­тно хоча б по тому, як загра­ли нови­ми бар­ва­ми фотки Рус­со­са, Шпі­льон­ка й інших бло­ге­рів-фото­гра­фів. Для калі­бру­ва­н­ня вико­ри­сто­ву­вав­ся такий кори­сний інстру­мент, як Argyll CMS із фрон­тен­дом dispcalGUI. До речі, я собі попе­ре­дньо замо­вив ось цей opensource-коло­ри­метр.

По-дру­ге, для оброб­ки RAW'ок (точні­ше, NEF'ок) вико­ри­сто­вую darktable. Мега­кру­та шту­ка. До цьо­го вико­ри­сто­ву­вав RawTherapee, але darktable мені наба­га­то біль­ше подо­ба­є­ться. Наби­ваю тепер руку в кори­гу­ван­ні кольо­рів.

Ну і, по-тре­тє, для рету­шу­ва­н­ня вико­ри­сто­вую ста­рий добрий GIMP, а точні­ше, його dev-вер­сію (через те, що мені зру­чні­ше пра­цю­ва­ти в одно­ві­кон­но­му режи­мі). Інстру­мент «ліку­ва­н­ня» фоток, а також місця­ми роз­ми­т­тя дуже-дуже виру­чає.

Ну, якось так. Поба­чи­те мене з фоті­ком — не сором­те­ся під­став­ля­ти­ся під об’єктив :).

Купив от собі дру­гий об’єктив, сві­тло­силь­ний, спе­ці­аль­но для порт­ре­тів. Зве­ться Nikon AF‑S Nikkor 50mm f/1.8G.

І я ним дуже задо­во­ле­ний.

Ще у вере­сні, якраз на мій день наро­дже­н­ня, у залі Вче­ної ради КПІ від­був­ся див­ний, як на мене, захід із про­па­ган­ди Дня інве­сто­ра.

При­му­со­во зігна­ли сту­ден­тів і заста­ви­ли їх слу­ха­ти якусь неці­ка­ву мая­чню. Я не думаю, що орга­ні­за­то­ри пова­жа­ють хоча б себе, якщо в такий спо­сіб застав­ля­ють помі­ча­ти те, що вони роблять. А був же ж і ректор вла­сною пер­со­ною, і навіть якийсь запро­ше­ний фото­граф. Зі сту­ден­та­ми, прав­да, пере­бор­щи­ли — зігна­ли стіль­ки, що аж не влі­зло.

Я тоді накла­цав бага­то фоток, але в резуль­та­ті вирі­шив не роби­ти публі­ка­цію про цю подію — вона того не вар­та. Зали­шив тіль­ки одну фотку — одно­гру­пни­ці, яка робить вигляд, що слу­хає. Обро­бив і пода­ру­вав.

На днях був в онов­ле­но­му «Сяй­ві». Вра­же­н­ня ціл­ком нега­тив­ні. І от чому:

  1. кни­гар­ню було закри­то від­ра­зу після від­кри­т­тя, а потім так же неспо­ді­ва­но від­кри­то;
  2. дуже неефе­ктив­но вико­ри­ста­но тор­го­ву пло­щу — сте­ла­жі роз­мі­ще­но тіль­ки вздовж сті­нок, при цьо­му досить вели­ка пло­ща мага­зи­ну дає змо­гу пере­пла­ну­ва­ти його так, щоб можна було поста­ви­ти сте­ла­жі й посе­ред зали;
  3. дуже нееко­ном­не роз­мі­ще­н­ня кни­жок — книж­ки сто­ять лицьо­ви­ми сто­ро­на­ми до поку­пця, від того кіль­ка­над­цять кни­жок займа­ють цілу поли­чку;
  4. нижню поли­цю в позі, від­мін­ній від «рачки», на дру­го­му повер­сі аж ніяк не поба­чиш;
  5. дуже незру­чно зро­бле­но дру­гий поверх — його нав­піл пере­ти­нає коло­на, і без того, щоб спу­сти­ти­ся одни­ми схо­да­ми й під­ня­ти­ся інши­ми, на іншу поло­ви­ну нор­маль­на люди­на не пере­йде;
  6. а ще на дру­го­му повер­сі тісно;
  7. пока­зні охо­рон­ці — це ж не Кабмін, вре­шті-решт;
  8. ну і голов­не, дуже ску­пий вибір — нічо­го, вар­то­го ува­ги, окрім кни­ги Олій­ни­ка, я не зна­йшов, а вза­га­лі всі книж­ки бага­то раз повто­рю­ю­ться на всіх поли­чках.

Оцін­ка: 1/10. Висно­вок: я ще не бачив настіль­ки пога­но зро­бле­но­го кни­жно­го мага­зи­ну.

Я — вла­сник HTC Wildfire, який біль­ше, ніж пів­ро­ку, кори­сту­вав­ся рідною про­шив­кою. А потім враз вирі­шив змі­ни­ти її на CyanogenMod. Гік я чи хто?

Вла­сне, з руту­ва­н­ням про­блем не вини­кло, з пере­про­шив­кою також. Все досить деталь­но роз­пи­са­но в інтер­не­тах. Після пере­про­шив­ки дове­ло­ся окре­мо пере­ши­ти радіо­мо­дуль, щоб запра­цю­вав GPS, а також змі­ни­ти CPU governor на ondemand замість smartassv2, щоб ця зара­за не жер­ла енер­гію.

В резуль­та­ті на HTC Wildfire маю Android 2.3.7, наба­га­то швид­ший інтер­фейс (і вза­га­лі, теле­фон у ціло­му став швид­ше пра­цю­ва­ти), купу настро­йок, root і, що мене осо­бли­во радує, на добу три­ва­лі­шу робо­ту. Тепер у мене теле­фон живе не 3 доби, а 4.

Досвід вико­ри­ста­н­ня — май­же місяць.

Вла­сне, якщо є час, натхне­н­ня, голо­ва й руки поко­лу­па­ти­ся — воно того одно­зна­чно вар­те.

Кіль­ка слів, мабуть, про най­більш при­та­ман­ну мені рису.

У дитин­стві мене зав­жди вчи­ли, по-пер­ше, дума­ти, а, по-дру­ге, ста­ра­ти­ся розі­бра­ти­ся в будь-якій ситу­а­ції сво­ї­ми сила­ми. Я пам’ятаю, що, в основ­но­му, звер­та­н­ня до батьків рід­ко коли дава­ло пози­тив­ні резуль­та­ти в сен­сі того, щоб вони допо­мо­гли мені яки­мись дія­ми. В основ­но­му, допо­ма­га­ли тіль­ки сло­ва­ми (зві­сно, не плу­та­ти з поня­т­тям «на сло­вах»). Мабуть, саме тому, я, по-пер­ше, ста­ра­ю­ся не покла­да­ти­ся на інших людей і роби­ти все само­туж­ки (звід­си моя неко­ман­дність), а, по-дру­ге, я мало розу­мі­ю­ся на тому, що роби­ти з люди­ною, яка випад­ко­во чи не випад­ко­во з’явилася поруч.

І тому я само­тній.

До вже наяв­но­го спи­ску додаю DVD чудо­вої гру­пи Epica під назвою «We Will Take You With Us» (хоч це і не кон­церт). Обо­жнюю Сімо­ну, а тепер ще й Аман­ду.

Ходив 3‑го числа на зустріч з естон­ським депу­та­том Гер­ке­лем. І він мене зов­сім не вра­зив. Зно­ву гово­рив пусту фігню про демо­кра­ти­чні цін­но­сті, а від деяких пря­мих і гострих запи­тань тікав.

Але най­біль­ше мене заче­пи­ло те, що він, есто­нець, при­їхав­ши сюди, в Укра­ї­ну, роз­мов­ляв пога­ню­чою англій­ською через пере­кла­да­ча, хоча це ж і так ясно, що росій­ську він знає наба­га­то кра­ще. Сором­но якось. Чи тупо.

Ком­со­моль­ська зви­чка — нако­ло­ти­ти щось попи­ти собі на ніч, сісти за стіл і чита­ти книж­ку. Або от ще суча­сний варі­ант — чита­ти ЛОР. Тіль­ки в Ком­со­моль­ську був кефір (зав­жди його там п’ю), а тут — чай, зараз чор­ний. Зви­чка, мабуть, від діда. Він також любить допі­зна сиді­ти на кухні й чита­ти.

При­єм­но гуля­ти вве­че­рі не само­му.

Після публі­ка­ції інфор­ма­ції про цей вина­хід, а також зва­жа­ю­чи на зро­ста­н­ня напру­же­но­сті в енер­ге­ти­ці (рево­лю­ції в араб­сько­му сві­ті — це кві­то­чки й тіль­ки поча­ток) і беру­чи до ува­ги ката­ва­сію з патен­та­ми в обла­сті IT, у мене вини­ка­ють від­чу­т­тя (п’ятої точки, ага), що ско­ро сві­то­вий поря­док речей різ­ко зла­ма­є­ться. І я думаю, що заста­ну це й пере­жи­ву. Не знаю, прав­да, що це буде — щось на зра­зок все­сві­тньої соці­а­лі­сти­чної рево­лю­ції або ж тре­тьої сві­то­вої, але буде. Ско­ро.

Top