Категорія: Записки

А прі­зви­ще-то забув впи­са­ти…

Сфо­ткав те, що видно з нашо­го офі­су: раз, два, три.

А ще сьо­го­дні в КПІ поба­чив на асфаль­ті ота­ке от. Як вияви­ло­ся, це наслід­ки реклам­ної кам­па­нії кана­лу ТЕТ. Спо­ча­тку було смі­шно, настіль­ки нестан­дар­тну шту­ку нама­лю­ва­ли. А в кон­текс­ті теле­ба­че­н­ня — тупо.

Про­чи­тав ста­т­тю «Кто взрывал Дне­про­ГЭС»: части­на 1, части­на 2, части­на 3. Дуже реко­мен­дую.

Їздив у Львів­ську май­стер­ню шоко­ла­ду в Киє­ві. Сма­чний шоко­лад. І ще купив біло­ру­ський квас на тій же вули­ці Горь­ко­го. Кла­сна шту­ка.

Вчо­ра попри­би­ра­ли у кім­на­ті, я наре­шті більш-менш куль­тур­но роз­ста­вив книж­ки на поли­чці. У кім­на­ті після гене­раль­но­го при­би­ра­н­ня ста­ло наба­га­то при­єм­ні­ше.

Із чер­го­вої зар­пла­ти купив собі ота­кий годин­ник (обе­ре­жно, моя воло­ха­та рука!).

Зро­бив сьо­го­дні фут­бол­ку з лого­ти­пом до двад­ця­ти­річ­чя Ліну­кса.

А ще зро­бив салат «Про­ща­вай, Гре­ція». Те саме, що «Гре­цький», тіль­ки без маслин і олив­ко­вої олії з дода­ва­н­ням «Гау­ди».

Цілий день про­си­дів у пана Охрея в гур­то­жи­тку. Гра­ли на гіта­рі (я вивчив цілі три акор­ди пере­бо­ром і боєм), спів­а­ли і зна­йо­ми­ли­ся з місце­ви­ми дів­ча­та­ми, точні­ше з одні­єю — зва­ти Даша, з Кре­мен­чу­ка. Ціка­ва дів­чи­на.

Як повер­тав­ся під вечір, сфо­ткав метро­бу­дів­ни­чі табли­чки і від­чув, як руха­ю­ться туне­ле­про­хі­дні щити в зем­лі.

Може, купи­ти гіта­ру?

P.S. Випу­стив 2.6.39-pf4. Поки не впев­не­ний, але, ІМХО, там нала­жа­но в одно­му printk з BOGOMIPS'ами. Не смер­тель­но зов­сім. При мер­жі був кон­флікт, я лишив ті ряд­ки, які були, а не які при­йшли.

Таки напи­са­ли всту­пні іспи­ти в магі­стра­ту­ру, попе­ре­дньо знаю, що у мене оби­два екза­ме­ни на 5, а от загаль­ний рей­тинг, за яким можна визна­чи­ти, хто ж кра­ще, а також кіль­кість виді­ле­них місць, яка буде змі­ню­ва­ти­ся, ще не відо­мі. Хоча, зна­є­те, у мене таке перед­чу­т­тя, що я таки посту­пив.

Пого­да ніфі­га не радує. Зно­ву йдуть дощі.

Вчо­ра до ночі сидів рефа­кто­рив код диплом­ної робо­ти, я її все ще готую до подаль­шо­го вдо­ско­на­ле­н­ня. Ста­ти­сти­ка роз­мі­ру коду радує, щоправ­да, зараз дове­ло­ся вимкну­ти одну із фіч (побло­ко­ве вне­се­н­ня поми­лок), бо я поки пога­но уяв­ляю, як її інте­гру­ва­ти з новою кон­це­пці­єю вну­трі­шніх стру­ктур даних. Тре­ба буде ще дума­ти.

Ну… якось так.
P.S. Пов­но­е­кран­не реда­гу­ва­н­ня у ново­му Ворд­пре­сі — шик!

Я тут чийсь комен­тар зніс разом зі спа­мом. Непри­єм­ний такий комен­тар, не знаю, чого його у спам заки­ну­ло.

Ей. Якщо ти ще мене чита­єш, напи­ши ще раз, що про мене дума­єш.

P.S. Наре­шті при­йшов на робо­ту в офіс.

Люди­на скла­да­є­ться із шарів добра і зла, що чер­гу­ю­ться. Пита­н­ня інди­ві­ду­аль­но­сті, тоб­то пере­ва­жної зло­сті чи добро­ти кожної люди­ни, поля­гає тіль­ки в тому, який шар вияв­ля­є­ться остан­нім і най­глиб­шим, а який лежить на поверх­ні.

Сьо­го­дні вно­чі якийсь «шутнік» заки­нув нам у вікно ком­пакт-диск. «Бол­ван­ка» уда­ри­ла­ся об реші­тку, роз­ко­ло­ла­ся на кіль­ка частин і впа­ла на під­ло­гу. Я спо­ча­тку поду­мав, що в сусі­да щось із поли­чки впа­ло, а вран­ці, як про­ки­нув­ся, поба­чив на під­ві­кон­ні улам­ки від «бол­ван­ки». Ціка­во, хто так при­ціль­но кинув, там же ж шпа­рин­ка між стін­кою і тюл­лю кіль­ка сан­ти­ме­трів була.

«Огонь, бата­рея» про обо­ро­ну Сева­сто­по­ля. Я у захва­ті.