Сьо­го­дні наре­шті при­грі­ло соне­чко, і тому я, наре­шті, зміг виліз­ти кудись із фото­апа­ра­том.

Фото­звіт про про­гу­лян­ку Киє­вом можна поди­ви­ти­ся тут.

Де-не-де сніг на вули­цях вже почав тану­ти, але поки тіль­ки без­по­се­ре­дньо на сон­ці. Ско­ро буде ще теплі­ше.

У дитин­стві я любив гра­ти­ся з осци­ло­гра­фа­ми, бла­го їх було в нас удо­сталь — у ДТСААФ, де чимось пев­ний займав­ся мій батько, потім удо­ма якийсь вели­кий і сер­йо­зний у батька, малень­кий — у дядь­ка. Зві­сно, я мало міг там щось зро­би­ти, окрім як накру­ти­ти роз­гор­тку так, щоб по екра­ну біга­ла само­тня кра­пка, але цьо­го було вдо­сталь для мого малень­ко­го дитя­чо­го щастя. Ну а те, як батько ним тицяв десь у чер­го­вий теле­ві­зор на ремон­ті так, щоб на екра­ні були якісь реаль­ні сигна­ли — то була вза­га­лі магія.

Але най­біль­ше мені не дава­ла спо­кою ручка «Фокус». Я пев­ний час думав, що накру­тив­ши її, я таки поба­чу якийсь фокус, щоправ­да хто мав би бути чарів­ни­ком — неві­до­мо. Одно­го разу моя рука май­же добра­ла­ся до тієї кру­тьки, поки батько щось робив — його сло­ва «я тобі дам "фокус"!» я пам’ятаю до сих пір.

І ніку­ди не дівав­ся. Про­сто поча­ло­ся бага­то чого тако­го, до чого потрі­бно пері­о­ди­чно докла­да­ти пев­ні зуси­л­ля. Це я маю на ува­зі своє навча­н­ня. Пара­лель­но кле­па­є­ться диплом, точні­ше, про­грам­ка, яка є його осно­вою. А ще пере­кла­да­ю­ться різні текс­ти, хоча на робо­ту остан­ній тиждень час був реаль­но тіль­ки на вихі­дних.

Поду­мую про те, щоб вибра­ти­ся на якийсь кон­церт, щоправ­да ще не знаю, на який. Навіть афі­ші не дивив­ся.

«Иди­от» все ще актив­но чита­є­ться тем­ни­ми ноча­ми, хоча цей про­цес добі­гає до кін­ця. І вра­же­н­ня геть не одно­зна­чне, тоб­то, явно не над­то пози­тив­не. М’яко кажу­чи.

Послу­хав техно-опе­ру «2032: Леген­да о нес­быв­шем­ся гря­ду­щем». Ціка­ва шту­ка, хоча й дуже спе­ци­фі­чна. Думаю, мало хто може її оці­ни­ти.

Вчо­ра ходив у НаУ­КМА на допо­відь про хмар­ні обчи­сле­н­ня. Ніякої кон­кре­ти­ки, в прин­ци­пі, не було, тіль­ки загаль­ні поня­т­тя, що для чого і як + про без­пе­ку таких обчи­слень. Кори­сно.

Сьо­го­дні спу­стив­ся від Арсе­наль­ної, на якій зустрів оцьо­го сан­жар­сько­го чува­ка, до Кон­тра­кто­вої. Сніг, в основ­но­му, всю­ди під­чи­сти­ли, хоча спу­ска­ти­ся до арки засні­же­ни­ми схо­дин­ка­ми було справ­ді стра­шно.

[pf@eternity]:[~][0]% ldd `which thunar` | grep png
libpng15.so.15 => /usr/lib/libpng15.so.15 (0xb6813000)
libpng14.so.14 => /usr/lib/libpng14.so.14 (0xb674e000)

Чогось я думаю, що це ненор­маль­но.

Публі­чний ключ, яким я ско­ро буду під­пи­су­ва­ти свої еле­ктрон­ні листи, а також git-ком­мі­ти, живе ось на цій сто­рін­ці.

Інфор­ма­цій­не суспіль­ство, яке ми буду­є­мо, не стер­пить тако­го.

Чита­є­мо й під­пи­су­є­мо.

Вида­лив­ся з Фейс­бу­ка. Май­же ним не кори­сту­вав­ся. Для сво­їх є Твіт­тер, для всіх інших — цей блог і Гугл+.

Учо­ра вве­че­рі про­йшов­ся під сні­гом від Арсе­наль­ної до Хре­ща­ти­ка через Марі­їн­ку. У Марі­їн­ці кла­сно й зати­шно, навіть попри те, що там вешта­є­ться всі­ля­кий люд. Раду обго­ро­ди­ли пар­ка­ном наглу­хо, тепер і не прой­деш. Табли­чки тіль­ки від­по­від­ної не виста­чає. Типу, «обе­ре­жно, зла вла­да».

У Киє­ві сніг чистять. Може, й не всю­ди, й не так ретель­но, як хоті­ло­ся б, але ходи­ти можна.