— Вам же 18 есть, да?
— Нев­же я так моло­до вигля­даю?…
— Ну… да.
— Хм, дякую, пора­ду­ва­ли :).
— А вы, види­мо, побри­лись сего­дня.
— Буга­га, ви таки вга­да­ли.

А я й справ­ді сьо­го­дні пого­лив­ся.

Обі­ця­ний фото­звіт із Пей­за­жної алеї, де про­во­ди­лась акція про­те­сту про­ти її забу­до­ви, можна поди­ви­ти­ся тут.

Весна цьо­го року поча­ла­ся 17 бере­зня. День вза­га­лі видав­ся чудо­вим, якщо не вва­жа­ти пере­вер­ну­тої в холо­диль­ни­ку кон­сер­ви, яка зали­ла жиром все, що там сто­я­ло.

На Пей­за­жній алеї був мітинг на під­трим­ку там­те­шніх котів, але офі­цій­на части­на з висад­кою дерев за уча­сті Попо­ва чомусь поча­ла­ся рані­ше запла­но­ва­но­го, тому деле­га­цію з КМДА я не застав. Зате застав гро­мад­ський мітинг, до яко­го при­ту­су­вав­ся «Фронт змін» Яце­ню­ка, що вигля­да­ло з їхньо­го боку якщо не лице­мір­ством, то по-ідіот­ськи точно. Вла­сне, їх там спра­ве­дли­во гно­би­ли. Ну і не тіль­ки їх, а всю вла­ду, в тому числі й Оле­ксан­дра Павло­ви­ча, який, видать, швид­ко звід­ти змив­ся.

Кия­ни мир­ні й весе­лі, але нала­што­ва­ні рішу­че. Я хоч і не брав уча­сті у вла­сне мітин­гу, а фото­гра­фу­вав (фото­звіт пізні­ше тро­хи буде), та під­три­мую їх усі­ма рука­ми й нога­ми. Коти там — мої улю­бле­ні.

Замість улю­бле­ної чашки, яка зне­на­цька отри­ма­ла трі­щи­ну, купив офі­ген­ну тури­сти­чну тер­мо­круж­ку. Чай­ний баланс сил на пла­не­ті зно­ву від­нов­ле­но.

Ані Лип’ятських

Часо­ві від­мі­тки на небе­сній сфе­рі,
        коли­хає тихо мая­тник ефір.
Ти сиді­ла вчо­ра у сво­їй пече­рі —
        а сьо­го­дні линеш поміж даль­ніх зір.
На тво­є­му віці — від­чай і роз­ра­да,
        досвід за пле­чи­ма — справ­жній вимір літ,
Сти­гле Сон­це літнє й Аль­фа із Пле­я­ди —
        Аль­фа і Оме­га — май­же цілий світ.
Най твоє облич­чя риса­ми з Вул­ка­ну —
        стру­на­ми душі вся точно із Зем­лі.
Я тво­їм про­вид­цем спе­ре­сер­дя ста­ну,
        сві­тлом яко тін­ню, факе­лом в імлі.
Наче, три­ста років — мить, одна секун­да,
        ска­за­не зав’язне в часо­вих нитках.
Старт новий раке­ти з пор­ту Тра­пе­зун­да
        вже тепер реаль­ність, був­ша у вір­шах.
Але час не вічний, вічним є зав­зя­т­тя
        Все­сві­ту спі­ши­ти хай би хоч куди.
Роз­ле­ти­ться в без­вість ладно до без­ла­д­дя —
        і закля­кне зно­ву, і про­мо­вить: «Жди».
Далі буде стрім­ко — вибух і роз­ру­ха,
        часо­ві від­мі­тки і важ­кий ефір.
Ти ізнов в пече­рі (Все­світ пиль­но слу­ха),
        ну а зав­тра вище — поміж даль­ніх зір.

00:28 7.03.2012 р. (м. Київ)

+Saxon, +Dio (підо­зрюю, що таки добе­ру­ся до ньо­го), +Falconer, +Amberian Dawn (мега­кру­тий вокал!), +Elis (також вокаль­чик ням-ням), +Celesty, +Mötley Crüe, +Firewind, +Altaria і ще + бага­то того, чого я не чув і не бачив.

Різно­пла­но­вий аль­бом.

Суміш жорс­ткої, жор­сто­кої, колю­чої та злої кри­ти­ки із мрі­я­ми й наді­я­ми. Імо­вір­но, через таку силь­ну пер­шу скла­до­ву аль­бом і вийшов злим у ціло­му. Іно­ді музи­ка пере­ста­ва­ла бути музи­кою та зво­ди­ла­ся біль­ше до суто пое­зії. Зві­сно, пое­ти­чна скла­до­ва в ДДТ зав­жди була на висо­ті.

Як не кру­ти, стиль аль­бо­му зали­ша­є­ться кла­си­чним роком. І якщо це був екс­пе­ри­мент, то він про­йшов вда­ло, але зупи­ня­ти­ся на цьо­му не вар­то.

При­бли­зно так:

  • Iron Savior;
  • Али­са (мені сором­но, я їх май­же не слу­хав);
  • Power Quest;
  • ДДТ — «Ина­че» (що там тако­го «ина­че»?);
  • Rage;
  • At Vance;
  • Dragonland.

Спи­сок, зві­сно, цим не обме­жу­є­ться. Тут тіль­ки малень­ка частин­ка того, що про­по­нує last.fm, і те, що я вже якось почув на юту­бі. Зару­бі­жний мело­дій­ний пау­ер-метал і кла­си­чний вітчи­зня­ний рок — що може бути кра­ще?

Сьо­го­дні вно­чі про­слу­хав всю цю рок-опе­ру від поча­тку до кін­ця.

Впер­ше я її урив­ка­ми чув у дитин­стві з віні­ло­вих пла­ті­вок (обкла­дин­ка — на малюн­ку вище). Зараз от, 10–15 років пото­му, вирі­шив про­слу­ха­ти пов­ні­стю, сам не знаю чому. Слу­хав такий же ріп із віні­лу, ручка­ми кон­вер­то­ва­ний в MP3, щоб зали­ти на теле­фон. А тоді, дав­но-дав­но, це добро слу­ха­ло­ся з тако­го от апа­ра­та:

Апа­рат, до речі, ще дуже навіть живий і поти­хень­ку зби­рає пилю­ку вдо­ма.

Спо­до­ба­ло­ся чи ні? Хто я такий, щоб суди­ти Возне­сен­сько­го ;).

Мину­лої ночі дочи­тав «Иди­от» Досто­єв­сько­го. Вра­же­н­ня змі­ша­ні — все ж, біль­ше нега­ти­ву. Якась тра­гі­фе­є­рія, я тако­го не люблю. Може, це мене так соці­аль­на фан­та­сти­ка від­да­ли­ла від кла­си­ки вітчи­зня­ної літе­ра­ту­ри.

Сьо­го­дні наре­шті при­грі­ло соне­чко, і тому я, наре­шті, зміг виліз­ти кудись із фото­апа­ра­том.

Фото­звіт про про­гу­лян­ку Киє­вом можна поди­ви­ти­ся тут.

Де-не-де сніг на вули­цях вже почав тану­ти, але поки тіль­ки без­по­се­ре­дньо на сон­ці. Ско­ро буде ще теплі­ше.