Мене як пере­кла­да­ча часто пита­ють, скіль­ки сто­рі­нок я можу пере­кла­сти за день. Оскіль­ки я технар, то, зві­сно, від­по­від­аю, що це зале­жить від шри­фту й інтер­ва­лу, на що мені кажуть а‑ля «ну, стан­дар­тно». Ми в кон­то­рі все раху­є­мо у сло­вах, але я тут таки зва­жив­ся при­ки­ну­ти, скіль­ки ж це буде у сто­рін­ках.

Тому:

Сто­рін­ка Роз­мір шри­фту Між­ряд­ко­вий інтер­вал При­бли­зна кіль­кість слів
A4 14 1,5 200…230
A4 14 1 350…380
A4 12 1,5 310…350
A4 12 1 470…510

Вико­ри­сто­ву­вав­ся укра­ї­но­мов­ний текст (для англо­мов­но­го зна­че­н­ня можуть тро­хи пла­ва­ти, але несут­тє­во), шрифт Liberation Serif. Стан­дар­тним вва­жа­є­ться текст шри­фтом роз­мі­ру 14 пун­ктів, інтер­вал полу­тор­ний.

Тому від­по­відь моя така: за день я можу пере­кла­сти від 10 до 15 сто­рі­нок стан­дар­тно­го текс­ту.

UPDATE: якщо текст потрі­бно вичи­та­ти, тоб­то, від­ре­да­гу­ва­ти, то обсяг скла­дає від 35 до 50 сто­рі­нок.

Мітки: , , , , ,

Під­твер­див кіль­ка днів тому ціка­ве опи­ту­ва­н­ня на ЛОРі. Вияв­ля­є­ться, понад 30 людей вико­ри­сто­ву­ють мій патчсет, і це ж тіль­ки з‑поміж кори­сту­ва­чів сай­ту.

Мені при­єм­но.

Мітки: , ,

Поча­ло­ся це десь у 2003-му році, коли Андрій Оле­ксан­дро­вич Река доклав пев­них зусиль до будів­ни­цтва ново­го ста­діо­ну в Сан­жа­рах. Або не у 2003-му. Не пам’ятаю, коли.

Хоча, може, це поча­ло­ся й рані­ше. Я ще пам’ятаю хре­сто­ма­тій­ний матч «Газо­вик» — «Малий Кобе­ля­чок» на ста­ро­му роз­дов­ба­но­му полі з дома­шньою пти­цею й коро­ва­ми, коли мій улю­бле­ний «Газо­вик» виграв з рахун­ком 9:1.

Але я ж не про те.

Після від­кри­т­тя ново­го ста­діо­ну я став ходи­ти май­же на кожний матч. Влі­тку вони були щоти­жня — в субо­ту й неді­лю. Коли това­ри­ські зустрі­чі, коли в рам­ках район­ної пер­шо­сті. Я собі при­хо­див (ста­діон за 50 метрів від хати), здо­ров­кав­ся з тими, кого знав, тихень­ко вмо­щу­вав­ся між діда­ми, яких до сих пір вва­жаю най­кра­щи­ми фут­боль­ни­ми комен­та­то­ра­ми, й лузав насі­н­ня. За деякий час я вже міг кри­кну­ти, кому куди йти, а потім навіть віді­сла­ти суд­дю носи­ти мішки з буря­ком на чиє­їсь-там-мате­рі поле.

Із часом я звик до гля­да­чів, гля­да­чі зви­кли до мене. Іно­ді з мене під­смі­ю­ва­ли­ся, що в най­ва­жли­ві­ші момен­ти я волав як неса­мо­ви­тий «куди б’єш, даль­то­нік» або­що. Кіль­ка разів я навіть вмо­щу­вав­ся висо­ко над полем на вели­че­зно­му табло з цифра­ми й міняв їх, коли заби­ва­ли гол.

Але одно­го разу това­ри­ську зустріч орга­ні­зу­ва­ли коман­ди вете­ра­нів. Які саме вете­ра­ни — не пам’ятаю, але точно пам’ятаю, що на всіх матчах вете­ра­нів із суд­дя­ми було напря­жно. Голов­ним ста­ви­ли, зазви­чай, яко­гось досвід­че­но­го грав­ця, а боко­вих могло й не бути.

І тут сиджу я собі перед зустріч­чю, чекаю, поки діди попе­рев­дя­га­ю­ться й пови­хо­дять на поле буца­ти м’яч. Ігри вете­ра­нів — спе­ци­фі­чне видо­ви­ще, в яко­му швид­кість вже не та, а от май­стер­ність лізе у всі щіли­ни, бо іна­кше ніяк. Тому я їх любив диви­ти­ся. Зно­ву мене зане­сло… Так от сиджу я, а тут до мене під­хо­дить якийсь дяде­чко і тягне пра­по­рець: «Піди боко­вим. Гра­ють ста­рі, тому офсай­дів не суди». Я зро­бив отак: О_О, і ска­зав щось про те, що не вмію, хоча пра­ви­ла вже тоді знав досить добре. Він пово­див очи­ма, кого б від­пра­ви­ти замість мене, але не зна­йшов. Потім витя­гнув 2 грн з кише­ні, сунув мені в руки разом із пра­пор­цем і ска­зав: «Іди».

Ну я й пішов.

Стра­шно було пер­ші 10 хви­лин. Потім пра­по­рець наче сам ука­зу­вав, куди потрі­бно кида­ти м’яч, і я став більш впев­не­но біга­ти від сере­ди­ни поля до лінії воріт. Але тут ста­ло­ся неща­стя — офсайд. І пра­пор­ця я не під­няв, пам’ятаючи про наста­но­ву того, хто мене послав суди­ти.

На пере­дніх лаво­чках сидів пан Нікі­тін — якась шишка в Ново­сан­жар­сько­му управ­лін­ні екс­плу­а­та­ції газо­во­го госпо­дар­ства (УЕГГ), їздив на ВАЗ 2121 «Нива». Хто він зараз і на чому їздить — не знаю, в Сан­жа­рах буваю рід­ко. Так от він чітко дав мені зро­зу­мі­ти, що про мене думає, мов­ляв «пона­би­ра­ли бара­нів».

Бара­нів? Хіба ж я винен, що такі вка­зів­ки були? Хоті­ло­ся йому, зві­сно, щось від­по­ві­сти, але я не зва­жив­ся. І мов­чки досу­див матч до кін­ця.

Най­мен­ший гоно­рар лайн­сме­на за всю істо­рію сві­то­во­го фут­бо­лу я тоді, мабуть, витра­тив на моро­зи­во. Але біль­ше ніко­ли за таку робо­ту не брав­ся.

Мітки: , , ,

Ходив на від­кри­т­тя фран­цузь­кої весни. На Софій­ській пло­щі було шоу шале­них дзво­на­рів. Я, прав­да, не думав, що стіль­ки наро­ду при­йде — ледь втов­пи­ли­ся. Поча­ток дій­ства видав­ся занад­то див­ним і без­глу­здим, але коли спра­ва дійшла до основ­но­го — до дзво­нів, то ста­ло все кла­сно. І неймо­вір­но.

Після закін­че­н­ня ледь вийшли із пло­щі — народ валив як паке­ти перед loopdetect'ом. Про­гу­ляв­ся аж до Арсе­наль­ної, щоб спо­кій­но сісти на метро.

Весна таки поча­ла­ся.

P.S. Аську вида­лив пов­ні­стю, навіть облі­ко­вий запис із їхньо­го сай­ту.

Мітки: , , , , ,

Про­чи­тав Набо­ко­ва «Каме­ра обску­ра». Набо­ков мені пішов наба­га­то лег­ше й весе­лі­ше, аніж Досто­єв­ський, але все одно насту­пним тво­ром буде «Анна Каре­ни­на»…

Мітки: , , ,

Я позбу­ва­ю­ся аськи, тому тим, хто хоче зі мною гово­ри­ти онлайн, потрі­бно вико­ри­сто­ву­ва­ти скайп або жаб­бер. Бажа­но жаб­бер. Кон­та­кти зібра­но на цій сто­рін­ці.

Мітки: , , ,

Нади­бав дуже кори­сну ста­т­тю про чай. Тепер я зро­зу­мів, чому влі­тку потрі­бно пити гаря­чі напої, а не холо­дні.

Мітки: , ,

При­йшло тут мені в голо­ву при­зна­чи­ти теги всім публі­ка­ці­ям цьо­го бло­гу (а їх біль­ше тися­чі). Від­по­від­но, тепер пере­чи­тую кожне пові­дом­ле­н­ня. І диву­ю­ся про себе — що без­глу­зді­ші речі робив, то щасли­ві­шим себе від­чу­вав.

А я так не хочу.

Мітки: ,

Дві фото­чки сьо­го­дні­шніх похо­де­ньок вечір­нім Киє­вом. Вла­сне, я виїхав тіль­ки зара­ди фотки Чер­во­но­го кор­пу­су, що зби­рав­ся зро­би­ти три тижні, але по ходу спра­ви кла­цнув ще й Лисен­ка, щоб пере­ко­на­ти­ся, що мені тре­ба сві­тло­фільтр, що нічо­го фотка­ти супро­ти сві­тла про­сто так і що тре­ба таки чита­ти про коре­кцію кольо­рів =).

Думав, буде теплі­ше, й вийде похо­ди­ти біль­ше, але руки за +4°C швид­ко змер­зли, тому щось мас­шта­бні­ше пла­ну­є­ться на потім.

— Вам же 18 есть, да?
— Нев­же я так моло­до вигля­даю?…
— Ну… да.
— Хм, дякую, пора­ду­ва­ли :).
— А вы, види­мо, побри­лись сего­дня.
— Буга­га, ви таки вга­да­ли.

А я й справ­ді сьо­го­дні пого­лив­ся.