a priori

Наш вечір розі­грай у лоте­рею —
Спря­муй на мене милий гні­ву шквал:
Для тебе це ще зов­сім не фінал
Чи аксель­бан­ти на яки­хось там лів­ре­ях.

Наш вечір віді­грай у сти­лі «джаз» —
Сідай, Хари­змо, за фор­те­пі­а­но,
Почни із челен­та­нів­сько­го «п’яно»,
А потім — в таран­тел­лів­ський фор­саж.

Наш вечір випий з кели­хом хміль­но­го
Без піни — і до буль­ба­шок на дні —
Тер­пко­го, як абсен­тів­ські пісні,
Які роз­ка­жуть, хто ми і для чого.

Наш вечір завер­ши в ново­му сні,
Забудь про нео­ба­чні лоте­реї,
Про джаз і буль­ба­шки в ста­рім Пан­ті­ка­пеї,
А зав­тра зно­ву усмі­хнись мені.

01:17 26.05.2012 р. (м. Київ)

Добрі люди, які зву­ться Вку­сно­Сер­вер, а також осо­би­сто tazhate виді­ли­ли мені VPS'ку.

Я її назвав sarek — на честь батька Спо­ка, посла Саре­ка. Поки що на цей сер­вер робля­ться бека­пи, також там гото­вий, але не вве­де­ний в екс­плу­а­та­цію, запа­сний NS, а тро­хи зго­дом буде орга­ні­зо­ва­но реплі­ка­цію для MariaDB в реаль­но­му (або май­же реаль­но­му) часі.

На знак подя­ки ком­па­нії від­те­пер спра­ва в поси­ла­н­нях є її лого­ти­пчик.

Мітки: , ,

Жаль, що з деяки­ми людьми не вихо­дить бути біль­ше та ближ­че, ніж хоче­ться, а з деяки­ми — мен­ше й пода­лі.

Мітки:

Те ж саме для КАМ-64:

Мітки: , ,

Апро­кси­ма­цій­ний вираз для визна­че­н­ня ймо­вір­но­сті біто­вої помил­ки в кана­лі з АБГШ за вико­ри­ста­н­ня КАМ-16 вигля­дає так:

Точність не ого, навіть на гра­фі­ку помі­тне роз­хо­дже­н­ня, але на від­різ­ку до 50 разів довір­ча ймо­вір­ність 95%.

Мітки: , ,

Доди­вив­ся пов­ні­стю Stargate. Тепер от думаю, за що бра­ти­ся далі. Мабуть, за голо­ву ;).

Мітки: ,

Завер­шив вірш, який не вда­ва­ло­ся допи­са­ти цілий місяць. Важ­ко ска­за­ти, чи вийшов він вда­лим, але вийшов. За осно­ву взя­то реаль­ні події, місця, люди і яви­ща.

Київ став нестер­пно пухна­стим — линя­ють топо­лі. Вигріб сьо­го­дні з кім­на­ти купу тако­го добра, і це, підо­зрюю, тіль­ки поча­ток.

Мітки: ,

a posteriori

Від Воріт із золо­та
        з вули­ці Стрі­ле­цької
У дітей з кера­мі­ки
        про­сто на очах
Про­ве­ду без поспі­ху
        у надно­ву п’єсу —
П’єсу про дитин­ство
        й роз­ду­ми у снах.

У роз­кри­тих пащах
        паро­чки цілу­ю­ться,
Обти­нає тишу
        Принц Екзю­пе­рі.
Диво серед Киє­ва
        на Пей­за­жну вули­цю
Йшло від пло­щі Львів­ської —
        і засти­гло в грі.

У фон­та­ні літньо­му
        зайня­то жира­фа­ми —
Обійня­лись ніжно вдвох —
        неро­злий­во­да.
Дітла­хи роз­бі­га­лись
        з тата­ми і з мама­ми —
Гала­су­ють, начеб­то,
        як мала орда.

Через при­зму кра­пель­ну
        Сон­це роз­ли­ва­є­ться,
Про­ме­нем тор­ка­ю­чись
        гли­би­ни думок:
Зріст Люди­ни Все­сві­ту —
        Все­світ ним пиша­є­ться —
Про­стя­гнувсь до неба аж,
        пря­мо до зірок.

Від химер­них дзво­ни­ків
        з висо­ти польо­тної
Кіт трид­ця­ти­ла­по­вий
        раптом поси­нів,
А на хвіст арши­но­вий
        пта­хи нама­льо­ва­ні
Пов­сі­да­лись вправ­но так
        І без зай­вих слів.

Хай без слів роз­ка­жуть нам
        про висо­ти київ­ські,
Про без­шум­ний лет на волі
        пря­мо над Дні­пром.
Це для тебе роз­чер­ки
        кри­ла­ми з андрі­їв­ських
Купо­лів, що сяють ясно
        зло­че­ним чолом.

Поди­вись на заре­во —
        пло­ме­ніє, суне­ться,
Роз­ли­ва чер­во­не сві­тло
        на заба­ву днів.
Диво серед Киє­ва
        на Пей­за­жній вули­ці
Спа­ти умо­сти­ло­ся,
        доче­кав­шись снів.

01:55 21.05.2012 р. (м. Київ)

Водив сьо­го­дні одно­кур­сниць на кон­церт Київ­сько­го камер­но­го орке­стру. Дири­гент — ста­ре­зний, але непе­ре­вер­ше­ний про­фе­сор Роман Іса­а­ко­вич Кофман.

У про­гра­му вхо­ди­ли Бах із його досить добре відо­мою «Арі­єю», яку я таки десь чув до цьо­го кон­цер­ту, Гріг, сюї­та яко­го про­сто спо­до­ба­ла­ся, Кісін (щоб він живий був), твір яко­го зму­сив мене напру­жи­ти­ся, очі­ку­ю­чи, що він таки прор­ве­ться у щось мело­дій­не (але окрім набо­ру зву­ків я нічо­го не почув, тому оце от якраз дуже й не спо­до­ба­ло­ся), Мен­дель­сон (було щось коро­тке, осо­бли­во не запам’яталося) і Двор­жак із мело­дій­ною сере­на­дою для струн­них із п’яти частин.

Тому якби не Кісін, було б усе добре.

Кофма­ну апло­ду­ва­ли сто­я­чи. Вийшов­ши четвер­тий раз, він дві­чі зіграв на біс — ту ж «Арію» Баха і якусь части­ну чи то Грі­га, чи то Двор­жа­ка. А потім хара­ктер­ним жестом про­гнав оркестр зі сце­ни, щоб ми пере­ста­ли апло­ду­ва­ти. Коло­ри­тний дядь­ко.

Мітки: ,

Бага­то­се­зон­ну епо­пею Стар Тре­ка (абсо­лю­тно все, крім муль­ти­ків) завер­ше­но. Я в захва­ті.

Мітки: , ,