Дочи­тав кни­гу Інге­борг Фляй­шха­у­ер «Пакт. Гитлер, Ста­лин и ини­ци­а­ти­ва гер­ман­ской дипло­ма­тии. 1938–1939». 360 сто­рі­нок гли­бо­ко­го дослі­дже­н­ня, біль­ше сотні сто­рі­нок при­мі­ток із поси­ла­н­ня­ми. Оце я розу­мію — автен­ти­чність.

Гаря­че реко­мен­дую. ISBN 5–01-003212–0.

Мітки: , , ,

І ми про­дов­жу­є­мо свою транс­ля­цію з пла­не­ти Зем­ля Соня­чної систе­ми. Дякую, що не пере­мкну­ли свої при­йма­чі й вирі­ши­ли зали­ши­ти­ся з нами.

До вашої ува­ги про­по­ну­ю­ться тра­ди­цій­ні фото­гра­фії після­но­во­рі­чно­го Май­да­ну Неза­ле­жно­сті.

Зре­штою, мої фото­гра­фії — тіль­ки тра­ди­ція, а справ­жня кра­са цьо­го року вийшла в Оле­га Тоцько­го — диві­ться.

Мітки: ,

Наві­що кожен раз іти у сни?
Чека­ти про­ви­ді­н­ня і про­зрі­н­ня?
Можли­во, кра­ще жити в напів­сні
неви­спа­ним і м'ятим при­ви­ді­н­ням.
У роз­па­лі суча­сно­го жит­тя
на попе­ли­щах душ гуляє вітер.
І струн не грає музи­ка жива,
а тіль­ки ски­глить і скре­го­че тихо.
Нав­по­ше­пки й нав­шпинь­ки про­бі­жу,
щоб зом­бо­лю­ди не від­чу­ли жару.
Я кра­ще новий світ ство­рю з вогню,
ніж в попе­лі загра­ю­ся пожа­ром.
Так ста­лось, що в ска­лі­че­ній душі
не кожен може вгле­ді­ти про­зрі­н­ня,
тому не вірять люди в свої сни,
від­ма­ху­ю­ться й забу­ва­ють тіні.
А май­бу­т­тя зни­кає у віках,
коли ми так неща­дно себе нищим.
Які ж пло­ди на зву­гле­них гіл­ках,
коли гни­ле і чор­не кор­не­ви­ще?

07.01.2013

Звід­си.

Мітки:

Тра­ди­цій­но в остан­ні дні пото­чно­го року я публі­кую його під­сум­ки, які, в основ­но­му, вклю­ча­ють ті події, які заче­пи­ли без­по­се­ре­дньо мене.

І оскіль­ки я вчо­ра був на кон­цер­ті кла­си­чної музи­ки (при­віт Кофма­ну), можна вва­жа­ти, що рік для мене вже скін­чив­ся, пла­нів на ньо­го біль­ше немає, а тому пора від­кри­ва­ти кар­ти.
(біль­ше…)

Мітки: ,

Олі Логвин

Не для сего­дня —
        для зав­тра,
быта не ради —
        для мысли
про­шло­го сму­тные кадры
в буду­щность как-то бы вти­снуть.
Искать и най­ти —
        не боя­ться,
идти и дой­ти —
        те же лица
любить, и любя — рас­ста­ва­ться,
забыть, и узнав, уди­ви­ться.
Чудо для чуда —
        лови же!
Зри и узри —
        пря­мо с крыши:
что­бы и солн­це да ниже,
что­бы луна — да повыше,
что­бы суметь —
        и воз­дви­гнуть,
что­бы догнать
        в коле­сни­це,
днём ярким све­том при­ни­кнуть,
ночью — хоть вкра­тце при­сни­ться.

02:59 27.12.2012 р. (м. Київ)

Тра­ди­цій­ні фото­гра­фії пере­дно­во­рі­чно­го Май­да­ну Неза­ле­жно­сті можна пере­гля­ну­ти тут.

Мітки: , ,

Бачив ялин­ку на Май­да­ні — вона таки кра­ща, ніж торік, але хоті­ло­ся б, зві­сно нор­маль­не дере­во, а не збір­ну шту­чну кон­стру­кцію. Вза­га­лі, Май­дан зно­ву пото­пає в ілю­мі­на­ції, від­по­від­но, я пла­ную зро­би­ти вечір­ні тра­ди­цій­ні його фотки, ну, напри­клад, зав­тра (якщо сні­гу не буде). Вчо­ра вже види­вив­ся кіль­ка точок, у яких можна при­ткну­ти­ся зі шта­ти­вом.

В основ­но­му напи­сав звіт про 2012‑й рік, але опу­блі­кую його числа так 30-го, а то і 31-го. На мене чека­ють ще кіль­ка важли­вих подій :).

Мітки: , ,

Дочи­тав сьо­го­дні кни­гу Роя Мєдвє­дє­ва «Н. С. Хру­щёв. Поли­ти­че­ская био­гра­фия». Така собі систе­ма­ти­за­ція знань про цьо­го вида­тно­го полі­ти­чно­го дія­ча.

Дуже тішу­ся з того, що зараз є час щось чита­ти від­сто­ро­не­не. Це нена­дов­го, зві­сно, але поки він є, чому б ним і не ско­ри­ста­ти­ся.

До речі, помі­тив за собою таку шту­ку: пер­шу тре­ти­ну кни­ги читаю неохо­че, а від остан­ньої не можу віді­рва­ти­ся. Це у всіх так?

Мітки: , ,

Був сьо­го­дні на дегу­ста­ції ігри­стих вин. Потра­пив туди по зна­йом­ству, було ціка­во й зати­шно. Я навіть в анке­тці про­став­ляв бали за кожну пля­шку.

Дегу­ста­тор, зві­сно, з мене ніякий, але для себе я чітко визна­чив, що сухі вина рулять, але надмір­но сухі — це занад­то.

Мітки: ,

Про­чи­тав цю чудо­ву книж­ку Дзвін­ки Маті­яш. Перед про­чи­та­н­ням мав упе­ре­дже­не став­ле­н­ня, бо судив по її «Рекві­є­му…», який мені також дуже спо­до­бав­ся. Вла­сне, став­ле­н­ня і не змі­ни­ло­ся, кате­го­ри­чно реко­мен­дую. Чита­є­ться лег­ко, за кіль­ка вечо­рів макси­мум. Може, навіть, і під настрій.

Якщо мене спи­та­ють, яка істо­рія спо­до­ба­ла­ся най­біль­ше, я від­по­вім, що «Дикта­тор».

Дзвін­ка, мабуть, одна з неба­га­тьох суча­сниць, яких справ­ді вар­то чита­ти.

Мітки: ,