між літерами
Мені тут просто не подобається. З кожним днем все гірше, окрім общаги напрягає універ, постійні загони, постійні “ощасливлення” перспективами. Гарантії, що я тут залишуся після 1-го семестру, немає. Ніякої.
Іришка поїхала на ці вихідні несподівано додому. У неї до вівторка немає пар. Тепер буду сумувати сам, що ж поробиш. На наступні вихідні додому поїдемо разом. Тільки б у мене вистачило сили сюди повернутися.
Тут так погано…
Пишу з комп’ютерного клубу… 5 хвилин залишилося :).
У нас з Іришкою свято. Два місяці :).
Хожу на пари. Дуже напряжно перший час, з квартири вже зживають в общагу, переселяюся, сьогодні частину речей перевіз.
Надіюся на краще, хоча дуже важко… Іришка навіть плакала, коли розставалися…
Ця болонська система… хай її чорти візьмуть.
Хто буде в КПІ – 12-то общага, вулиця Металістів, 7, кімната 111. Зразу біля дверей побачите мене.
Зараз в голові потік думок, абсолютно в різних напрямках… Я НЕ ХОЧУ ТУТ БУТИ!!!
Хочу додому… Поверніть мені дитинство…
Все, я сьогодні ввечері їду в Київ. Не буде мене… всьо, мене не буде. В інет вилазитиму по можливості, форум на Уукруличі, блог хз як вестиму… Ну і взагалі.
Купили Іришкі ноут, поставив туди Дебіан.
Свій ще не знаю, як і коли забиратиму.
ЯК Я ТАМ БУДУ???
Судячи з телефонної розмови з деканатом, общага мені у найближчий час не світить.
Вчора ввесь день гуляв з Ірою Києвом. Так класно було :). Одне заділо – дощ лив навіть не як з відра, а хм… незрозуміло з чого. Хоча в цьому були свої плюси – через потоки води на Андріївському узвозі я переносив Іру на руках :).
Ірусь, спасибі тобі за все!!!
А ще… я поступив :). Тепер можна мене вважати студентом Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” Інституту телекомунікаційних систем, спеціальність “Телекомунікаційні системи та мережі” (або скорочено це все діло НТУУ “КПІ”, ІТС, ТСМ).
І взагалі, наразі я абсолютно щаслива людина!
Їздив у КПІ, здав всі документи, тепер майже студент (7-го числа ще співбесіда, але то формальність). Напряг, відчуваю, буде з житлом перший час, але щось придумаємо.
За час, поки я був відсутній, купа новин, але я про них не згадуватиму дуже (GPLv3 варта уваги, але не тут і не зараз).
Виклав новий твір, написаний в Комсомольську.
Так, це та річ, що зветься автоматом, з якої я сьогодні стріляв. Було 9 патронів. 3 одиночними, 6 чергою. Одиночними влучив всіма в ціль (за що офіцер, який був за мною закріплений, сказав “молодець” і що в мені “щось є”). Чергою хріново стріляти, нема навичок, тому я, хоч і не знаю, чи влучив, чи ні, думаю, що таки влучив мало. Сподобалося, але оті нещасні 9 патронів тільки роздразнили апетит. Хочу ще.
Дивлячись на військовий, розумієш, які вони… гм… ні, не тупі. Просто в’їдливі. Але армія, думаю, мені не загрожує. Читав результати вступних випробувань в КПІ – у мене 42 бали. Це прохідний, щоправда, не знаю, на який факультет.
Власне, за сьогодні більше нічого і не було. Учора ввечері написав вірша, зараз збираюся викласти. Читайте.
Дзвін від АК-74 ще й досі стоїть у вухах.