Є неве­ли­ка клі­єнт­ська мере­жа на деся­ток актив­них при­стро­їв, які потрі­бно моні­то­ри­ти на пре­дмет досту­пно­сті. Під­ні­ма­ти для цьо­го Нагіос/Ісінгу або Заб­бікс не дуже хоті­ло­ся, тим біль­ше, що мере­жа дово­лі ста­ти­чна. Так наро­див­ся цей скрипт.
Чита­ти все ››

Мітки: , , ,

— Ска­жи­те, вы муча­е­тесь от оди­но­че­ства?
— Что вы, доктор, я им насла­жда­юсь!

Осінь бере своє. Роз­пу­сти­ла соло­ні дощо­ві нюні й ридає пря­мо під ноги, аж хлю­пає. А ми собі спо­кій­но гне­мо свою лінію, кори­гу­ю­чи обста­ви­ни й від­но­си­ни, як би це негу­ман­но не зву­ча­ло. Буває вся­ке.

Наре­шті, вида­лив пов­ні­стю свій облі­ко­вий запис зі Скай­па. Для цьо­го потрі­бно було в чати­ку пере­го­во­ри­ти з під­трим­кою й від­по­ві­сти на кіль­ка питань. Нага­дую, що я, як і зав­жди, досту­пний за сво­їм ста­рим номе­ром теле­фо­ну, Jabber'ом (кон­та­кти є на цій сто­рін­ці), мені можна писа­ти еле­ктрон­ні листи (адре­са на тій же сто­рін­ці), а ще в мене є SIP у SIPNET'і й Zadarma. Кому хоче­ться потрин­ді­ти голо­сом — пишіть, видам номе­ри осо­би­сто. Для гур­ма­нів є WhatsApp. Номер від­по­від­ає мобіль­но­му.

Спон­сор осін­ньої інфор­ма­цій­ної чис­тки — сопли­ва пого­да. Сопли­ва пого­да — зав­жди пого­да.

Мітки:

«Тихая гавань» — нудна шту­ка на годи­ну і 55 хви­лин, але зара­ди кін­ців­ки вар­то було витер­пі­ти.

Мітки:

Я мало коли можу при­га­да­ти свої сни, але таке без­глу­здя, яке мені насни­ло­ся сьо­го­дні вно­чі, забу­ти важ­ко.

Суть у тому, що яко­гось дива біля теле­ве­жі на Доро­го­жи­чах запу­ска­ли раке­то­но­сій із шат­тлом на бор­ту. Не знаю, з якої квар­ти­ри в мене був вид на той запуск (точно десь із Лук’янівки), але вежу було видно з бал­ко­ну злі­ва, при­чо­му видно добре. Момент запу­ску, раке­та спо­кій­но собі від­ри­ва­є­ться від зем­лі, злі­тає. Усе добре. Якби не одне «але». За раке­тою тягне­ться малень­ка така нито­чка, прив’язана до теле­ве­жі. На пев­ній висо­ті (раке­та ще не схо­ва­ла­ся за хма­ра­ми) нито­чка натя­гу­є­ться і під­ри­ває за собою в небо остов теле­ве­жі. Раке­та сла­бень­ка, не витри­мує тако­го зну­ща­н­ня й гепа­є­ться об зем­лю разом із шат­тлом (де гепну­ла­ся — не знаю). Теле­ве­жа також була не в захва­ті, і, кря­кнув­ши, лягла впо­пе­рек вули­ці Оле­ни Телі­ги набік. У нови­нах пові­дом­ля­ло­ся, що жертв немає.

Сон був настіль­ки реаль­ним, що пер­ше, що я зро­бив, коли про­ки­нув­ся, гля­нув, чи не тра­пи­ло­ся щось незви­чай­не сьо­го­дні на Доро­го­жи­чах. А потім мене ще заці­ка­ви­ло, яка ж міць мала б бути в тієї нито­чки (трос? канат? хз що), щоб не дати раке­ті зле­ті­ти в небо.

Свя­тий Патрік, ти ж так жар­ту­єш? Чи це мені пора у від­пус­тку?

Мітки: ,

Про­слу­хав, наре­шті, опе­ру Град­сько­го «Мастер и Мар­га­ри­та», яку мені дав­но реко­мен­ду­вав одно­кур­сник. Вра­же­н­ня нео­дно­зна­чні. Я люблю книж­ку (на дру­го­му місці серед улю­бле­них після єфре­мів­ськ­го «Лезвие бри­твы»), мені спо­до­ба­ло­ся кіно (те, що суча­сне), а от опе­ра… Я сла­бо собі уяв­ляю, щоб Воланд так спів­ав. Та й Мар­га­ри­та також. Не в’яжеться. Але для загаль­но­го роз­ви­тку можна.

Також поди­вив­ся Star Trek Into Darkness. Зві­сно, кру­то, бо це Стар Трек, але якщо чесно, у цьо­му філь­мі тро­хи куль­гає сюжет. Ну і сцен­ка зі Спо­ком і Кір­ком у реакто­рі баян бая­ні­стий. Фі. Ситу­а­цію більш-менш рятує моло­да дов­го­но­га Уху­ра :). Поди­ви­ти­ся можна. Тим біль­ше, якщо фанат. Але в мене осо­би­сте про­ха­н­ня до тих, хто буде за три роки випу­ска­ти новий фільм — роз­крий­те тему Дено­бу­ли.

Учо­ра ж (1‑го числа) ходив у філар­мо­нію на Сіте­ру. Іспан­ський фор­те­пі­а­ніст такий. Усе б нічо­го (прав­да, грає гар­но), якби не нагла рекла­ма цер­кви адвен­ти­стів сьо­мо­го дня, за під­трим­ки яких від­був­ся кон­церт. Ще якийсь релі­гій­ний теле­ка­нал під­мі­ша­ли. Сіте­ра й сам адвен­тист. Якби про це писа­ли в афі­ші, не пішов би.

Мітки:

Ну і тра­ди­цій­ні сіль­по­шні няше­чки. У дійо­вих осо­бах: «Сапе­ра­ві», я, сим­па­ти­чна касир­ша.

— Можна ваш паспорт?
— Паспорт не можна, можна пра­ва.
— О, водій­ські. Давай­те.

Про­хо­дить кіль­ка секунд.

— О_О Ви зов­сім не вигля­да­є­те…
— Я знаю :).
— Це, мабуть, добре?
— Дуу­у­у­у­же добре!

Мітки:

— Пан хоче цуке­рок?
— Ні, пан хоче чор­но­го шоко­ла­ду.
— Ех, не вга­да­ла… А який шоко­лад хоче пан? Є такий, сякий і пере­та­кий.
— Ота­кий.
— Добре. Ой, тут тер­мі­нал не тан­цює. Ходім­те туди.

Про­би­ває мені 200 гра­мів 80% шоко­ла­ду.

— А це вам шма­то­чок, щоб зна­ли. — І про­тя­гує шма­то­чок шоко­ла­ду «на спро­бу­ва­ти».

О_о. Люблю Львів­ську май­стер­ню.

Мітки:

Пере­до­сін­ній Київ тро­хи оги­дний — остан­ні­ми дня­ми йде дощ, і холо­дно.

Я пам’ятаю своє най­пер­ше шкіль­не 1 вере­сня: і те, як я не хотів про­ки­да­ти­ся, щоб кудись чогось іти, і те, як ми у кла­сі зна­йо­ми­ли­ся. Мене ще тоді зди­ву­ва­ло, що у двох това­ри­шів було одна­ко­ве прі­зви­ще, хоча роди­ча­ми вони не були.

При цьо­му я якось не пам’ятаю своє остан­нє навчаль­не 1 вере­сня. Про­сто інсти­тут та й усе. Ну, пари якісь були, мабуть. Може, навіть і не 1‑го вере­сня. Плюс-мінус.

А за два дні буде пер­ше 1 вере­сня за остан­ні кіль­ка деся­тків років, яке не від­рі­зня­ти­ме­ться від 31 сер­пня ну ніяк. За виклю­че­н­ням змі­ни пори року в кален­да­рі. Час фор­маль­но­го навча­н­ня про­йшов, тепер можна вчи­ти тіль­ки те, що тре­ба й що подо­ба­є­ться. І це кру­то.

P.S. Уре­шті, вида­лив із пошто­вих клі­єн­тів гугло­по­шту, пере­спря­му­вав­ши весь потік листів на свій сер­вер. Пере­но­си­ти листи із гми­ла в maildir допо­мо­гла чудо­ва про­грам­ка getmail.

Мітки: , , ,

Читаю сьо­го­дні на укра­їн­сько­му РБК:

"Аль-Кайє­да" від­хре­сти­ла­ся від тера­ктів у Ліва­ні, зви­ну­ва­тив­ши шиї­тів

Не дійшло? Чита­є­мо ще раз:

"Аль-Кайє­да" від­хре­сти­ла­ся

І ще раз:

"Аль-Кайє­да" від­хре­сти­ла­ся

Кому ще не дійшло?

Мітки:

Рік тому еле­ктрон­ні ваги піді мною ледь не зашка­лю­ва­ли, пока­зу­ю­чи захмар­ні й без­со­ві­сні 95 кг. За час навча­н­ня в інсти­ту­ті, про­жи­ва­н­ня в гур­то­жи­тку я роз­до­брів щонай­мен­ше на 10 кг, до того ж, ще вдо­ма, мене году­ва­ли часто про­сто надли­шко­во, хоча я цьо­го точно не усві­дом­лю­вав.

Зві­сно, схо­ті­ло­ся з цим щось зро­би­ти. На поча­тку того року я про­сто пере­став жер­ти цукор і пити солод­ку воду, а мину­ло­го літа від­мо­вив­ся від уся­ко­го печи­ва, цуке­рок, кар­то­плі й надмір­но жир­них страв. Крім того, завів собі дово­лі постій­ний роз­по­ря­док від­но­сно хар­чу­ва­н­ня — зран­ку май­же пів­лі­три моло­ка з куку­ру­дзя­ни­ми, гре­ча­ни­ми або житні­ми пла­стів­ця­ми (вів­сян­ку нена­ви­джу) плюс чор­ний шоко­лад (най­чор­ні­ший вітчи­зня­но­го виро­бни­цтва, який я зна­йшов у зви­чай­них сіль­по­шках, — це роше­нів­ський 80% брют), нор­маль­ний пов­но­цін­ний обід чоти­ри рази на тиждень (зазви­чай, солян­ка, салат, хліб і узвар; у сере­ду роблю пере­р­ву на щось гар­нір­не і м’ясне, а субо­та-неді­ля про­хо­дить без обі­дів уза­га­лі), а на вече­рю або тушко­ва­ні ово­чі з м’ясом (чи їх варі­а­ції, у мене бага­то вла­сних реце­птів 🙂), або нежир­ний сир (тво­рог) із горіхами/сухофруктами + сік. Заува­жу, що пиво так і зали­ши­ло­ся в моє­му раціо­ні, але ніяких чіпсів я біль­ше не їм.

За цей рік я силь­но змі­нив­ся зов­ні, став наба­га­то кра­ще себе почу­ва­ти, почав купу­ва­ти джин­си 32-го роз­мі­ру замість 38-го, а вчо­ра ваги пока­за­ли 78 кг, чому я без­ме­жно радий. It works. Bitches.

Мітки:
Top