Позначка: зустрічі

Два неприємних діалога.

Перший:

— А де Ірка?
— А пішла від мене Ірка.
— Ви що, розійшлися??
— Так.
— Та ну… ой… ну вона і ***, ***. Ні, ***. Нічого, ти не переживай.
— Та стараюся.
— Повернеться, от побачиш.

Ха, не повернеться… Це було б надто простим щастям для мене, так не буває. До речі, відфільтровані слова я не розділяю. Не можу думати погано про людину, з якою мені було добре завжди.

Другий:

— А де… Ірка?
— Ну, по чуткам, вже місяці три з якимось Сірьожою.
— Біда…

Біда. А що зробиш, як я навіть не знаю, чому так сталося?

Цікаво, вона ще читає те, що я тут пишу?

Згадалося, як ми приходили на ДК. Частіше стояли чи розмовляли з однокласниками і просто друзями. Танцювали тільки як була повільна музика. Згодом, вже під кінець, старалися туди і не ходити, бо там було скучно.

Сьогодні сходив на ДК не дарма: бачив своїх, а, крім того, побачив Аньку Харченко, яка пропала з мого поля зору роки на два.

Знаючі люди можуть спитати, а чого це я не пишу про те, де і з ким був у вівторок.

Відповім: чекаю на фотографії.

Другого числа сього місяця вдало погуляли на Замковій горі. Оскільки Фар ламався давати фотки, то я і не викладував нічого, але, врешті-решт, довелося нагло скопіпастити з його галереї ті, які я вважаю найбільш вдалими.

Сьогодні таки дійсно вдалий і насичений день, незважаючи навіть на те, що його успіх перервав дощ.

Відніс збірку до школи, аж у двох екземплярах, для Алли Анатоліївни та для шкільної бібліотеки. Потім відніс ще один примірник до районної бібліотеки. Подзвонивши Олі, домовився з нею зустрітися, у визначений час, ба навіть трохи раніше вона стояла і чекала на мене… Вручив книжку і їй, заодно трохи з нею прогулявся. Завтрашнього дня віддам примірник Наталі Григорівні (класний керівник). Вчора віддав пану Михальчуку, то він був такий вдячний.

Плюс до всього того, поміняв корпус собі на своїй Нокіі. Тепер виглядає як нова.

Нарешті забрав футболки з логотипом форума, завтра на конференції роздам тим, хто замовляв. Вирішив забити заради конференції на другу пару фізкультури. За футболки великий респект Оксані та Уукрулу.

Також бачився з Михальчуком, їздили в ПХ обідати разом.

Хаваю кукурудзу. Хочу додому. Скучаю за Сонечком.

Я бачив Уукрула, Оксану і Московчика!!!

А ще був Джек, Прожер і Сін.

Дикий гуркіт в двері.

– Ось він!

То був дикий крик мого старости і ошарашена першокурсниця подивилася на мене перед тим, як Влад закрив двері.

Десь я її бачив. Дивні здогадки прокрутилися в голові за якусь наносекунду. «Марина Іщенко, 444 кімната».

– Влад, хто то?
– Зажди, я взнаю…

Сиджу. Забігає Марина:

– Звідки ти мене знаєш???
– Кременчук, «Ерудит», вожатий Вова, Кабаченко в очках, Слава «Святополк».
– Точно!!!

Отак. Земля кругла, тісна і радує приємними сюрпризами.

Гуляли вчора з Ірою на Хрещатику, зустрілися з нашою вчителькою української мови і її дочкою. Приємний сюрприз. Вони, виявляється, чекали на своїх же (у Алли Анатоліївни цим роком випустився 11-Б, де і її дочка також була). Хтось прийшов, хтось – ні, але погуляли гарно.