***
Ще й досі не вдома,
І ще не відстукано такту останнього потягом,
І не перейдено з правого к лівому берегу міст,
І ще живу не до смерті, а, нібито, протягом,
І не вдоволено чийсь надбезглуздий каприз.
Стань моїм его,
Пронумеруй ці заплутані дні павутинні,
Ритмом столичним зав’язані в вузол доріг,
І завари із води й свіжих ягід шипшини
Чай, який так мене вдома і грів, і беріг.
Скоро достукає потяг…
Вокзали, платформи і станції стануть позаду,
Завмерши в чеканні нового ритму витка,
І повернеться до звичної тями і… ладу
Перевантажена днями моя голова.
А ти спи…
Засинай і вкривайся думками на каліграфії літер,
Де море і гори, де води і Сонце — мальовані,
А хмарами небо охайно і начисто витер
Вітер, повітрям свободи навіки-одвічні дарований.
21:59 19.03.2010 р. (м. Київ)