Категорія: Записки

Відвідавши вчора Брненську філармонію вдруге, я таки вкорінився в думці, що вона замала. Залі не вистачає обʼєму, а сцені — місця для розміщення оркестру в повному складі. І не зважаючи на той факт, що там установлений орган (на якому, до речі, також цього разу грали), ця зала — виключно камерна.

Хто був у Колонному залі ім. Лисенка в Києві, той знає, що якщо конфігурація оркестру передбачає багато-багато музикантів (наприклад, для виконання «Петрушки» Стравінського), то вони сидять від стінки до стінки щільно, майже впритул до країв. А тепер уявіть, що половина того оркестру просто фізично б не влізла на брненську сцену.

Поруч із поточною будівлею філармонії зводять нову, Janáčkovo kulturní centrum. Днями підписали угоду на проектну документацію другого етапу будівництва. Я не бачив, як має виглядати нова зала, але зустрічав посилання на те, що її проектуванням займатимуться ті ж люди, які робили знамениту Філармонію на Ельбі в Гамбурзі. І я щиро сподіваюся, що нова брненська зала буде в тому ж таки стилі караянівського цирку.

Щодо власне музичної програми, то все було нормально. Грали Моцарта, Баха і компанію. Єдине, чого я не зрозумів, якщо навіть цей концерт і був присвячений молодим і майбутнім мамам (з відповідною кількахвилинною лекцією про музикотерапію), навіщо ж декому треба було брати дітей прямо в залу. У Києві, наприклад, на це діє пряма заборона, а тут навіть є окрема кімната, де на час концерту залишають дітей під наглядом. І чи то публіка менш дисциплінована, чи ж то я так не звик до акустики, що чув усе, чого не мав би чути.

До слова, я розписав собі оркестрові концерти на півроку вперед. Усі будуть у Брно, крім одного, заради якого я поїду в кінці березня до Праги. Імовірно, треба вклинити й щось у Відні (я знову подався на новорічну лотерею, до речі), але це буде окрема історія.

Традиційно, починаємо новий рік хорошою музикою.

(це відео з ютубчика будуть періодично видаляти, гарантую)

UPDATE 1: уже видалили, тому поки залишаю аудіоверсію.

UPDATE 2: дубль два.

UPDATE 3: повертаю аудіоверсію.

UPDATE 4: аудіоверсію теж видалили, вставив чергове відео.

Рік запамʼятався передусім численними подорожами. Це і короткі піші й велосипедні вилазки околицями Брно, і поїздки в межах краю, і Прага, а ще Німеччина, Словаччина, Австрія, Нідерланди, Бельгія, Україна, Угорщина. Минулого року я припустив, що можу поїхати до Італії, і хоча її у списку поки нема, те, що було, цілком перекриває це недопрацювання. Тому я думаю змістити план на літо наступного року. Я просто маю туди зʼїздити, і, звісно, не забувати про онлайн-курси італійської (…і чеської…).

Ще 2017-й мені залишив новий фотоапарат із двома обʼєктивами. Тому з кожної своєї поїздки я старався щось обовʼязково привезти. Загалом, я дуже задоволений технікою, та і фотографії говорять самі за себе. Заодно навчився більш-менш пристойно обробляти RAW’ки.

Минулий рік — це кілька концертів (треба планувати їх частіше), купа книг, постійні власні та спільні проекти і, звісно, робота. Підвищення й зобовʼязання. Розвиток і рутина. Несподіванки та плани. Відповідність і відповідальність. Добре, що завжди є чому вчитися, а ще краще, коли тобі за це платять.

Як і минулий, це був рік диких новин в усіх галузях. І аналітики, до якої такі новини спонукають.

Зрештою, хороший рік, корисний.

Якщо говорити про приблизні плани, то окрім концертів й Італії там ще світиться Львів, особливо враховуючи запланований прямий маршрут літаком прямо із Брно. Перший і останній раз повноцінно я там був у 2012-му, і з тих пір хотілося повернутися ще раз.

Треба більше поїздити Чехією, особливо Богемією. І щоб хоча б по разу побувати в центрі кожного краю.

Також хочеться походити на якісь конференції. У нас буде традиційний DevConf, але треба подивитися календар LWN і прикинути, що ще є досяжним без особливих витрат.

Черговий раз податися на віденський новорічний концерт і сподіватися на випадок.

І, звісно, самовдосконалюватися.

Чого і вам бажаю.

Симфонічний оркестр Віденської філармонії у пʼятницю, 29-го числа, був у гостях у Братиславі і давав концерт у Словацькій філармонії в рамках музичного фестивалю. Грали Гайдна, Брамса і Бартока, а диригував такий собі індус на ймення Зубін Мета, якому, як виявилося, уже 81 рік. У 2007-му році він керував традиційним новорічним концертом у Відні. І у 2015-му. І ще кілька разів до того.

Приклад його роботи:

На цьому відео він набагато живіший, ніж зараз. Роки беруть своє. Зате він (я або цього раніше не помічав, або він і правда перший такий диригент на моїй памʼяті) вів твори без партитури на пюпітрі перед очима, як і на відео вище.

На біс зіграли Віденський вальс, до речі.

Їздити на концерти у Братиславу доволі зручно. Виїжджаєш десь о 16:30, за півтори години там, гуляєш півгодини містом, потім дві години концерт, і назад або останнім угорським потягом, або фліксбусом. І вдома ще до першої ночі.

Словацька філармонія симпатична і зсередини, і ззовні. Багато люстр, позолоти, оцього всього, бабусі-дідусі наряджаються у плаття-фраки. Мо́лоді мало (на відміну від Києва, наприклад). Звучання, як на мене, пласкувате, зал — прямокутник без колон, хоча доволі обʼємний, зі скругленої стелею. Місце я собі взяв хороше, власне, як завжди — середні ряди трохи зліва, навпроти першої скрипки, але не так близько до сцени, щоб мотати головою туди-сюди. Тому звучання, думаю, оцінив правильно.

На вході дівчина, яка роздавала програмки, не визнала в мені поціновувача, і сама програмку не дала. Довелося просити. Зате з цієї програмки тепер знаю, що після Нового року у Відень приїде Дудамель, і я от тепер думаю, що можна було б і собі зʼїздити.

20-го числа до Брна заїхала канадська джазова співачка Даяна Кролл або, як виразився один із моїх колег, «баришня з піаніно».

Кому цікаво, що і як вона співає, — залишаю відео 9-тирічної давнини:

В принципі, з тих пір вона мало змінилася. Фоторепортаж із виступу в нас є тут.

Її потужне контральто доволі яскраво контрастує з няшною зовнішністю. Ну і бажаю кожному виглядати так у 52 роки.

Почесна номінація урочисто закривається гуртом «Lily & Madeleine».

Ви тільки послухайте цих янголяток:

Uĺana Halych

Khtoś utik za mezhu. Khtoś ishov – ne dijshov,
Khtoś upav i zasnuv.
Tiĺky my – jak zavzhdy, vichno juni
na rozjushenyj biĺ nakladajuchy shov,
provodzhaly vesnu
i smijalyś u vichi fortuni.

I ne vchora horily – zghasaly vohni
u obijmakh imly…
spokushaly, zbyvaly z dorohy.
Khtoś neznanyj u paru distavśa meni,
po boloti brely
plich-o-plich, zakryvavyvshy nohy.

Nevidomo, chomu? – vybyraly «to be»
bezprychynno, lyboń…
Pokolinńa polynnoji zirky –
kozhen buv, nache sam, sam odyn po sobi…
lysh ofira doloń
śhe trymala poćojbich odvirka.

Zupyńalośa serce, haĺmujuchy chas…
Khtoś uzhe ne vmyrav
i taky zalyshavśa mojim satelitom.
Nedotorkanist́ znov ne distalaśa nas.
Mizh otrujenykh trav
dopyvalyśa zradzhenym, vykyslym svitom…

A na śhohlakh let́uchykh starykh korabliv
majorily kistky,
perekhreśheni fanamy chornoho brata.
Vyrushaly za obrij, chekaly vidplyv,
skiĺky nas – ne takykh…
ta na vsikh – spiĺnyj vyrok i masova strata.

Я люблю вірші Уляни, тому взяв один із них для ілюстрації того, як можна вирішити питання транслітерації (чи, якщо хочете, латинізації), максимально зберігаючи сумісність із поточною системою, усуваючи її недоліки, застосовуючи мінімум діакритики, а також роблячи друкування простим і швидким.

Просто спостереження.

Ремонт трамвайної колії в Києві: закриваємо рух, ну вас в баню.

Ремонт трамвайної колії в Брні: врізаємо дві стрілки, ставимо семафори, їздимо із відхиленням від графіку ±3 хвилини по одній колії, потім міняємо колії місцями і повторюємо трюк.

Ну чомууу?

Окреме задоволення приносить те, що брненські трамвайні колії регулярно шліфують, щоб менше гуркотіло.