Позначка: роздуми

Травневі минули, я навіть трохи відпочив, а блогу тим часом стукнуло аж 6 років.

Робота кипить, і кипіти не переставала. Справи з дипломною роботою пішли на спад — майже 120 сторінок тексту з веселими картинками потрібно доповнити шістьма плакатами, а потім і на захист можна йти. Програмка, яку я написав у рамках цієї роботи, почувається дуже добре й виглядає дуже надійно, тому я не переживаю ні про що :).

В неділю планую відвести трьох однокурсниць у Нацмузей до Колибенка. Заодно подивлюся на нову експозицію.

Сьогодні з подивом дізнався, що Приват свої миттєві Візи Електрон більше не випускає. Порадили користуватися Універсальною. Як кредитка вона мені не потрібна, а як звичайній дебетній картці альтернативі їй нема.

На роботі інтернет-провайдер видав справжній живий IPv6. Буду тепер експериментувати.

Назрівають переміни. Носом чую, скоро. І дарма я вночі сплю — у цей час якраз найкраще думається. Найбільше хочеться відсікти хвіст старих зв’язків, залишивши тільки справді потрібні. Але це потім, у планах. І ближче до кінця року я знатиму про них більш детально.

А зовсім скоро — поїзд додому. Вихідні підуть на те, щоб забрати звідти теплі речі, яких немає тут.

P.S. «Точка невозврата», певно, пройдена, і друге А. підозріло видається закінченням п’ятирічної місії. Ну й ОК.

Перенесення фотоальбомів у нову галерею заставляє задуматися: нафіга я викладав репортажі по 100 фоток кожний, якщо там 15–20 вистачило б із головою?

Їздив сьогодні ввечері гуляти в центрі Києва. Вийшов із Арсенальної та спустився до Театральної, роздивляючись те, що робиться навкруги.

Далі буде многабукаф, тому ласкаво просимо під кат.
Читати далі »

Жаль, що з деякими людьми не виходить бути більше та ближче, ніж хочеться, а з деякими — менше й подалі.

Додивився повністю Stargate. Тепер от думаю, за що братися далі. Мабуть, за голову ;).

Ніколи не розраховуйте на полтавські тролейбуси, якщо потрібно приїхати вчасно.

Моя скромна персона мала нагоду сісти в такий, звісно, через свою необачність і недалекоглядність. До поїзда залишалося близько години, і я, наївний, думав, що якщо 30 км до Полтави проїхав за півгодини, то по Полтаві це має тривати хвилин 30 максимум.

Та невже?

За 20 хвилин до поїзда посеред Полтави у тролейбусі, що ледь їхав, я почав нервуватися. Це дуже рідко зі мною трапляється, але тут таки трапилося. Я ненавиджу спізнюватися. А ще більше я ненавиджу поспішати. Ну і взагалі для мене дико, якщо я спізнююся через когось. І зрозумівши, що за 20 хвилин я ну аж ніяк не проїду ту відстань, яку мені залишалося проїхати, я зробив єдиний правильний вихід — вийти із тролейбуса.

Пересівши на автобус, я натякнув кондуктору, що можу не встигнути на поїзд, і водій, дай Святий Патрік йому здоров’я, став менше стояти на зупинках і швидше їхати.

О 18:37 я заскочив у вагон, ледь дихаючи.

О 18:40 ми виїхали з Полтави.

Полтавські тролейбуси удвічі повільніші за київські. Ніколи, чуєте, ніколи не їдьте ними, якщо конче потрібно приїхати кудись вчасно.

Мене як перекладача часто питають, скільки сторінок я можу перекласти за день. Оскільки я технар, то, звісно, відповідаю, що це залежить від шрифту й інтервалу, на що мені кажуть а-ля «ну, стандартно». Ми в конторі все рахуємо у словах, але я тут таки зважився прикинути, скільки ж це буде у сторінках.

Тому:

Використовувався україномовний текст (для англомовного значення можуть трохи плавати, але несуттєво), шрифт Liberation Serif. Стандартним вважається текст шрифтом розміру 14 пунктів, інтервал полуторний.

Тому відповідь моя така: за день я можу перекласти від 10 до 15 сторінок стандартного тексту.

UPDATE: якщо текст потрібно вичитати, тобто, відредагувати, то обсяг складає від 35 до 50 сторінок.

Прийшло тут мені в голову призначити теги всім публікаціям цього блогу (а їх більше тисячі). Відповідно, тепер перечитую кожне повідомлення. І дивуюся про себе — що безглуздіші речі робив, то щасливішим себе відчував.

А я так не хочу.

Сесія потихеньку просувається. Сподіваюся, до переможного кінця.

Поставив Хрома, ця штука набагато швидше бігає за ФФ3 і Оперу. Правда, не фінальна і без деяких можливостей. Зараз пишу з нього.

Не спиться, встав пізно, та і Бе ще не ліг :).

Не знаходжу конкретних думок щодо Аньки. І біс із нею, і не можу без :). Так по-різному і так цілісно… Написав їй вірша, а вона їде додому… Убийте мене і виріжте її з голови.

Хоча, все не так вже і погано, самому в деякій мірі краще. Що спокійніше, то це точно. І взагалі, не хочу про це думати, про це взагалі і про цю конкретно. Пані Лип’ятських непробивна. Можливо, частково через свою мрійливу жорстку визначеність щодо принца. Ну-ну.

Хочу… сам не знаю чого. На річку. На Ворсклу. Пірнати досхочу і по десять разів перепливати з одного берега на інший.

Ну все, Бе поліз спати, я теж піду.

P. S. Кличко — молоток.