Часто задумуюся… а це нормально, що 18-й автобус, 18-й тролейбус і 18-й трамвай — це три зовсім різні маршрути, причому якщо тралік і трамвай хоча б перетинаються на одному перехресті, то автобус ходить зовсім на іншому березі Дніпра?

Денні хащі Оболоні вражають своєю класичністю. Стрункі ряди однакових 9-поверхівок, біля під’їздів — лавочки, на лавочках хто? Правильно, ті самі бабульки. Класичні напівгніздові істоти, які мало чим відрізняються одне від одного. Де не пройдеш, чутно однакові розмови: «Ой, Івановна, я вчора так упала, так упала…»

Але найбільш улюблене місце такого типажу я проходжу, коли йду в гості до своїх хороших товаришів. Там у дворах є така собі загородка (типу тієї, у якій у нас у Санжарах кури гуляють), обсаджена деревцями й лавочками. У хорошу погоду на цьому маленькому квадратику спостерігається до десятка бабульок. Збоку, поки не придивитися, здається, що ясільну групу вивели вигулятися.

І правда, Оболонь — це заповідник бабульок.

Зараз типова київська картина — купа хлопчиків із папочками з документами, а біля них стурбовані матусі.

Сам такий колись був.

Біля НАУ людно. Підозрюю, що біля 16-го корпусу КПІ також людно. Мене розпитують, куди вступати.