між літерами
Гуляли вчора з Ірою на Хрещатику, зустрілися з нашою вчителькою української мови і її дочкою. Приємний сюрприз. Вони, виявляється, чекали на своїх же (у Алли Анатоліївни цим роком випустився 11-Б, де і її дочка також була). Хтось прийшов, хтось – ні, але погуляли гарно.
…якщо до тебе на вулиці приставали дівчата.
Іду собі, нікого не займаю, сьорбаю з горла квас. Чую позаду шепіт:
– Ну, давай…
Не встиг нічого толкового подумати, як чую:
– Маладой чілавєк, каторий час?
Я обернувся, підсвітив годинника і сказав.
– Спасіба. А куда Ви ідьотє?
– Восвоясі.
– Куда-куда?
– Восвоясі, дєвушка!
– Ви што, іспугалісь нас?
– Та боронь боже, чого б то…
– Так Ви так от нас убєгаєтє!
– Спішу.
І пішов собі. А сам думаю: «хіба я ото до біса гарний мужичок, аби до мене на вулиці приставали?»
У всякому випадку, настрій підняли надовго.
Ще купили сьогодні штори, тюль і замок. Оновлюємо кімнатку.