між літерами
Зважаючи на планетарний хаос, про хороше минулорічне краще пізно, ніж ніколи. Тим більше, що фотки лежать готові давно, чекаючи на цензурування й публікацію.
Того разу це була доволі масштабна поїздка і за кількістю відвіданих місць, і за насиченістю програми, і вже хоча б тим фактом, що я подорожував не сам, а з тоді ще дівчиною, а зараз дружиною Олею.
Перший на черзі Гамбург, і він зʼявиться в серії потім ще.
Читати далі »
Ні, я не забув.
(неоригінальний запис; оригінал видалили копірасти 🙁)
Я маю знову номінувати його на музичного генія цього року, а може, і тисячоліття.
Я не знайшов в інтернетах текст, тому ось моя транскрипція. Автора не знаю.
Біла вишня біля ручая, | мов колишня молодість твоя. | 2 р. Гей-гей! Біла вишня біля ручая, мов колишня молодість твоя. Ти у воду чисту задивись — | то ж бо врода що, цвіла колись. | 2 р. Гей-гей! Ти у воду чисту задивись — то ж бо врода, що цвіла колись. І тумани шепчуть нам про те, | 2 р. що не вʼяне вишня, а цвіте. | Гей-гей! І тумани шепчуть нам про те, що не вʼяне вишня, а цвіте, що ті зорі за чимало літ | 2 р. в синім морі відтворили цвіт. | Гей-гей! Що ті зорі за чимало літ в синім морі відтворили цвіт. Біла вишня біля ручая, мов колишня молодість твоя. Біла вишня біля ручая, | 2 р. мов колишня молодість твоя. | Гей-гей! | Біла вишня біля ручая, мов колишня молодість твоя.
I
Коли падають зорі —
бува, страшно,
бува, незрозуміло, —
біжиш до вікна,
як очманілий —
чи ж не привиділося?
Та ні, не привиділося,
і бажання одне —
автоматичне,
за звичкою.
І повертаючись знову
в обійми вселенських ілюзій,
пропахлих натхненням,
чуєш, як дощ,
саме той,
майже в тобі,
ледь не щоденний
бʼється об шибки фантазій,
змиваючи злість.
Краплі виписують
зрілі слова
і стікають додолу:
«Загадане —
не розгадається,
згадане —
не забудеться.»
II
Між Гамбургом й Порту — один літак,
між зимою і літом — одна весна.
За твоїми плечима — Рейн і Майн,
за моїми, звісно, — старий Дунай.
Зачудовано дивляться очі вниз —
не засліпить моря старий маяк;
сьогодні — слово, а завтра — спис,
сьогодні — солоне, а вчора — на смак.
III
На бесіди рутинні
подивися прискіпливо,
зміряй поглядом,
почуй і розчуй
шум тисняви,
озирнися —
голови в попелі.
Там, де свій —
вже не свій,
де було —
вже нема
й не планується.
Ґрунт під пʼятками глиняний —
не пісок,
не засмоктує —
встоїться,
ґрунт під пʼятками —
ще не асфальт,
не схопилося:
ще не визначив,
хоч і стараєшся.
Десь натужно гуде
чи то vlak,
чи з минулого поїзд:
«Як, утверждаєшся?»
IV
Шлю привіт і зву в гості —
ч-е-р-г-о-в-о.
На очах —
надпрозоре намисто.
Зрозумію, почувши
пів слова,
помахаю,
хизуючись змістом.
А за тиском розлогим
вчорашніх
напів-
горизонтів
у обіймах смерків
серед тиші
торішнього листя
одна за одною
з безодні
падають зорі.
А небо безхмарне.
А небо незаймано чисте.
V
Світанок тікає за обрій —
біжи росянистими травами
через кордони,
за ним,
вхопи його за поли
довгого
літнього
одягу —
і відпусти.
І на сміх,
що стихає
у соняшникових
лабіринтах
і розсипається
золотом,
грайливо трусни кулаком:
«Та ну,
дожену!
Гупотом,
топотом —
стережись!»
23:06 16.08.2019 р. (м. Брно, Чехія)
Усього лише другий запуск, і вже комерційний, зі 100% успіхом.
Unbelievable.
Давно нічого не писав, тому хай поки що будуть просто фотографії вечірнього Вроцлава.
Риби в Гідрополісі:
Гарний приклад того, що можна зробити, маючи купу проекторів.
Там же, зал для демонстрації фільму про воду на нашій планеті:
Ну і вид на вечірнє місто з висоти 49-го поверху:
Привіт типовому будівництву:
Усе добре, тільки не дуже зручно добиратися — треба робити кілька пересадок, що займає годин сім.
Не порушуємо традиції!
Який неймовірний рік.
І попри те, що для мене він ще не скінчився так достроково, як закінчувалися попередні, солодкий посмак уже відчувається.
