Погода

…Сон­це затя­гну­ло­ся чор­ни­ми хма­ра­ми, ба й потем­ні­ло, кахи­кнув вітер і поча­ла­ся зли­ва. Дикі кра­пли­ни нестрим­ної вда­чі стрім­го­лов несли­ся до зем­лі, роз­би­ва­ю­чись о неї та наво­дню­ю­чи посу­ху цілю­щою воло­гою. А воло­га собі плив­ла вниз схи­лом циві­лі­зо­ва­но­го асфаль­ту, зли­ва­ю­чись у малень­кі пото­чки, які див­ним дивом збі­га­ли­ся у бур­хли­ву річе­чку…

…Її ходу не можна не впі­зна­ти. Визи­ра­ю­чи на циві­лі­за­цію з-під пара­соль­ки, Вона стри­ба­ла через цю річку та її вір­ні слу­ги, водя­ні рука­ви. Бру­дни­ми бриз­ка­ми окро­плю­ю­чись, Вона неса­мо­ви­то кри­ча­ла усе­ре­ди­ні ство­ре­но­го Нею фон­та­ну, змі­ню­ю­чи своє личко із напру­же­но кон­цен­тро­ва­но­го, до раді­сно­го та грай­ли­во­го. Я Її бачу!..

…Жах! Це жах! Кля­та пого­да псує всю кар­ти­ну! Вітер зби­ває Її з ніг, дощ зату­ляє Її образ, а п'янючі шофе­рю­ги обли­ва­ють нас обох навіть не ози­ра­ю­чись. Та хай. Рушаю Їй назу­стріч, огор­таю сво­їм пла­щем, і вдвох ми йде­мо у без­пе­чність. Пода­лі від сти­хії!..

…Трі­щить-вирує у камі­ні сти­хія! Від­дає аль­тру­їсти­чно тепло нам. Вона усмі­ха­є­ться і п'є чай. Зігрі­ти­ся!..

…А я див­лю­ся. Ніщо біль­ше не змо­же нам зава­ди­ти…

…Ніщо і ніко­ли!..

…Сти­хія за вікном поча­ла вщу­ха­ти, і Вона засну­ла…

…А я див­лю­ся собі…

…Ніщо і ніко­ли!!!

21:13 5.09.2006 р.

Випадок

Дов­га яскра­во­со­ня­чна коса май­ну­ла у натов­пі, і сутність, не зва­жа­ю­чи на зга­са­ю­чі зали­шки розу­му, слу­хня­но пове­ла­ся за нею.

Зупи­ни­ла­ся.

Витон­че­но вира­зне облич­чя незру­шно вдив­ля­ло­ся над натов­пом. Осмі­хнув­шись, від­во­лі­кся. Озир­нув­ся: таке ж непо­ру­шне личко ціл­ком вира­жа­ло вну­трі­шній спо­кій і рішу­чість.

Втя­гнув­ся.

Лише на мить від­во­лі­кся і озир­нув­ся. Нема! Ти де? Сві­до­мість окро­пи­ла три­во­га. Швид­ко набли­зив­ся натов­пу. Ти де? Нер­во­во ози­ра­ю­чись, розум втра­чав рів­но­ва­гу.

Зни­кла!

Ти де? Гострий докір вири­нув з існу­ва­н­ня і отве­ре­зив розум. Ну не дурень? Щастя було так близь­ко, а про­гле­ді­ло­ся зверх­ньою впев­не­ні­стю. Хай би і при­мар­не щастя! Де ж ти???

Згні­тив­ся.

Мит­тю роз­вер­нув­ся і швид­кою ходою з поту­пле­ни­ми до зем­лі очи­ма спря­му­вав­ся дому. Пода­лі від людей і від себе. Ну не дурень?!

А у бічній кише­ні від палю­чо­го сон­ця танув шоко­лад.

22:11 1.06.2006 р.
22:32 3.06.2006 р.

Їй

Таму­ю­чи подих, милу­ю­ся,
Як пли­ве неква­пли­во у сон.
Я за нею пли­ву і диву­ю­ся,
Що сер­ця наші б’ють в уні­сон.
Обі­йма­ю­чи міцно і ніжно,
Спо­ми­наю день прой­де­ний цей,
Тем­ная нічка нарі­жно
Вкра­ла блиск таких милих очей.
Зій­де Сон­це – наста­не день знов,
Осі­я­ю­ться бли­ском ці очі,
І ски­да­ю­чи плащ злої ночі,
Повер­не­ться незри­ма любов.

23:50 22.05.2006 р.
09:00 27.05.2006 р.
07:35 24.11.2008 р.

Мабуть, просто не спалось

Лежу. Посту­по­во
Дум­ки від­лі­та­ють від мене час­тко­во.
Летять. До тебе
Дум­ки поти­хень­ку, пово­лі від мене.
При­ле­ті­ли. Рапто­во
Тіло зні­мі­ло і ста­ло про­зоре:
Бої­ться. Зля­ка­лось
І від сві­тла у тінь непри­мі­тно схо­ва­лось.
Ти спиш. Чудо­ві
Сни сня­ться тобі кольо­ро­ві.
Ти спо­кій­на.
Спо­кій­ний і я, а пото­му
Дум­ки поти­хень­ку тіка­ють додо­му.

23:42 14.04.2006 р.

…навіяло…

…Досі незна­ним сон­цем засі­я­ла Вона серед ото­го від­сто­ро­не­но­го, але тісно вко­рі­не­но­го зло­бо­де­н­ня. Засі­я­ла так, що зни­кла тінь щоден­ної рути­ни, а досі про­кля­тий світ спов­нив­ся неви­мов­но­го щастя, яке повер­ну­ло ціль мого існу­ва­н­ня. Наре­шті я від­чув, що не маю сто­я­ти осто­ронь пото­чно­го і чека­ти сво­єї ско­рої чи неско­рої (одна­ко­во неми­ну­чої) уча­сті. М'яким сві­тлом про­ли­ла Вона на мене Жит­тя.

Я спов­не­ний Сили і Любо­ві! І поки Вона є, я буду жити не лише зара­ди само­го жит­тя чи яки­хось його примх, а ще й хоча б для того, щоб бачи­ти Її, чути Її, від­чу­ва­ти Її. Вона на диво лег­ко дає цілю­щу насна­гу дума­ти, спри­йма­ти і… жити!!!

Будь, моє Сон­це! Про­сто будь!

20:49 17.04.2006 р.

Top