Нагороди

Але то все таке. Подя­ка така собі…

Жар­ко.

Про­дов­же­н­ня епі­ло­гу напи­сав, лежить у порт­фе­лі, але чомусь викла­да­ти його не хоче­ться. Пор­ву і вики­ну.

Як люди уму­дря­ю­ться в таку жару хво­рі­ти на засту­ду?

Мітки:

Завершення великого перенесення

Я пере­ніс свій остан­ній сайт. Зараз моди­фі­кую запи­си доме­на, чекаю, поки понов­ля­ться DNS — і все. Про­ща­вай, freehostia!

Мітки:

Все та ж жара

Немо­жли­во вийти надвір. Пече так, як зда­є­ться не пекло ніко­ли, ну хіба що в Кар­па­тах того року, як я їздив на роз­ко­пки.

Трин­дець.

Зно­ву дово­ди­ться сиді­ти цілий день у хаті. Про­сто немо­жли­во. А ще я ходжу в шко­лу і сиджу в кла­сах у самий роз­пал аццько­го пекла.

Вла­сне, зно­ву під­би­ває напи­са­ти щось неве­ли­ке, але фун­да­мен­таль­не, хоча та ідея, яку я зараз поти­хень­ку маю, ніку­ди не годя­ща.

Та і музи нема.

Мітки: ,

Знову пекло

Зате ми вигра­ли зма­га­н­ня. І їде­мо в Пол­та­ву на обла­сні в субо­ту.

Зараз буду роз­по­чи­на­ти пере­но­си­ти ще один сайт.

Мітки: , ,

ДДТ — Ветер

Что нам ветер да на это отве­тит?..

Пограв­ся із зов­ні­шнім вигля­дом сво­го Дебі­а­на — ста­ло наба­га­то при­коль­ні­ше і радує око. Зро­бив скрін­шот, думаю від­прав­лю на Лафокс чи на ЛОР.

Про­си­дів в хаті май­же цілий день. Ну, те що їздив (в гараж aka між пали­чка­ми) і ходив на пошту (Linux Mint miniKDE при­йшов — зачо­тна шту­ка!) — не в щот.

Йти­му їсти і чита­ти.

Зав­тра зма­га­н­ня юних інспе­кто­рів руху. /me погля­нув в дзер­ка­ло і заду­мав­ся наскіль­ки він юний.

Ну і що.

P.S. Хоче­ться ще щось напи­са­ти. В сми­слі, кре­а­тив.

Мітки: , ,

Поновлення і UPL

Нова тема вста­нов­ле­на і лока­лі­за­ція сай­ту вико­на­на.

Плюс до того викла­дую Universal Program Licence 3.0 (чер­не­тка) для публі­чно­го обго­во­ре­н­ня. Ось тут: http://natalenko.name/myfiles/upl.txt.

Мітки:

Enigma — Track 10 :)))

Помо­є­му, кара­ван DNS дійшов і до Укра­ї­ни. Я спо­сте­рі­гав ціка­ве яви­ще — з-за кор­до­ну цей сайт був досту­пний, а із Укра­ї­ни — ні. Зараз, таке як, всьо в поряд­кє.

При­йшов наре­шті Linux Mint miniKDE. Зачо­тна шту­ка.

Жар­ко. В прин­ци­пі, я не знаю, що ж чекає на нас влі­тку :).

Ще щось хотів ска­за­ти… Ладно, зга­даю — допи­шу.

Мітки: , ,

Я вільний

Ура! Наре­шті це чудо ста­ло­ся, і я отри­мав нор­маль­ний хостинг, на який буду пере­но­си­ти всі свої сай­ти. Вла­сне, сайт з вір­ша­ми вже пере­їжджає. Вели­ке спа­си­бі Farcaller'у aka Воло­ди­ми­ру Пуза­но­ву :).

Після пере­не­се­н­ня сай­ту з вір­ша­ми думаю пере­не­сти всі інші. Ну, про­ща­вай ЖЖ з його крос­спо­стом, виста­чить з мене цієї всі­ля­кої лабу­ди.

Feel free :).

Мітки:

Монументальне

Мабуть, напи­сав. Може­те диви­ти­ся сайт з кре­а­ти­ва­ми.

Мітки:

Епілог

- Вся­ке бува­ло…

Я не встиг закін­чи­ти. Оля сум­но зітхну­ла і зупи­ни­ла мене сво­єю рукою. Пев­но, їй про­сто було непри­єм­но зга­ду­ва­ти той час і ті події.

Сон­це пекло. Єди­не, що ряту­ва­ло нас – це роз­кі­шні дере­ва пар­ку. Вони росли тут віка­ми, вби­ра­ю­чи у себе силу зем­лі та добро тих людей, які дозво­ли­ли їм бути. Та і що лука­ви­ти – ці зеле­ні веле­тні бачи­ли не одну таку пару, щасли­ву і неща­сну, чули уся­кий шепіт і наві­же­ний крик, запа­мо­ро­чли­ві освід­че­н­ня і сло­ва болі­сної роз­лу­ки.

У голо­ві нічо­го не бажа­ло вкла­да­ти­ся, а сам я сво­ї­ми сила­ми вже і не пра­гнув цьо­го зро­би­ти. Роки про­йшли, куди від них поді­ти­ся. Я думав, що забу­ду, що все мине­ться з часом. Але ж випа­док є випа­док. Я її поба­чив.

Доріж­ка­ми сно­ви­га­ли люди, кожен із них зі сво­ї­ми про­бле­ма­ми, і не було їм ані­яко­го діла до того, що я від­чу­вав і пере­жи­вав. Ну зві­сно, яка там ува­га, не див­ля­чись на те, що для мене сьо­го­дні­шній день був цілим Все­сві­том, а Оля – єди­на жива істо­та.

Вона абсо­лю­тно не змі­ни­ла­ся. Все те ж сяю­че облич­чя, та сама дов­же­ле­зна, туго пере­пле­те­на коса. І очі… Що я міг за них від­да­ти у свій час, та і, мабуть, зараз? Все. Я зав­жди міг чита­ти дум­ки по її облич­чю. Але зараз там пусто. Бай­ду­жість.

Я про­сто був наїв­ним. Ото­то­жню­вав її і своє жит­тя, ста­вив її єди­ною ціл­лю мого існу­ва­н­ня. Чого цим можна було доби­ти­ся, коли від неї я так нічо­го і не доче­кав­ся. Але чому ж тоді я не можу її забу­ти? Що три­має мене з її обра­зом?

Не хотів я біль­ше шука­ти від­по­віді на це пита­н­ня, не мав сил, не мав бажа­н­ня, біль­ше того, я знав, що зно­ву ж таки нічо­го гар­но­го я не зна­йду. Це все без­ви­хідь, тре­ба повер­та­ти­ся туди, звід­ки все почи­на­ло­ся, аби уни­кну­ти цих думок.

Дар­ма я тоді її поба­чив…

Все, тре­ба з цим покін­чи­ти. Я під­няв­ся.

— Ти куди? — її очі вира­жа­ли вже якусь заці­кав­ле­ність, навіть якийсь гли­бо­ко при­хо­ва­ний подив.

— Йду. Досить і з тебе, і з мене.

Річка вигра­ва­ла на сві­тлі, іскри­ла­ся і тихо собі плив­ла сво­їм руслом. Все-таки, я заздрю цьо­му, бо теж хотів дуже дав­но жити і йти одні­єю доро­гою, зна­ю­чи напе­ред, що мене чекає за насту­пним пово­ро­том. Та не суди­ло­ся.

Я від­сту­пив до краю. Оля кри­кну­ла і зату­ли­ла очі сво­ї­ми доло­ня­ми.

Та я не впав. Вітер під­хо­пив мене і поніс вго­ру, до само­го Сон­ця.

15:28 20.05.2007 р.

Top