Був на роз­ко­пках аід Ком­со­моль­ськом. Копа­ли ран­ніх слов'ян. Із усьо­го, що зна­йшли за час мого пере­бу­ва­н­ня там — кера­мі­ка, гли­ня­на обмаз­ка і ще якийсь інстру­мент ціка­вої фор­ми, з камі­н­ня, але неві­до­мо­го при­зна­че­н­ня.

Жили в пала­тках, я разом з Коли­бен­ком. Річка поруч (Псел), але жар­ко було, осо­бли­во на роз­ко­пі. Вста­ва­ли о 5:00, пра­цю­ва­ли до 13:00 з пере­ку­ра­ми. Копа­ли, копа­ли і ще раз копа­ли. Пра­цю­ва­ли наба­га­то біль­ше, ніж в Закар­пат­ті того року, і спе­ци­фі­ка робо­ти була тро­хи інша. Хоча я задо­во­ле­ний, от тіль­ки шкі­ру на руках попа­лив на сон­ці.

Сту­ден­там там ще є час попра­цю­ва­ти, а стар­ші сиді­ти­муть, мабуть, до кін­ця сер­пня. Може, зна­йдуть щось ціка­ві­ше, про­сто­ру для копа­н­ня у них вдо­сталь :).

Мітки:

Зав­тра таки їду на роз­ко­пки (наре­шті!), вчо­ра взяв спаль­ник і ков­рик. Коли­бен­ко сьо­го­дні обра­ду­вав, що зустрі­не. Хоч поко­па­ю­ся, кажуть, там має бути бага­то чого ціка­во­го (ну, якщо віри­ти Рижо­ву, а йому-то можна віри­ти).

Запу­стив-таки сьо­го­дні DVD-RW через IDE2USB-шну­ро­чок. Пише, читає.

Виклав два вір­ша нових. Один, зви­чай­но, Іру­сі (ехх… пише зараз екза­ме­ни… хоч би посту­пи­ла…). А інший — так, роз­ду­ми наві­я­ні.

Мітки: , ,

Катав­ся сьо­го­дні, такий гар­ний день, от тіль­ки вітер, хоча не холо­дно. Бачив новий міст через Воро­ну, кла­сно його зро­би­ли.

Зро­бив чужо­го ком­па, хазя­їн начеб­то задо­во­ле­ний. Бала­каю з Ірою в аські. Не ско­ро ж вона при­їде, а я тут кожен день чекаю…

Мітки: , ,

Вчо­ра ввесь день гуляв з Ірою Киє­вом. Так кла­сно було :). Одне заді­ло — дощ лив навіть не як з від­ра, а хм… незро­зумі­ло з чого. Хоча в цьо­му були свої плю­си — через пото­ки води на Андрі­їв­сько­му узво­зі я пере­но­сив Іру на руках :).

Ірусь, спа­си­бі тобі за все!!!

А ще… я посту­пив :). Тепер можна мене вва­жа­ти сту­ден­том Націо­наль­но­го техні­чно­го уні­вер­си­те­ту Укра­ї­ни "Київ­ський полі­те­хні­чний інсти­тут" Інсти­ту­ту теле­ко­му­ні­ка­цій­них систем, спе­ці­аль­ність "Теле­ко­му­ні­ка­цій­ні систе­ми та мере­жі" (або ско­ро­че­но це все діло НТУУ "КПІ", ІТС, ТСМ).

І вза­га­лі, нара­зі я абсо­лю­тно щасли­ва люди­на!

Мітки: ,

Таа­а­а­ак! Іра, я тебе кохаю! Хочу кри­ча­ти на ввесь світ про це, щоби навіть сон­на сова вдень стрі­пну­ла­ся і гепну­ла­ся на зем­лю від тако­го кри­ку!

Ірин­ко, дякую тобі, за твоє "так", дякую за цей вечір, неза­бу­тній і непо­втор­ний, за те про­сто, що ти є, що ти поруч!

Ти їдеш… Але я тебе чека­ти­му. Яки­хось 12 днів.

КОХАЮ!

Мітки:

Їздив у КПІ, здав всі доку­мен­ти, тепер май­же сту­дент (7‑го числа ще спів­бе­сі­да, але то фор­маль­ність). Напряг, від­чу­ваю, буде з житлом пер­ший час, але щось при­ду­ма­є­мо.

За час, поки я був від­су­тній, купа новин, але я про них не зга­ду­ва­ти­му дуже (GPLv3 вар­та ува­ги, але не тут і не зараз).

Виклав новий твір, напи­са­ний в Ком­со­моль­ську.

Мітки: ,

Мусор­ный ветер, дым из тру­бы,
Плач при­ро­ды, смех сата­ны,
А все отто­го, что мы
Люби­ли ловить ветра и разбра­сывать кам­ни.

Груп­па "Кре­ма­то­рий", песня "Мусор­ный ветер"

Пром­зо­на неу­хиль­но насту­па­ла. Це від­чу­ва­ло­ся, було видно від­ра­зу, виїжджа­ю­чи з міста. Вар­то лише звер­ну­ти із голов­но­го шосе туди, до від­ва­лів, де тихо-мир­но роз­ки­нув­ся дачний масив.

Вла­сне, місто пото­пає в зеле­ні. Від­чу­ва­є­ться рука хазя­ї­на і холо­дна, розум­на голо­ва. Місто моло­де, тому спла­но­ва­не мудро, гар­но, і вже за це його можна люби­ти. Широ­кі вули­ці, які фор­му­ють пра­виль­ну сітку (не заплу­та­є­шся), висо­кі будин­ки, по п'ять, дев'ять і чотир­над­цять повер­хів, парк з атра­кціо­на­ми, де зав­жди гамір­но і пов­но дітей. А ще див­на, жива атмо­сфе­ра моло­до­сті, хоча це і нор­маль­но, бо місту нема і п'ятдесяти, а воно все росте, буду­є­ться, шири­ться.

Та вар­то лише виїха­ти з ньо­го… Кар'єр, як осно­ва всьо­го жит­тя тут, году­валь­ник робі­тни­ків, обріс вели­че­зни­ми купа­ми пустої поро­ди, нежи­во­го камі­н­ня. Ніщо його не спи­няє, їдуть ван­та­жів­ки день і ніч, жив­лять його все нови­ми і нови­ми пор­ці­я­ми.

Руха­ю­ся на неве­ли­кій швид­ко­сті маши­ною вздовж від­ва­лу бетон­ною роз­трі­ска­ною доро­гою. Від­ра­зу інший світ, дух від­су­тно­сті людей, та і вза­га­лі живо­го. Спра­ва – залі­зни­чна колія, якою хто зна коли востан­нє рухав­ся поїзд, яка обри­ва­є­ться тупи­ком, а далі, за нею – смі­тник. Вели­че­зний, на яко­му пов­но всі­ля­кої дур­ної пти­ці, а коли він палає – вітер несе хма­ри диму і смо­рід дале­ко геть, інко­ли – на саме місто.

Від­ра­зу вра­жа­ють поки­ну­ті хатки. Дво­ри заро­сли бур'яном, пар­ка­ни зотлі­ли і роз­па­да­ю­ться, а ще недав­но, років десять тому, пам'ятаю все це кві­ту­чим – і гряд­ки ско­па­ні, і дачни­ки заго­рі­лі у смі­шних кар­ту­зах пова­жно так ходи­ли горо­да­ми і поли­ва­ли родю­че бади­л­ля тоді ще чистою водою.

Так, зов­сім недав­но…

Їду далі, ози­ра­ю­ся. Зда­є­ться, при­хи­сток тут зна­йшли лише без­дом­ні соба­ки та люди, ходять, як мер­ці чи зом­бі, вишу­ку­ють здо­бич, а вно­чі, коли морок непро­гля­дний оплу­тує всю цю вакха­на­лію, роз­кра­да­ють те, що ще десь зали­ши­ло­ся – або ста­ре, або щой­но поки­ну­те.

Звер­таю до себе на дачу, їду вже доро­гою без асфаль­ту. Кар­ти­на від чор­та – там, де були колись пло­дю­чі горо­ди, про­сту­пи­ло боло­то, а вздовж доро­ги – смі­т­тя, смі­т­тя, смі­т­тя… Сто­я­ла хата – нема хати, розі­бра­ли до цегли­ни, лише поро­слий тра­вою фун­да­мент видні­є­ться над зем­лею. А зов­сім поруч – скла­ди вибу­хів­ки, якою роз­ши­рю­ють кар'єр все далі, аж до міста.

Повер­таю на свою алею і німію – ні душі. Ділян­ки поро­сли осо­том, пар­ка­ни спи­ля­ні, зрі­за­ні, скру­че­ні на брухт. Пусту­ють хатки, дича­ві­ють яблу­ні, і все це аж до кін­ця алеї, де вона впи­ра­є­ться у від­вал.

Лише десять років тому…

Заїхав у двір, добре, що поки все ціле. Але води немає – ні з коло­дя­зя, бо при­йшли під зем­лю нафто­хі­мі­ка­ти, а сам коло­дязь посу­нув­ся і про­ва­лю­є­ться від напли­вів, ні з водо­го­ну, який дав­но від­су­тній, бо тру­би вирі­за­ли, зда­ли, а гро­ші… ну зві­сно, про­пи­ли. Та і еле­ктри­ки нема, про­від теж зня­ли, зрі­за­ли, тепер лічиль­ник за две­ри­ма в хати­ні сто­їть без робо­ти…

Захід Сон­ця соці­а­лі­зму… Пусто­та і роз­ру­ха. Солон­ча­ки, колись доста­тньо родю­чі, зараз мер­тві, засо­хли, а на них пово­лі про­сту­па­ють нафто­ві пля­ми. Я вже і не зди­ву­вав­ся, коли почав кача­ти воду з‑під зем­лі вла­сно­руч – з'явилася вона неохо­че, з гли­би­ни, несу­чи на собі масля­ні від­бли­ски…

Повер­тав­ся у місто і думав, що десять років змі­ни­ли все. Що ж буде далі? Пусте­ля? Не хоті­ло­ся б сво­їм дітям купля­ти респі­ра­то­ри і вести їх у шко­лу мокрою від нафти доріж­кою під зеле­ний-зеле­ний раді­а­цій­ний дощ…

23:40 30.06.2007 р. (м. Ком­со­мольськ)
19:11 3.07.2007 р.

Був у Заче­пи­лів­ці, при­лив ще там все, що можна було при­ли­ти. Потім поїхав до сво­їх на вилаз­ку. Шашлик, пиво, і вза­га­лі кла­сно :).

Від­віз Іру додо­му що зве­ться "с вєтєр­ком" на сво­є­му мер­сі мар­ки "Укра­ї­на" ;).

Потім потра­пив на фут­бол. "Газо­вик" про­дув "Зв'язківцю" по після­ма­тче­вих пеналь­ті. А так було 0:0.

І вза­га­лі, щось нена­че недав­но встав, а вже і ляга­ти пора :).

Мітки: , ,

Від­був випу­скний, все про­йшло начеб­то нічо­го так, ніхто під забо­ром не валяв­ся :). Феєр­верк вла­шту­ва­ли гар­ний, ну і медаль… гм-гм… :).

Тіль­ки про­снув­ся, зараз їха­ти­му в Заче­пи­лів­ку.

P.S. Іра, дякую за каву, без неї я б не дійшов.

Мітки: ,

Зав­тра випу­скний, але я не хочу зов­сім про це дума­ти.

Сьо­го­дні виклав новий твір, цей раз про­зою.

Бага­то думав над тим, яко­го дідь­ка я так гли­бо­ко зако­ху­ю­ся. Ріше­н­ня не зна­йшов, не зна­йшов вин­них (ну хіба сам, зви­чай­но, біль­ше того, так і є), не зна­йшов, як цю "пошесть" пере­бо­ро­ти, біль­ше того, що най­біль­ше б'є по голо­ві — неро­зу­мі­н­ня. Не зі сво­го боку. З її :).

Будем дума­ти, що все це ефе­мер­не.

Мітки: , ,