Поезія

Місто-без-диму

Обер­ну­тись востан­нє. Й забу­ти це місто-без-диму.
Неслу­хня­не волос­ся схо­ва­ти під хус­тку кві­тча­сту.
Я тебе зали­шаю й себе зали­шаю від­ча­сти.
Не від слаб­ко­сті. Про­сто напам’ять. Чи про­сто для рими.

Боже­ві­л­ля не вирок. А від­стань само­тніх дистан­цій.
До людей чи до Бога. Та все ж таки ближ­че до себе.
Це не вмі­ти писа­ти про бла­ват, про сон­це і вер­би.
Але вмі­ти про смерть, або вирок остан­ніх інстан­цій.

Зали­ша­ти це місто. І пити туман спро­кво­ла.
Ман­дру­ва­ти по сві­ту. Під сер­цем носи­ти тишу.
І писа­ти в щоден­ник, хоч щось. Ну ска­жі­мо – вір­ші.

І весь світ – тіль­ки місто. І потяг іде по колу…

© Через­о­ва Вар­ва­ра, взя­то звід­си.

Мітки:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.