Рік минув, а зна­чить, можна, вре­шті, і фото­гра­фії викласти.


Це був теплий осін­ній день. Зві­сно, кому в голо­ву може при­йти одру­жу­ва­ти­ся в листо­па­ді, коли холо­дно й похму­ро, але нам і прав­да поща­сти­ло з погодою.

Зран­ку, ще коли ми виїжджа­ли з Брю­хо­ви­чів, був ледь не мороз, і ми тро­хи змер­зли, очі­ку­ю­чи на таксі… Стоп, Брю­хо­ви­чі? Це ще звід­ки взялося?

А це дов­га істо­рія. І навіть не знаю, з чого поча­ти. Чи з гру­дня 2018-го, коли я при­ле­тів у Львів, щоб роз­вір­ту­а­лі­зу­ва­ти­ся з тим дів­чи­ськом із чудо­вим іме­нем Оля, яке (хто б міг поду­ма­ти!) через рік вийде за мене, чи з жов­тня 2019-го, коли ми вирі­ши­ли, що сто­сун­ки на від­ста­ні — це як міні­мум незру­чно, а по факту — про­сто боля­че, чи з листо­па­ду того ж року, коли на дитя­чо­му май­дан­чи­ку біля брнен­сько­го пла­не­та­рію каблу­чка з роже­во­го золо­та з малень­ким діа­ман­том зна­йшла свою власницю.

Мабуть так, наві­що вам подро­би­ці зустрі­чей раз на місяць у кра­що­му випад­ку. Я ліпше роз­ка­жу, як ми це весі­л­ля підготували.

Мені поща­сти­ло з дру­жи­ною, і, з‑поміж того, з тим, що в нас був одна­ко­вий погляд на те, як тре­ба одру­жу­ва­ти­ся. Цей день — для нас, а тому ніяких цере­мо­ній, роди­чів, дру­зів і бен­ке­тів. Тіль­ки ми й фотограф.

Фото­граф! Зара­ди цьо­го я заре­є­стру­вав­ся на FB, щоб поліз­ти в пере­ва­жно львів­ську гру­пу «Людонь­ки, порадь­те!». На мій пост від­гу­кну­ло­ся, мабуть, 300 людей, про­по­ну­ю­чи себе, сво­їх роди­чів або зна­йо­мих. Ми вибра­ли такти­ку роз­гля­да­ти тіль­ки (про)активних, тоб­то тих, які самі сту­ка­ють у при­ват. Таких вияви­ло­ся десь близь­ко 20, і тому було про­сті­ше виби­ра­ти. Після пере­гля­ду пор­тфо­ліо ми зупи­ни­ли­ся на Марії, і сво­є­му вибо­ру досі тішимося.

Інша спра­ва — де фотка­ти­ся? У Льво­ві «Шлюб за добу» прав­лять у кіль­кох місцях, і ми спо­ча­тку при­див­ля­ли­ся до Аре­ни. В остан­ній момент (реаль­но в остан­ній, я вже при­ле­тів у Львів і сто­яв на вихо­ді з аеро­пор­ту) вияви­ло­ся, що в потрі­бний нам день Аре­на зайня­та, а рані­ше нам про це не змо­гли пові­до­ми­ти. Тому ми зупи­ни­ли свій вибір на Шев­чен­ків­сько­му гаю і Стрий­сько­му парку.

А ще ж вибір дати. Так, ми хоті­ли, щоб це було щось таке еле­ган­тне, щоб лег­ко запа­м’я­та­ти, і 19.11.19 під­хо­ди­ло дово­лі нор­маль­но. Саме тому ми не зби­ра­ли­ся нічо­го пере­но­си­ти, навіть якщо потрі­бне місце було зайняте.

А обру­чки? А одяг? А макі­яж? Ну ОК, по чер­зі. Обру­чки ми виби­ра­ли онлайн, і замов­ля­ли онлайн, а Оля потім їх заби­ра­ла на пошті. Зупи­ни­ли­ся на біло­му золо­ті без при­крас, щоб зру­чно було носи­ти щодня. Вияви­ло­ся, що дві обру­чки в одно­му сти­лі були остан­ні­ми, і від­прав­ле­н­ня здій­сню­ва­ло­ся з різних скла­дів різних міст, Киє­ва та Дніпра.

Части­ну одя­гу купи­ли тут, у Брно. Бачи­те чор­ні шта­ни? То про­сто джин­си, а ніхто й не здо­га­дав­ся ☺. Зеле­не вбра­н­ня для Олі (там буде на насту­пних фото) теж бра­ли тут. Решту зайшли у Льво­ві. У мене впер­ше за дов­гий час з’я­вив­ся піджак і мете­лик (ну, мете­лик уза­га­лі впер­ше, ми його вда­ло піді­бра­ли до соро­чки). Білу сукню бра­ли в The Lace, і я досі диву­ю­ся, як такий які­сний одяг може бути таким дешевим.

Най­смі­шні­ше, мабуть, вийшло з моїм взу­т­тям. На фото­гра­фі­ях — туфлі 10-річної дав­ни­ни, у яких я ще на випу­скний в уні­вер­си­те­ті ходив.

Макі­яж роби­ли пря­мо перед фото­гра­фу­ва­н­ням. Про те, як саме воно про­хо­ди­ло в Олі, не можу точно ска­за­ти, бо я про­сто сидів на диван­чи­ку й чекав, тому не бачив (але, може, вона це колись опи­ше у сво­є­му Інста­гра­мі). Мені ж у Соки­рі пані Мар­та дов­го рів­ня­ла і вкла­да­ла дуже неслу­хня­не волос­ся. Зараз воно ще дов­ше, між іншим, бо я не бачив­ся з перу­ка­рем із кві­тня мину­ло­го року.

Що ще? Букет. Наш ми зібра­ли по кві­то­чці у кві­тко­во­му павіль­йо­ні в цен­трі, осо­бли­во не вика­зу­ю­чи сво­їх намі­рів, бо, як гово­рять люди, якщо про­дав­ці дізна­ю­ться, що це букет на весі­л­ля, то луплять ціни аж бігом. А так вийшло і те, що хоті­ло­ся, і без голов­но­го болю.

Отже, таксист нас спо­ча­тку при­віз на макі­яж, а потім ми пішки пішли у Стрий­ський парк. Там у пар­ку є неве­ли­чка оран­же­рея. Зазви­чай, у неї вхід віль­ний, але наскіль­ки ми зна­ли, якраз тоді була якась рекон­стру­кція. Біль­ше досту­пних оран­же­рей у Льво­ві нема, тому тре­ба було будь-що до неї потрапити.

У мене так буває, що коли дуже тре­ба, то я можу зна­йти потрі­бну люди­ну най­не­о­чі­ку­ва­ні­ши­ми спосо­ба­ми. Цьо­го разу я вийшов на когось із дире­кції пар­ку, загу­глив­ши їхні дані в публі­чних спи­сках анти­ко­ру­пцій­но­го кон­тро­лю. Теле­фо­ну­вав і за тиждень, і за кіль­ка днів, і пані нам пообі­ця­ла, що буде від­чи­не­но, а як ні, то висі­ти­ме теле­фон техні­ка, який змо­же це зробити.

Зві­сно, оран­же­рея була від­кри­та. І навіть пра­цю­ва­ли вогни­ки, тре­ба було тіль­ки уві­мкну­ти їх. Там же без сто­рон­ніх очей ми обмі­ня­ли­ся обручками.

(вогни­ки я забув вимкну­ти, коли ми вже вихо­ди­ли; пере­про­шую!)

Марія вияви­ла­ся вправ­ним фото­гра­фом, і як бджіл­ка біга­ла біля нас, пока­зу­ю­чи й роз­ка­зу­ю­чи, садо­ви­ла нас по-різно­му і бага­то кла­ца­ла сво­їм Sony. Зага­лом на руки ми отри­ма­ли 185 фото, хоча хоті­ли про­сто 20–30.

Після оран­же­реї ми зро­би­ли кіль­ка фото непо­да­лік, де ще або збе­ре­гло­ся жов­те листя, або було бага­то зеле­ні. Це був робо­чий день, і людей у пар­ку було мало, тому кадри вийшли дуже чисті.

Розі­брав­шись зі Стрий­ським пар­ком, ми сіли на таксі і через львів­ські проб­ки сяк-так поїха­ли у Шев­чен­ків­ський гай.

До речі, про про­це­ду­ру. У будин­ку дире­кції Гаю сидять і ті, хто займа­є­ться «Шлю­бом за добу». Ми ходи­ли туди за день до дати, 18-го, під­пи­са­ли папір­ці й отри­ма­ли «індуль­ген­цію» на в’їзд на тери­то­рію й на без­ко­штов­ний вхід для фото­з­йом­ки. Перед тим за деякий час вони нам при­си­ла­ли рекві­зи­ти для опла­ти за послу­гу, і оскіль­ки в мене досі збе­ре­гли­ся ті листо­чки, можу впев­не­но заяви­ти, що ми спла­ти­ли 85 копі­йок дер­жав­но­го мита і ще 20 грн за бан­ків­ські послу­ги. Зві­сно, дода­тко­во кіль­ка тисяч віді­йшло Гаю, але все офіційно.

На тери­то­рії ми вже були й рані­ше, тому зна­ли, як і що вигля­дає. Нас ціка­ви­ло пофо­то­гра­фу­ва­ти­ся з хатка­ми, і якщо там ще є зелень чи жов­те листя, то зна­йти щось і таке. День був уже теплий і сонячний.

І коли ми закін­чи­ли, тіль­ки тоді настав час їха­ти на офі­цій­ну части­ну, зно­ву через усе місто.

У Цен­траль­но­му РАЦСі все від­бу­ло­ся дово­лі швид­ко. Уза­га­лі, місце вигля­да­ло пристойно.

Потрі­бно було під­пи­са­ти кіль­ка папе­рів і від­мі­ти­ти­ся в радян­сько­го зраз­ка книж­ці, зди­ву­ва­ти пана Рости­сла­ва від­мо­вою від цере­мо­нії, отри­ма­ти два екзем­пля­ри сві­до­цтва, і наре­шті як справ­жні чоло­вік і дру­жи­на поїха­ти їсти.

Якщо комусь захо­че­ться суші у Льво­ві, Бан­зай на Чай­ков­сько­го — хоро­ший вибір, там сма­чно й зати­шно, і саме туди ми й подалися.

Після цьо­го тре­ба було ще зай­ти в копі­центр зро­би­ти скан сві­до­цтва, щоб від­пра­ви­ти його агент­ству з рело­ка­ції. Я не зби­рав­ся затя­гу­ва­ти з тим, щоб забра­ти дру­жи­ну із собою, і можу ска­за­ти, що попри весь хаос 2020-го Оля таки тут, але про­цес пере­їзду ще три­ває, і навіть за рік усі доку­мен­ти чеські міні­стер­ства не роз­гля­ну­ли й не вида­ли. Так і чекаємо.

У копі­цен­трі за скан із нас нічо­го не взя­ли. Це був наш пер­ший весіль­ний пода­ру­нок :D.

Потім, зно­ву ж таки, як уже справ­жні чоло­вік і дру­жи­на ми пішли в Ашан по продукти.

А назад у Брю­хо­ви­чі теж узя­ли таксі, бо руки були зайня­ті важ­ки­ми сум­ка­ми, і до нас при­їхав зру­чний і тихий електромобіль.

Уве­че­рі зідзво­ни­ли­ся з батька­ми й поля­га­ли спа­ти. Отак і закін­чив­ся цей най­яскра­ві­ший осін­ній спо­гад. А за кіль­ка днів ми спа­ку­ва­ли речі Олі і роз­’ї­ха­ли­ся, я — у Брно, Оля — до мами, щоб зустрі­ти­ся зно­ву за місяць у Киє­ві, а потім — у січні у Брно. Зго­дом, у люто­му-бере­зні, Оля дуже доре­чно застря­гла в мене через lockdown, і з неве­ли­кою пере­р­вою в черв­ні на кон­суль­ські спра­ви ми так і були разом.

Дякую, соне­чко, що ти в мене є.

З тегами: ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.