Фільми

Остан­нім часом якщо і див­лю­ся (зазви­чай рід­ко), то тіль­ки доку­мен­таль­ні філь­ми. Чому?

Можли­во, набри­дло ігро­ве кіно як таке, з його апрі­о­рі пока­зу­шним хара­кте­ром. Не хоче­ться бачи­ти уяв­ний світ, хоче­ться диви­ти­ся і ана­лі­зу­ва­ти те, що є насправ­ді, або те, що було колись і зна­чною мірою впли­ну­ло на сьо­го­де­н­ня, до яко­го від­но­шу­ся, при­чо­му без­по­се­ре­дньо, і я.

Можли­во, немає тако­го грай­ли­во­го настрою, аби диви­ти­ся вига­да­ні істо­рії, через осо­би­сті обста­ви­ни (читай — від­су­тність поло­вин­ки), і через навча­н­ня.

Ну і, можли­во, через те, що потро­ху змі­ню­є­ться сві­то­гляд з тако­го роже­во-опти­мі­сти­чно­го на пра­гма­ти­чний, що є ком­бі­на­ці­єю двох гло­баль­них обста­вин, назва­них вище (думаю, це віро­гі­дні­ше).

По суті — про­ди­вив­ся фільм про Хру­що­ва, а кон­кре­тні­ше — про «його» холо­дну вій­ну. Пора­ду­ва­ли кадри кіно­хро­ні­ки з осо­би­сто­го архі­ву Мики­ти Сер­гі­йо­ви­ча, де його зня­ли як зви­чай­ну люди­ну-пен­сіо­не­ра. Ну і вза­га­лі, його візит до США, висту­пи, голов­не — його голос, запи­са­ний на магні­то­фон­ну стрі­чку, який на 100% пере­дав його дум­ки його ж сло­ва­ми та інто­на­ці­єю.

Реко­мен­дую.

Мітки: ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.