Євротур III. Гамбург (23.03.2019)
Зважаючи на планетарний хаос, про хороше минулорічне краще пізно, ніж ніколи. Тим більше, що фотки лежать готові давно, чекаючи на цензурування й публікацію.
Того разу це була доволі масштабна поїздка і за кількістю відвіданих місць, і за насиченістю програми, і вже хоча б тим фактом, що я подорожував не сам, а з тоді ще дівчиною, а зараз дружиною Олею.
Перший на черзі Гамбург, і він зʼявиться в серії потім ще.
Нас гостинно в себе розмістили мої давні алкотуристи, які перебралися в ці наші європки з Києва. Мені добиратися було простіше — поїздом до Праги, потім літаком до Гамбурга, а там Ігор мене зустрів із машиною. Оля летіла складніше: спочатку зі Львова в Дюссельдорф, потім у сам Дюссельдорф шатлом (що саме по собі — окрема стаття подорожі, бо аеропорт геть далеко за містом), потім флікстрейном у Гамбург, а потім ми її ловили по місту, бо не змогли домовитися, на якій же станції вона сходить.
(fast forward на наступний день, бо зібралися ми всі докупи тільки під вечір)
У місті якраз проходила демонстрація проти системи автоматичного цензурування, яку, врешті, наскільки я знаю, таки ввели:
Ми на демонстрацію подивилися недовго і пішли роздивлятися місто. Місто на воді, дружина — в шапці:
Північ Німеччини в таку пору року видалася доволі холодною й дощовою. Від Північного моря не варто було чекати чогось особливого, звісно.
Ми, ще соромʼязливі, а я, до того ж, від того часу дуже сильно заріс (фото Ігоря):
Гамбург симпатичний архітектурно, і попри погоду багато людей просто гуляли. Зараз на це дивишся й сумно зітхаєш:
Чувак із посохом на одному з мостів:
Це Trostbrücke, насправді, а мужик — Святий Ансґар, архієпископ Гамбурга-Бремена і покровитель Скандинавії. Ну, на його виправдання, до Скандинавії звідси і правда не так далеко.
Звісно, я би був не я, якби не заліз на високу точку, а вона є навіть у Гамбурзі. Дехто не любить висоту, але куди діватися. Їдемо ліфтом на вершечок колись найвищої церкви Святого Миколая, точніше, того, що від неї залишилося завдяки одному вусатому дядьку. А на фото — ратуша:
Висотою видається не що інше як готель Radisson Blu:
А це, значить, Людвіг-Ерхард-штрассе і церква Святого Михайла біля неї:
Непоганий вид також спонсорований Fujifilm X-T2, фіксом 23 мм і неабияким терпінням витягувати хорошу видимість через туман у RawTherapee.
Просто собі офісні будиночки на Ніколайфліт з уявленням на горизонті того, наскільки портовим є це місто:
Пора спускатися і йти гуляти далі. Цеглинки Чиліхауса:
Звідти можна вийти до Цолльканалу і подивитися на будівлю дер Шпігеля з одного з мостів (Wandrahmsteg):
А це — місце, де всі фотографуються, бо спадщина ЮНЕСКО і таке інше (google://Poggenmühlenbrücke):
Мости роблять місто приємним для прогулянок, а циліндричні балкони радують око:
Тим часом, небо трохи розвіялося і стало таким синім, яким я його люблю. Більше кольорів у кадр:
Ще більше:
Тепер добре.
Ідемо в напрямку великої води:
…і грандіозних споруд. На шляху трапляються космічні велетні типу Колумбусхауса:
Із нього має теж відкриватися хороший вид на місто, але ми туди не піднімалися. Звісно, бо поруч є моя мрія, і ось вона:
Це Ельбфілармонія, грандіозне скляне містилище культури, національна памʼятка корупції і просто дуже гарна споруда. Ну, принаймні, вона добре вписується в небо:
А ще вона слугує хорошим оглядовим майданчиком, із якого видно Північну Ельбу, усіяну портами:
Під ногами сновигають люди-мурахи:
А прямокутні форми готові зачаровувати око:
Це спеціально для тих, кому не вистачає ритмічності:
…або затишку пришвартованих корабликів:
Кораблики бувають не тільки на воді, а й над водою, із цегли:
Я б покатався. Ми, власне, і покаталися під вечір трохи. У Гамбурзі корабельне сполучення — така ж частина міського транспорту, як і тут, у Брно.
Ідемо роздивлятися естакади:
Це щось більш модерне, як на мене:
Навіть різнокаліберні будинки можуть співіснувати і бути доглянутими:
Ще одна несподіванка, яка навіть у кадр не дуже влізла:
Звісно, ми йшли в напрямку Ельбтунелю, і якщо зазвичай у новому місті я переходжу річку пішки якимось миловидним мостом, то цього разу вийшло оригінальніше, і на той берег ми дісталися пішки під річкою, не забувши перед тим купити місцевий фастфуд.
Ельбтунель дуже рекомендую, до речі, хоча б тому, що це оригінально.
Строката берегова лінія:
Сонце потихеньку сідає, а он там видніється та сама Ельбфілармонія:
Отак сидиш над водою, дивишся на баржу, їси гамбургер і думаєш про плинність буття.
Ще в Гамбурзі ми були у кварталі червоних ліхтарів, плавали човником увечері, пили пиво в пабчику, ходили дивитися на ярмарку, скуплялися на фішмаркті рано-вранці (теж рекомендую хоча б просто через атмосферність), але це вже без фотографій (принаймні, публічних), хіба тільки з посмаком хорошого настрою.
Так, звісно, ми зайшли в Музей мініатюр. Але про це буде інший пост.
Залишити відповідь