Kutná Hora (7.11.2018)

Коро­лів­ське місто Kutná Hora — неда­ле­ко від Колі­на — зустрі­ло мене дово­лі тепло. Дістав­ся я туди, як і зазви­чай, поїздом, зран­ку, щоб якраз до тем­но­ти поба­чи­ти все, що хотів.

Доїха­ти від цен­траль­но­го вок­за­лу, який, що див­но, зов­сім не в цен­трі, до само­го міста можна такою ж «куку­шкою», як і в Када­ні, але тут я пішов пішки, бо спо­ча­тку хоті­ло­ся потра­пи­ти на огля­до­ву вежу.

Доро­гою натра­пляю на чер­го­вий костел Пан­ни Марії:

Поруч роз­мі­щу­є­ться музей тютю­ну і цистер­ці­ан­ський кла­стер. Усе­ре­ди­ні костел як костел, гуля­ти цер­ков­ни­ми спо­ру­да­ми не буде­мо, іде­мо пря­мо на вежу.

Крам­ни­ця із суве­ні­ра­ми біля оссу­а­рія (остан­ній не в кадрі, а злі­ва на цвин­та­рі):

Я от не шарю, кому в кайф ходи­ти й диви­ти­ся на кості, але народ там був.

Вежа сто­їть біля при­ро­дної памʼя­тки Kaňk, на під­ви­щен­ні Velká straň, куди стеж­ка веде жили­ми квар­та­ла­ми. При­ро­дна памʼя­тка, вла­сне, вигля­дає при­бли­зно так:

Там є ще кіль­ка сим­па­ти­чних висту­пів. Можна поси­ді­ти поме­ди­ту­ва­ти.

Огля­до­ва вежа Havířská bouda — це не тіль­ки вежа, вла­сне, а й ресто­ран. Вхід пла­тний, зате є ліфт, ну і поїсти можна з видом на місце­вість. Є й мінус — нема від­кри­тої пло­щад­ки, а щоб фотка­ти не через скло, то вікно від­кри­ва­є­ться тіль­ки одне, і те не в потрі­бну сто­ро­ну. Шма­то­чок Кутної Гори:

Тому якщо туди йти, то йти хіба з метою поїсти.

Повз гору Каль­ва­рію спу­ска­ю­ся вниз. Стеж­ка веде через тери­то­рію яко­гось госпо­дар­ства, схо­же, що вино­гра­дни­ки. Табли­чка попе­ре­джає, щоб овець году­ва­ли тіль­ки мор­квою:

У межах район­чи­ка Шіпші є місце­вий варі­ант Сто­ун­хен­джа:

Поди­ви­ти­ся й почи­та­ти, як його роби­ли, можна тут. Злі­ва видно ту саму вежу. Жилі квар­та­ли теж поруч:

Зда­ва­ло­ся б, неве­ли­ка спра­ва — натя­гай камі­н­ня, але так вийшло, що ця шту­ка може при­ва­би­ти тури­ста з іншої части­ни кра­ї­ни, який при­їде й витра­тить тут якісь гро­ші. Добре, прав­да ж?

Іде­мо в центр міста. Вули­чки біля музею срі­бла:

Для тури­стів напи­си дублю­ю­ться ще дво­ма мова­ми:

У Часла­ві (місто поруч), до речі, те ж саме, і навіть на вок­за­лі ого­ло­ше­н­ня англій­ською. А в Киє­ві ще й досі спе­ре­ча­ю­ться, чи тре­ба дубльо­ва­на озву­чка.

Костел Свя­то­го Яку­ба із сада­ми Breuer зни­зу:

Тери­то­рія Єзу­їт­сько­го коле­джу:

Я нав­ми­сно уни­кнув фото­гра­фу­ва­ти голов­ну окра­су міста з цих ракур­сів, бо кру­гом або дере­ва, або вихо­дить так, що про­ти сон­ця. Нато­мість, якщо спу­сти­ти­ся вниз до річки Врхлі­це, пере­йти її, потім пере­йти залі­зни­чні колії, під­ня­ти­ся через ліс наго­ру повз при­ва­тну ділян­ку з вігва­мом, то можна вийти до огля­до­во­го май­дан­чи­ка, звід­ки храм Свя­тої Бар­бо­ри й видно в нор­маль­но­му ракур­сі:

Типо­ва готи­ка, буду­ва­ла­ся з 14-го ст. аж до 20-го. Спад­щи­на ЮНЕСКО. Зараз тро­хи на рекон­стру­кції, як зав­жди.

Під нога­ми — осінь:

Вер­та­ю­ся назад. Сади з іта­лій­ським дво­ри­ком над ними, вид зни­зу. Можна поси­ді­ти випи­ти пива, що деякі й роблять:

Вечо­ріє. Сідаю обі­да­ти в пан­сіо­ні, потім іду диви­ти­ся на озер­це поруч, попу­тно слу­ха­ю­чи рідну мову у вико­нан­ні яко­їсь мамань­ки, яка заспо­ко­ює сво­го мало­го:

Коли я на вок­за­лі, то вже тем­но. Рихлік тро­хи спі­зню­є­ться, тому при­мо­щую фотік на бор­дюр:

Кіль­ка годин — і я вдо­ма.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.