Kutná Hora (7.11.2018)

Королівське місто Kutná Hora — недалеко від Коліна — зустріло мене доволі тепло. Дістався я туди, як і зазвичай, поїздом, зранку, щоб якраз до темноти побачити все, що хотів.

Доїхати від центрального вокзалу, який, що дивно, зовсім не в центрі, до самого міста можна такою ж «кукушкою», як і в Кадані, але тут я пішов пішки, бо спочатку хотілося потрапити на оглядову вежу.

Дорогою натрапляю на черговий костел Панни Марії:

Поруч розміщується музей тютюну і цистерціанський кластер. Усередині костел як костел, гуляти церковними спорудами не будемо, ідемо прямо на вежу.

Крамниця із сувенірами біля оссуарія (останній не в кадрі, а зліва на цвинтарі):

Я от не шарю, кому в кайф ходити й дивитися на кості, але народ там був.

Вежа стоїть біля природної памʼятки Kaňk, на підвищенні Velká straň, куди стежка веде жилими кварталами. Природна памʼятка, власне, виглядає приблизно так:

Там є ще кілька симпатичних виступів. Можна посидіти помедитувати.

Оглядова вежа Havířská bouda — це не тільки вежа, власне, а й ресторан. Вхід платний, зате є ліфт, ну і поїсти можна з видом на місцевість. Є й мінус — нема відкритої площадки, а щоб фоткати не через скло, то вікно відкривається тільки одне, і те не в потрібну сторону. Шматочок Кутної Гори:

Тому якщо туди йти, то йти хіба з метою поїсти.

Повз гору Кальварію спускаюся вниз. Стежка веде через територію якогось господарства, схоже, що виноградники. Табличка попереджає, щоб овець годували тільки морквою:

У межах райончика Шіпші є місцевий варіант Стоунхенджа:

Подивитися й почитати, як його робили, можна тут. Зліва видно ту саму вежу. Жилі квартали теж поруч:

Здавалося б, невелика справа — натягай каміння, але так вийшло, що ця штука може привабити туриста з іншої частини країни, який приїде й витратить тут якісь гроші. Добре, правда ж?

Ідемо в центр міста. Вулички біля музею срібла:

Для туристів написи дублюються ще двома мовами:

У Чаславі (місто поруч), до речі, те ж саме, і навіть на вокзалі оголошення англійською. А в Києві ще й досі сперечаються, чи треба дубльована озвучка.

Костел Святого Якуба із садами Breuer знизу:

Територія Єзуїтського коледжу:

Я навмисно уникнув фотографувати головну окрасу міста з цих ракурсів, бо кругом або дерева, або виходить так, що проти сонця. Натомість, якщо спуститися вниз до річки Врхліце, перейти її, потім перейти залізничні колії, піднятися через ліс нагору повз приватну ділянку з вігвамом, то можна вийти до оглядового майданчика, звідки храм Святої Барбори й видно в нормальному ракурсі:

Типова готика, будувалася з 14-го ст. аж до 20-го. Спадщина ЮНЕСКО. Зараз трохи на реконструкції, як завжди.

Під ногами — осінь:

Вертаюся назад. Сади з італійським двориком над ними, вид знизу. Можна посидіти випити пива, що деякі й роблять:

Вечоріє. Сідаю обідати в пансіоні, потім іду дивитися на озерце поруч, попутно слухаючи рідну мову у виконанні якоїсь маманьки, яка заспокоює свого малого:

Коли я на вокзалі, то вже темно. Рихлік трохи спізнюється, тому примощую фотік на бордюр:

Кілька годин — і я вдома.