Євротур II. Мілан (27–28.08.2018)

Цього року єврогалоп зачепив північ Італії та столицю Словенії. Подорож тривала чотири дні та три ночі, відвідані міста — Мілан, Венеція, Любляна з транзитом у Бергамо та Трієсті. Маршрут був із купою пересадок, звісно, бо літак поки є тільки із Братислави (пізніше цієї осені зʼявиться прямий рейс із Брно), а між Італією та Словенією нема залізничного сполучення (wtf ващє).

Сьогодні розповідь буде про Мілан.

Літак із Братислави прилітає не в сам Мілан, а в Бергамо, місто за кілометрів 50, звідки з аеропорту за 5€ можна доїхати тим же Autostradale прямо до залізничного вокзалу в Мілані.

Жити захотілося по-багатому, тому в кожному місті був зарезервований номер у тризірковому готелі, і в Мілані ним став Hotel Palazzo delle Stelline із затишним балкончиком і видом на внутрішній дворик:

Від вокзалу до готелю — кілька станцій метро, тому я просто взяв проїзний на 24 години. Довше все одно тут не залишатимуся.

Сидіти в готелі ніхто не буде, звісно, коли навколо Мілан, тому кидаємо речі і йдемо гуляти.

Типово італійські вуличні таблички на будівлях:

Я так зрозумів, що на них пишеться не тільки поточна вулиця й кадастровий номер будинку, а ще й роки, коли його побудували.

У Мілані смішні трамваї:

Ні, це не просто історичний вагон, як іноді у Брно їздить. Ці трамваї там — нормальні щоденні транспортні одиниці. Бережуть шарм міста, так би мовити, чи що.

Із транспортом в Італії все ОК. Такими електричками, наприклад, я переміщався між містами:

Вони швидкі та зручні. Квитки можна купувати онлайн, правда, якщо хочеш реєстрацію на сайті й перманентні білети в мобільному додатку, потрібен італійський код платника податків. Це обходиться, звісно, щоправда, невідомо, наскільки це законно.

Тріумфальна арка миру, побудована, звісно, на замовлення Наполеона (того, який перший був, хоча на території парку є памʼятник третьому), ворота Мілану:

Це парк Семпіоне, і в ньому ще розташовується замок Сфорца (тих самих, так, якщо ви дивилися «Борджіа»). У парку є ставок із черепахами:

…і затонулими велосипедами:

На території замку діє кілька музеїв, бібліотека, проводяться різні фестивалі, там купа туристів, спокій стережуть солдати з автоматами (нагадало мені трохи негативний присмак Брюсселя) але кому це все цікаво, коли біля гарматних ядер сплять котики!

Замок стоїть прямокутником, є кілька башт:

Попід стінами викопані рови, перед входом на площі — фонтан. Усередині є статуї всякі, наприклад, Яна Непомуцького (і тут чехи наслідили):

Невелика прогулянка пішохідною вулицею Данте — і ми перед іншою point of interest, Il Duomo, або просто Міланський кафедральний собор:

Почали цю типову готику будувати у 14-му сторіччі, закінчили вже за Брєжнєвау двадцятому.

Він величезний. Наступного разу тільки треба буде якось піднятися нагору. Черги великі, чекати не хотілося.

Незадовго до мого приїзду відкрився оригінальний магазин Apple:

Фонтани — це завжди добре, хоча до того часу, коли я почав подорож, спека вже спала, і гуляти було доволі комфортно.

Місцями схоже на Одесу:

Мілан багатий на різні архітектурні форми, які не дуже, ІМХО, сумісні одна з одною, але, здається, ніхто особливо не переживає:

Пора обідати/вечеряти. Як мені й радили, спагетті й піццу я не їв, натомість, жив за рахунок морепродуктів. Дорого, звісно, але смачно й корисно.

Радують такі елементи, я у Брно теж звик до скульптур на старих будинках:

Це палац Casa degli Omenoni 16-го ст.

Недалеко від нього — площа Filippo Meda з банком на задньому плані та бронзовою скульптурою диска авторства Arnaldo Pomodoro. Гуглтранслейт перекладає цю комбінацію як «томатний диск», але Pomodoro — це, все-таки, просто прізвище =).

Вечоріє. Добираємося до парку Монтанеллі. Там розташовується Природничий історичний музей і планетарій. Не дивно, що памʼятник Антоніо Стоппані, палеонтологу, теж тут:

Ці штуки, як мені здається, типові для Італії, принаймні, для її півночі. У Венеції я з таких воду пив:

І взагалі, публічні джерела води — це хороша ідея, особливо для такого літа.

Погулявши парком до сутінок, я сів на метро й поїхав назад у готель.

Наступного ранку обійшов південну частину міста:

Нічого такого, насправді, окрім того, що тут чи не єдине щось, що більш-менш схоже на річку, хоча, насправді, просто канал, який зʼєднує місто з Ticino, притокою По:

Уздовж каналу активно бігали. Я б сказав, із самого ранку тих, хто бігає, більше, ніж тих, хто просто ходить.

На берегах якраз готувалися до проведення якогось чергового фестивалю.

Я просто обійшов вулиці, кілька парків і пішов на залізничний вокзал. Про сам вокзал краще прочитайте на Вікі, а від себе я додам, що одного тільки погляду на нього здалеку досить, щоб зрозуміти, у яку добу й за чиїми примхами він будувався. Навіть на характерних орлів не треба дивитися. Ну й сам вокзал дуже людний, власне, це один із найзавантаженіших вокзалів Європи, і звідси зручно добиратися, наприклад, у Швейцарію.

Незабаром звідти 37-й Євросіті повіз мене у Венецію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.