Žďár nad Sázavou

На календарі — 12-те серпня, неділя, а значить, треба ж кудись їхати. Тому вас вітає Край Височина.

Ждяр над Сазавою — невелике містечко за 30 км від Їглави й 60 км від Брно, розташоване на висоті близько 600 м над рівнем моря (тому ж і Височина). Окрім стандартних штук типу залізниці, високих пагорбів, ставків і доглянутих вулиць тут ще є памʼятка ЮНЕСКО.

Подорож починається біля Верхнього ставка, у якому плавають качки, лебеді, а також якась велика й активна риба, яка постійно вискакувала з води та зчиняла галас:

Цей ставок — один із багатьох в околі, і такий же старий. Ще на ньому є острів, а понад берегом — просто жилі будинки. Звідси недалеко до центральної Площі Республіки:

Колона Святої Трійці йде в комплекті. Площа пішохідна, є трохи дерев, лавочок і кафе, а під ногами — таблички з визначними датами історії міста:

(ця каже, у якому році місто стало власне містом)

Звісно, є й фонтан, але не просто фонтан, а фонтан «Пʼяти джерел»:

Питне джерело, до речі, окремо (он там зліва, де парочка стоїть). За фонтаном притулилася симпатична Стара ратуша.

Трохи вглиб від Площі можна побачити церкву Святого Прокопа (справа) і каплицю Святої Барбори (а кого ж іще):

Далі, трохи поблукавши вуличками, виходимо до стратегічного водосховища Ставіштє:

Воно частково обнесене парканом і колючим дротом, а частково — відкрите для купання. Ним опікується окрема компанія, яка, як я розумію, постачає питну воду в місто.

Зауважте, яке небо над головою. Далі воно ставатиме тільки краще, і взагалі, мені з ним у той день пощастило. Не знаю, чому я бачу таке небо тільки тут, а в Україні не бачу.

Вулиця Вонкова, оригінально:

Повз спортивний ареал і жилі будинки мікрорайону Височани I ідемо на Зелену гору, до тієї самої памʼятки. На гаражах трапляється стріт-арт:

Вулиця Веймлувова забудована за типовим проектом:

Затишно, насправді. У кожного будинку є гараж, і, підозрюю, на задньому дворі теж досить простору для садів чи, хоча б, гріловачки.

Піднімаємося на Зелену гору. Звідси відкривається хороший вид на Конвентський ставок, на другому березі якого стоїть замок. До замку ми теж дійдемо:

Стосовно власне памʼятки. Очевидно, що це церква Святого Яна Непомуцького 18-го сторіччя, барокова готика:

Звісно, не тільки вона, а ввесь комплекс, разом із цвинтарем на території й товстими стінами монастиря навколо, які утворюють симетричний багатокутник. Під горою ще є окремий сучасний цвинтар із колумбарієм, але я таке не фоткаю.

Іронія долі полягає в тому, що до побудови монастиря на його місці був ліс, який називався Чорним (ну, він і зараз є, тільки далі). Так от його вирубали, а гору назвали Зеленою.

Якщо перейти місток через Стржський потік, який впадає в Сазаву, то з того берегу ставка більш-менш зрозуміла конфігурація:

Церква трохи на реконструкції, до речі.

Через той же потік, але трохи нижче, перекинутий Бароковий міст:

На його місці міг би бути, звісно, міст через Ворону в Лелюхівці, але не буде.

Далі зайдемо на територію замку:

Вхід вільний навіть до яблуневих садів на задньому дворі:

У мене склалося враження, що можна було погуляти ще й усередині, бо ніяких замкнутих дверей я не побачив, та й на вході нікого не було. Але мені більш цікаво роздивитися, що ще є на території.

А на території є не тільки яблуневий сад, а й рибний:

Судячи з того, що написано на будиночку на задньому плані, за якусь плату можна ловити форель, яку тут розводять. Качки теж є, і для них в одній із таких водойм облаштоване житло з атракціонами.

Незвично, звісно, але довга будова зліва — діюча початкова школа:

На замковій території є ще базиліка з каплицею, але досить із мене церковних справ на сьогодні. Ідемо до водосховища Пілска, яке утворене перекритою Сазавою:

Через дамбу прохід і проїзд заборонено, але шлагбауми відкриті, а картою через неї йде туристична стежка. Велосипедисти теж їздять. Значить, можна. Справа там не тільки пляж, до речі, а цілий рекреаційний ареал, і доріжками ганяють на роликах.

Під дамбою є готель «Тальський Млин»:

Якщо перейти через дамбу, можна побачити купу пенсіонерів і не дуже, які поприїжджали зі своїми сарайчиками на колесах, запаркувалися на березі за символічну плату й відпочивають. Майже зелений туризм.

Піднімаємося вище. Дорога йде повз Старий двір із конюшнею. Можна замовити «таксі коньске»:

Коні от:

Там ще є більша загородка. Коні доглянуті, з постриженими хвостами, з ними вовтузилися дві малі дівчини.

Обіч дороги кольори зустріли геометрію:

Кінцева точка подорожі — виглідка Мамлас, сам Мамлас авторства Міхала Олшяка, місцевого скульптора, ось на фотографії:

Тут є лавочка, щоб перепочити, також відкривається вид на місто й ту саму Зелену гору. А ще тоді переорювали поле із залишками сухого сіна, що підняло хмару жовтого пилу, який легким бризом закручувався в міні-урагани. Повз ті урагани я й пішов навпростець попід полем назад на вокзал.