Děvín

Мину­лої неді­лі, 22.07, захо­ті­ло­ся поїха­ти пів­ден­ні­ше Брно. Ближ­че до австрій­сько­го кор­до­ну є чи не єди­на гора із зали­шка­ми зам­ку. Через неї йде тури­сти­чна стеж­ка, а на кар­ті від­мі­че­но кіль­ка місць, із яких має від­кри­ва­ти­ся хоро­ший вид.

Тому, обро­бив­ши взу­т­тя спре­єм про­ти дощу, я взяв фотік, запас води, сів на поїзд і поїхав у сто­ро­ну Міку­ло­ва.

Пів­ден­но­мо­рав­ський край — край вин. Вийшов­ши на зупин­ці в Попі­це, я від­ра­зу потра­пив на вино­гра­дні план­та­ції:

На задньо­му пла­ні видно ціль поїзд­ки, і щоб до неї дійти, тре­ба, оче­ви­дно, не тіль­ки вила­зи­ти на гору, але перед тим іще прой­ти кіль­ка кіло­ме­трів пішки, у тому числі через дам­бу, яка роз­ді­ляє водо­схо­ви­ще на кіль­ка частин.

Про­хо­джу Стра­хо­тін, вихо­джу до води. Тут риба­лять, і з бере­га, і з чов­нів:

Дам­бою йде тра­са, обіч неї є виді­ле­на вело­си­пе­дна доріж­ка. Люби­те­лів ката­ти­ся бага­то. Злі­ва і спра­ва — вода:

Нічо­го осо­бли­во­го, насправ­ді, окрім деяких дета­лей:

Так, це дере­во, так, воно стир­чить із води. Я не знаю, що воно там робить, але вигля­дає незви­чно.

Доро­га виво­дить до Доль­них Вєсто­ніц, потім стеж­ка йде під гору повз вино­гра­дни­ки. Тро­хи часу й зусиль — і я на зали­шках зам­ку Дєві­чки, на який вхід, насправ­ді, забо­ро­не­но через те, що падає камі­н­ня, але кого це зупи­ня­ло (точно не мене і не тих людей, які так само впер­то туди дер­ли­ся). Зате вид на Павлов і водо­схо­ви­ще Нижні Нові Мли­ни від­кри­ва­є­ться чудо­вий:

Якщо поди­ви­ти­ся у про­ти­ле­жний бік, можна поба­чи­ти дам­бу, якою я при­йшов. Із більш ніж 200-метро­вої висо­ти (десь 400 м над рів­нем моря) усе зда­є­ться дово­лі дрі­бним:

Залі­зни­ця вза­га­лі зали­ши­ла­ся десь на гори­зон­ті.

Далі доро­га мене мала виве­сти до най­ви­щої точки біля теле­ко­му­ні­ка­цій­ної вишки, але раптом поча­ло­ся те, про що про­гноз не попе­ре­джав, хоча воно й не було нео­чі­ку­ва­ним:

Дове­ло­ся хова­ти­ся під пара­соль­ку і в дуже швид­ко­му тем­пі йти вниз. Дощ наро­став, але на шля­ху тра­пи­ло­ся кри­те місце для від­по­чин­ку, де вже наби­ло­ся люду:

Я тро­хи пере­че­кав, але дощ став хіба тро­хи мен­шим. Тре­ба було якось вер­та­ти­ся, тому, вийшов­ши до тра­си, зло­вив авто­бус до Міку­ло­ва, там пере­сів на інший авто­бус до Пасо­гла­вок, зві­ди — зно­ву авто­бу­сом до Вра­но­віц, ну а там уже залі­зни­цею назад у Брно.

Вихо­дить, поло­ви­на мар­шру­ту зали­ши­ла­ся без огля­ду. Я поба­чив там кіль­ка ціка­вих місць, які вар­то від­ві­да­ти, тому поїду ще, може, тро­хи іншою доро­гою.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.