Kadaň

Щоб діста­ти­ся до Када­ні гро­мад­ським транс­пор­том із Брно, тре­ба дово­лі силь­но поста­ра­ти­ся. Місто роз­та­шо­ва­не в Усте­цко­му краї (це на захід, неда­ле­ко від кор­до­ну з Німеч­чи­ною), і пря­мо­го поїзда нема. Зате можна купи­ти без­лі­мі­тний кви­ток на ввесь день, і з дво­ма пере­сад­ка­ми за при­бли­зно пʼять із поло­ви­ною годин доїха­ти, що я й зро­бив 17-го числа.

Коро­лів­ське місто Кадань (а саме така його пов­на офі­цій­на назва, і навіть на уста­но­вах пишуть, напри­клад, «Поже­жна части­на коро­лів­сько­го міста Кадань») — малень­ке зати­шне місто на річці Охр­же, яка впа­дає в Ель­бу. Роз­та­шо­ва­не неда­ле­ко від Хому­то­ва, має своє від­га­лу­же­н­ня залі­зни­ці, яким їздить «куку­шка» U16, регу­ляр­но під­во­зя­чи паса­жи­рів до Пру­нер­жо­ва (при­віт Ком­со­моль­ську, який утри­чі біль­ший за насе­ле­н­ням, має залі­зни­цю, але паса­жир­ських поїздів не при­ймає), звід­ки йде рихлік на Пра­гу. Вла­сне, мій мар­шрут так і про­ля­гав: рано-вран­ці, о пів на сьо­му, із Брно до Пра­ги, потім — до Пру­нер­жо­ва через Усті над Лабем, а потім — у вла­сне Кадань.

Із вок­за­лу йду пря­мо на Міро­ву (голов­на, у цен­трі) пло­щу обі­да­ти — хоч тіль­ки при­їхав, а поло­ви­на дня вже мину­ла:

Ціни при­бли­зно такі ж, як і в нас, може, тро­хи дешев­ше. На від­мі­ну від біль­шо­сті госпуд тут, у Када­ні супчик тари­фі­ку­є­ться окре­мо ☺.

Насправ­ді, у мене в запа­сі — близь­ко чоти­рьох годин, якщо я хочу повер­ну­ти­ся не опів­но­чі (чи вза­га­лі повер­ну­ти­ся сьо­го­дні), тому, зʼїв­ши ово­че­ве різо­то, йду до дру­гої точки подо­ро­жі — Свя­тий копе­чек («горб», тоб­то).

Тури­сти­чна стеж­ка, яка так само аку­ра­тно нане­се­на на кар­ту, про­во­дить мене вздовж Сме­та­но­вих садів і Фран­ті­шкан­сько­го кла­ште­ру в ліс. Доро­га йде під гору (горб же ж, 400 метрів над рів­нем моря), що в 30-гра­ду­сну спе­ку не дуже при­єм­но, але тінь і вода в пля­шці тро­хи ряту­ють. На вер­ше­чку є шту­ка, яка нази­ва­є­ться роз­гле­дна (щоб роз­гля­да­ти, оче­ви­дно) — спе­ці­аль­на кон­стру­кція з бето­ну й мета­лу, яка схо­да­ми виво­дить на огля­до­вий май­дан­чик.

На май­дан­чи­ку силь­ний вітер, який дуже швид­ко мене вису­шує, і вид від­кри­ва­є­ться чудо­вий:

Видно мікро­ра­йон Стра­жи­штє, за ним у зеле­ні хова­є­ться Пру­нер­жов­ський потік, злі­ва — водо­схо­ви­ще на Охр­жі перед еле­ктро­стан­ці­єю.

Якщо поди­ви­ти­ся в інший бік — видно Про­стр­же­дні врх, а за ним — гра­дир­ні ще одні­єї еле­ктро­стан­ції у Пру­нер­жо­ві. Повз них і про­їжджає ота сама «куку­шка»:

Окрім роз­гле­дни, на гор­бу є кіль­ка виглід­ко­вих місць, звід­ки теж видно річку:

Спу­ска­ю­ся і йду до еле­ктро­стан­ції. Вид на водо­схо­ви­ще:

Від еле­ктро­стан­ції вздовж річки йде вело­до­ріж­ка, набе­ре­жна Максі­пса Фіка (того само­го, із чехо­сло­ва­цьких муль­ти­ків), а вздовж набе­ре­жної є різні дитя­чі атра­кціо­ни, напри­клад, водо­ме­ти, тру­би, у які можна кри­ча­ти, щоб було чутно на іншо­му бере­зі, вело­трам­плі­ни і тому поді­бне.

Ось, напри­клад, шма­ток вело­до­ріж­ки, який про­хо­дить мостом Віта Бранди, вид зни­зу:

(уявіть собі таку чи поді­бну вело­до­ріж­ку в Сан­жа­рах; чому не може­те?)

За нею видні­ю­ться сті­ни кла­ште­ра.

Гре­бля еле­ктро­стан­ції як її видно із набе­ре­жної; каче­чки там є в ком­пле­кті, зві­сно, хоч їх звід­си, мабуть, не видно:

Ниж­че за течі­єю є кіль­ка міні-водо­спа­дів для аера­ції:

(євро­пей­ський під­хід до догля­ду за річка­ми мене вза­га­лі нади­хає)

Потім доро­га виво­дить на міст, звід­ки від­кри­ва­є­ться вид на замок. Це фотка, зара­ди якої я сюди і їхав, вла­сне, ну й вона ж оста­н­ня сьо­го­дні:

На годин­ни­ку о пів на четвер­ту, і пора вер­та­ти­ся. Зві­сно, я бага­то чого не поди­вив­ся ще в само­му місті, але це тре­ба зали­ша­ти­ся ночу­ва­ти. Можна було поїха­ти на дві годи­ни пізні­ше, і при­їха­ти у Брно опів­но­чі, але добре, що я так не зро­бив, бо як мені потім пока­за­ло спо­ві­ще­н­ня, той остан­ній рихлік на Пра­гу (коли я вже був на шля­ху додо­му) застряг в Усті через те, що на лінії ста­ла­ся полом­ка іншо­го потя­гу. А так, о пів на деся­ту я вже при­їхав.

Дві дода­тко­ві нота­тки:

  • я завів собі вір­ту­аль­ну IN-кар­ту для ČD, на яку можна купу­ва­ти кви­тки і яка слу­гує таким собі посвід­че­н­ням осо­би на залі­зни­ці; коли кон­тро­лер її пере­ві­ряє, йому пока­зу­ю­ться всі мої поїзд­ки за цим кви­тком; того дня їх було шість зага­лом, і кон­тро­лер мені ска­зав щось типу «ого, та ти всю­ди сьо­го­дні був»;
  • до вибо­ру цьо­го міста для подо­ро­жі мене під­штов­хну­ли робо­ти цьо­го фото­гра­фа.
Мітки: , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.