Kadaň

Щоб дістатися до Кадані громадським транспортом із Брно, треба доволі сильно постаратися. Місто розташоване в Устецкому краї (це на захід, недалеко від кордону з Німеччиною), і прямого поїзда нема. Зате можна купити безлімітний квиток на ввесь день, і з двома пересадками за приблизно пʼять із половиною годин доїхати, що я й зробив 17-го числа.

Королівське місто Кадань (а саме така його повна офіційна назва, і навіть на установах пишуть, наприклад, «Пожежна частина королівського міста Кадань») — маленьке затишне місто на річці Охрже, яка впадає в Ельбу. Розташоване недалеко від Хомутова, має своє відгалуження залізниці, яким їздить «кукушка» U16, регулярно підвозячи пасажирів до Прунержова (привіт Комсомольську, який утричі більший за населенням, має залізницю, але пасажирських поїздів не приймає), звідки йде рихлік на Прагу. Власне, мій маршрут так і пролягав: рано-вранці, о пів на сьому, із Брно до Праги, потім — до Прунержова через Усті над Лабем, а потім — у власне Кадань.

Із вокзалу йду прямо на Мірову (головна, у центрі) площу обідати — хоч тільки приїхав, а половина дня вже минула:

Ціни приблизно такі ж, як і в нас, може, трохи дешевше. На відміну від більшості госпуд тут, у Кадані супчик тарифікується окремо ☺.

Насправді, у мене в запасі — близько чотирьох годин, якщо я хочу повернутися не опівночі (чи взагалі повернутися сьогодні), тому, зʼївши овочеве різото, йду до другої точки подорожі — Святий копечек («горб», тобто).

Туристична стежка, яка так само акуратно нанесена на карту, проводить мене вздовж Сметанових садів і Франтішканського клаштеру в ліс. Дорога йде під гору (горб же ж, 400 метрів над рівнем моря), що в 30-градусну спеку не дуже приємно, але тінь і вода в пляшці трохи рятують. На вершечку є штука, яка називається розгледна (щоб розглядати, очевидно) — спеціальна конструкція з бетону й металу, яка сходами виводить на оглядовий майданчик.

На майданчику сильний вітер, який дуже швидко мене висушує, і вид відкривається чудовий:

Видно мікрорайон Стражиштє, за ним у зелені ховається Прунержовський потік, зліва — водосховище на Охржі перед електростанцією.

Якщо подивитися в інший бік — видно Простржедні врх, а за ним — градирні ще однієї електростанції у Прунержові. Повз них і проїжджає ота сама «кукушка»:

Окрім розгледни, на горбу є кілька виглідкових місць, звідки теж видно річку:

Спускаюся і йду до електростанції. Вид на водосховище:

Від електростанції вздовж річки йде велодоріжка, набережна Максіпса Фіка (того самого, із чехословацьких мультиків), а вздовж набережної є різні дитячі атракціони, наприклад, водомети, труби, у які можна кричати, щоб було чутно на іншому березі, велотрампліни і тому подібне.

Ось, наприклад, шматок велодоріжки, який проходить мостом Віта Бранди, вид знизу:

(уявіть собі таку чи подібну велодоріжку в Санжарах; чому не можете?)

За нею видніються стіни клаштера.

Гребля електростанції як її видно із набережної; качечки там є в комплекті, звісно, хоч їх звідси, мабуть, не видно:

Нижче за течією є кілька міні-водоспадів для аерації:

(європейський підхід до догляду за річками мене взагалі надихає)

Потім дорога виводить на міст, звідки відкривається вид на замок. Це фотка, заради якої я сюди і їхав, власне, ну й вона ж остання сьогодні:

На годиннику о пів на четверту, і пора вертатися. Звісно, я багато чого не подивився ще в самому місті, але це треба залишатися ночувати. Можна було поїхати на дві години пізніше, і приїхати у Брно опівночі, але добре, що я так не зробив, бо як мені потім показало сповіщення, той останній рихлік на Прагу (коли я вже був на шляху додому) застряг в Усті через те, що на лінії сталася поломка іншого потягу. А так, о пів на десяту я вже приїхав.

Дві додаткові нотатки:

• я завів собі віртуальну IN-карту для ČD, на яку можна купувати квитки і яка слугує таким собі посвідченням особи на залізниці; коли контролер її перевіряє, йому показуються всі мої поїздки за цим квитком; того дня їх було шість загалом, і контролер мені сказав щось типу «ого, та ти всюди сьогодні був»;
• до вибору цього міста для подорожі мене підштовхнули роботи цього фотографа.