Máj

У поне­ді­лок, 2-го числа, я взяв заслу­же­ний від­гул, і за навод­кою дів­чин­ки з робо­ти поїхав у Сере­дньо­че­ський край зні­ма­ти Влта­ву.

Це, мабуть, най­зу­хва­лі­ша поїзд­ка остан­нім часом, оскіль­ки мені тре­ба було про­їха­ти близь­ко 700 км (туди й назад) за один день, і ще всти­гну­ти пішки обі­йти три ске­лі. Мар­шрут про­хо­див через Пра­гу й Бене­шов, тому вклю­чав дві пере­сад­ки в кожну сто­ро­ну (одну — між поїзда­ми, іншу — на авто­бус). І все це зара­ди того, щоб зро­би­ти, по суті, усьо­го-нав­сьо­го три фото­гра­фії.

До Пра­ги із Брно їде, напри­клад, railjet, потім до Бене­шо­ва — зви­чай­ний рихлік. Із Бене­шо­ва до Крнян і Теле­ті­на ходить 438-й авто­бус, і добре, що є змо­га подо­ро­жу­ва­ти в робо­чі дні, бо авто­бу­си ходять часті­ше, ніж у вихі­дні. Чеські дра­ги на поїзди дають змо­гу купи­ти один кви­ток на день, і за тро­хи мен­ше, ніж 600 крон, їдь куди хочеш і скіль­ки хочеш (навіть без­ко­штов­ні виді­ле­ні місця дають, якщо вка­жеш, яки­ми саме поїзда­ми їха­ти­меш). Авто­бус же ж коштує 24 кро­ни.

Пер­ша точка — vyhlídka Bednář («бон­дар»):

Висо­та над рів­нем моря — близь­ко 325 м, від­кри­ва­є­ться вид на село Třebenice і дам­бу еле­ктро­стан­ції на Слап­сько­му водо­схо­ви­щі.

Інший ракурс на село:

На вла­сне виглід­ці нічо­го тако­го нема, якщо не раху­ва­ти дере­вʼя­но­го хре­ста. Стеж­ка до краю ске­лі йде різ­ко вниз, ого­ро­жі ніякої, стра­шну­ва­то.

Дру­га точка — вла­сне Máj («тра­вень»). Най­ві­до­мі­ше місце тут, через яке я, вла­сне, і при­їхав:

445 м над рів­нем моря, най­ви­ща точка цієї подо­ро­жі.

Влта­ва повер­тає на 180°, і, насправ­ді, якщо спу­сти­ти­ся тро­хи вниз по ске­лі, можна уни­кну­ти оцих дерев на пере­дньо­му пла­ні, щоб отри­ма­ти кла­си­чний зні­мок. Але без стра­хов­ки туди нічо­го сова­ти­ся зов­сім. Адре­на­лі­ну досить уже від балан­су­ва­н­ня на камʼя­них висту­пах, які нави­са­ють над річкою.

Місце настіль­ки попу­ляр­не, що, на від­мі­ну від двох інших, тут були люди, і дове­ло­ся тро­хи поче­ка­ти, поки вони поро­блять сел­фі.

Тре­тя точка, до якої дове­ло­ся йти близь­ко годи­ни — Сме­та­но­ва виглід­ка (360 м), і я б ска­зав, що гар­ні­шо­го місця в Чехії я поки не бачив:

До того ж, сюди можна діста­ти­ся без осо­бли­вих зусиль, а вла­сне місце має рів­ну забе­то­но­ва­ну пло­щад­ку й ого­ро­жу. Пра­ва части­на річки — водо­схо­ви­ще Штє­хо­ві­це.

До речі, нав­ко­ло цієї при­ро­дної памʼя­тки роз­мі­ще­ні літні при­ва­тні будин­ки з пар­ка­на­ми. Гар­но обла­шту­ва­ли­ся, нічо­го не ска­жеш, я б теж таку дачку хотів.

Зафо­ткав­ши цю місци­ну, я побіг на авто­бус у село Třebsín, щоб діста­ти­ся до Бене­шо­ва.

Кар­та пішої про­гу­лян­ки (по клі­ку — кар­то­гра­фі­чний сайт із висо­тним про­фі­лем місце­во­сті):

Поїзд­ка зага­лом три­ва­ла близь­ко 13 годин: о пів на девʼя­ту зран­ку виїхав, і о пів на деся­ту вве­че­рі повер­нув­ся. Досвід тако­го одно­ден­но­го наско­ку в іншу части­ну кра­ї­ни пла­ную неза­ба­ром вико­ри­ста­ти зно­ву.

Мітки: , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.