Letovice

Нотатки з поїздки до Летовіц від 26 травня.

До Летовіц із Брно щогодини ходить потяг. Один — простий, який зупиняється в кожному селі, інший — швидкий, так званий «рихлік» (чеською «rychlý» — швидкий). Рихліком подорожувати набагато приємніше, бо на цьому маршруті запущені ІнтерПантери, які не пищать, як скажені, коли гальмують, і всередині є кондиціонери. Звичайні ж потяги більше схожі на типові приміські електрички.

Виходимо з вокзалу, ідемо спочатку вздовж колії трохи назад. Зліва протікає добре знайома Світава, а проти сонця видно костел Святого Прокопа (зліва) і Кластер Милосердних Братів (справа):

Коли повернутися ще трохи вправо, то видно вже замок:

До всього цього добра по черзі ми зараз піднімемося. Спочатку підходимо до критих сходів, які ведуть нагору до костелу:

Потім дивимося на сам костел:

Побудований у XIV сторіччі, типова готика. Від костелу відкривається який-не-який вид на те, що внизу, але туди ми теж дійдемо.

Спускаємося тими ж сходами до Бартової вулиці і йдемо нагору до замку. Зліва Кластер:

Будова XVIII сторіччя, бароко. Будував чувак із Відня.

Справа відкривається хороший вид на міжгірʼя. Типові моравські рельєфи:

Доходимо до замку. Він, звісно, в активній фазі реконструкції. За замком є парк, на вид доволі затишний, потенційно зі ставком, але ставок чомусь був без води. Мабуть, теж реконструюють.

Незважаючи на реконструкцію прилеглих будов, власне замок більш-менш уже в пристойному стані. За 120 крон можна зайти, вислухати лекцію про те, як цей замок докотився до такого життя, а потім піти самому гуляти поверхами, коридорами й кімнатами. Ще за 20 крон дозволяють фотографувати.

Ну, пішли.

Опускаючи деталі про те, хто кому цей замок перепродавав, хто в ньому пиячив і які оргії влаштовував, а також той факт, що в цьому замку, як і в будь-якому іншому, є своя, цитую, мучирня, гладоморна і винний погріб, перше, що дивує — кількість клавішних інструментів:

З десяток такого добра, а, може, і більше. Усе автентичне, але в поганому стані, тому грає зі скрипом або не грає взагалі. Зате як декорація ОК.

Зацініть товщину стін:

З околиць для замку потихеньку збирають експонати, які у свій час були з нього поцуплені. Якби я не жив у Чехії, то подумав би, що це Полтавський краєзнавчий музей:

Переважно, інтерʼєри вже відреставровано. Ось типовий:

Є й нетипові. У цій кімнаті, наприклад, якщо вірити розповідям і тому, що написано, перекладали книжку Марко Поло «Мільйони», від того й відчуття піратського помешкання:

Є й узагалі дикі сучасному оку штуки:

Така ж сама картина відкривається як тільки заходиш на перший поверх замку, де починається огляд. Власники, видно, любили моторошні речі.

Окрім іншого, у замку діє кілька постійних виставок. Наприклад, виставка про експедиції до Перу. Чи виставка жуків. Або виставка, присвячена 73-річному поп-співаку з Брно. Ще є виставка картин:

Вона, до речі, занесена до якоїсь книги рекордів, бо одночасно там експонується таких картин кілька тисяч.

У замку є й жила частина, яка періодично використовується за призначенням.

Замок можна винаймати для бенкетів, весіль і всякого такого. На задньому дворі є відповідний простір:

Справа ще доступна крита зала типу як для реально великих пʼянок чи конференцій.

Моя ціль була, звісно, залізти якомога вище й сфоткати місто. Стрілочки маршруту любʼязно вивели мене на балкон. Видно канал, який сполучає Свратку з Кржтінкою:

А також той самий костел зі сходами та цвинтар за ним:

У кімнаті перед балконом можна пожертвувати будь-яку суму на розвиток замку. Якщо жертвуєш — будь ласкавий, візьми пляшечку водички чи пива. Відкривачка для пива теж є.

Спускаємося на задній двір:

Галявина перед замком:

Коло неї — міні-зоопарк для дітей:

Виходимо з території. До поїзда ще треба встигнути як мінімум потрапити на водосховище. Любʼязний IDOS показує, що найближчий автобус туди буде аж за дві години, тому не соромимося, ідемо пішки парочку кілометрів.

Якась цікава споруда посеред водосховища біля дамби, мабуть, моніторингова. Вхід на місток закритий, але виглядає незвично:

Уздовж берега знайомі камінчики:

Кристалічний щит тут по обидва боки, а над Свраткою за дамбою нависають скелі.

Тихо-спокійно, готель над водою:

Зліва від дороги — ліс і скелі. Берег затоки гарно петляє:

Понад іншим берегом човни. Мабуть, тут приємно плавати:

На самому водосховищі розміщується ще й яхт-клуб, і любителі такого плавають один за одним:

Дивимося на цю благодать, прикидуємо час до поїзда і висуваємося назад.

Якщо буде натхнення, сюди можна приїхати з велосипедом, щоб покататися навколо водосховища. Велосезон я вже відкрив поїздкою до Куржімі через Малу й Велку Бабу цими вихідними.