Brněnská přehrada

Транс­порт­на ком­па­нія міста, у яко­му я живу, екс­плу­а­тує не тіль­ки трам­ваї, авто­бу­си та тро­лей­бу­си, а ще й чов­ни. У теплу пору року, яка три­ває від сере­ди­ни кві­тня до сере­ди­ни жов­тня, можна купи­ти білет за стан­дар­тним тари­фом 15 крон за одну зупин­ку й доплив­ти до Веверж­скої Біти­шки, куди я вже їздив авто­бу­сом цієї зими.

Пока­та­ти­ся хоті­ло­ся дав­но, і мину­лої неді­лі я, наре­шті, це зро­бив.

Свра­тка судно­плав­на не ввесь рік, а тіль­ки тоді, коли у водо­схо­ви­щі є вода. На зиму її спу­ска­ють, і те, що влі­тку милує око, з листо­па­да пере­тво­рю­є­ться на стру­мок і калю­жу.

Мар­шрут почи­на­є­ться від Бистр­ці. Кви­ток можна купи­ти або в касі, висто­яв­ши дов­гу чер­гу, або без чер­ги в авто­ма­ті за касою, запла­тив­ши кар­ткою. Оскіль­ки на мар­шру­ті 10 зупи­нок, то загаль­на ціна в одну сто­ро­ну — 150 крон, а якщо ще й вер­та­ти­ме­шся назад — 250 (зі скид­кою).

На водо­схо­ви­щі пла­ва­ють по-різно­му:

На задньо­му пла­ні видно гре­блю, за якою Свра­тка про­дов­жує текти в камʼя­но­му кана­лі містом.

Понад бере­гом роз­мі­щу­ю­ться різні водні клу­би, ресто­ра­ни, пля­жі, про­сто галя­ви­ни для від­по­чин­ку. Усе охай­не, дуже зеле­не й від­мі­че­не буя­ми, де тре­ба:

Одно­ча­сно водо­схо­ви­щем кур­сує кіль­ка чов­нів, кожен має свою назву. Моїм був «Утрехт» (у цьо­му місті, до речі, я був мину­ло­го року). Ще бачив «Відень», напри­клад. На фото, оче­ви­дно, «Штут­гарт»:

Окрім Бистр­ці, зупин­ки міні­ма­лі­сти­чні — місток, назва, зна­ки вся­кі та й усе. Наро­ду під­сі­дає неба­га­то, зде­біль­шо­го, зупин­ки так із четвер­тої люди роз­хо­дя­ться тури­сти­чни­ми стеж­ка­ми.

Біля міста водо­схо­ви­ще широ­ке, роз­ло­ге. Гори­зонт зату­ля­ють місце­ві гори:

Якщо поди­ви­ти­ся назад, видно ново­бу­до­ви. Части­ну з них зве­ли вже за мого пере­бу­ва­н­ня тут. Гар­ний звід­ти вид від­кри­ва­є­ться, мабуть:

Чер­го­вий буди­нок з ігро­вим май­дан­чи­ком. Є аку­ра­тні схо­ди до води, берег обкла­де­но камі­н­ням:

Відео від­пли­т­тя від одні­єї із зупи­нок:

Оцей буди­но­чок мені також спо­до­бав­ся. Дуже вда­ло він захо­ва­ний між дере­ва­ми:

Так ми до ньо­го під­пли­ва­ли:

Тро­хи далі водо­схо­ви­ще зву­жу­є­ться й пере­хо­дить у про­сто річку, яка, коли бага­то води, запов­нює про­стір між ске­ля­ми. Звер­ніть ува­гу, як про­сто й зі сма­ком обла­што­ва­ний пляж:

Ота­ке добро з обох бере­гів нас супро­во­джує до кін­це­вої зупин­ки:

Ске­лі всю­ди мальов­ни­чі, і деякі з них мають свої вла­сні назви.

Повз нас пері­о­ди­чно пла­ва­ють уся­кі:

Чер­го­вий пово­рот, це ми вже виплив­ли з водо­схо­ви­ща:

Прє­вєд, мєдвєд (кар­ти­на типо­ва з двох при­чин: по-пер­ше, усі маха­ють, коли про­пли­ва­єш повз них, по-дру­ге, такі наме­ти з тури­ста­ми — зви­чна спра­ва):

Раптом від­кри­ва­є­ться хоро­ший вид на замок Вевер­жі й місток під ним:

Тепер порів­няй­те це з фото­гра­фі­я­ми, які я робив узим­ку 2016-го, щоб від­чу­ти різни­цю. При­ста­ні, до речі, тоді ще не було.

Про­хід під мостом:

Зустрі­чний транс­порт:

Зупин­ка мальов­ни­ча з обох боків:

Під­пли­ва­є­мо до Біти­шки. Ця ске­ля має свою назву — Мечков­ска:

Май­же від­ра­зу за нею — кін­це­ва зупин­ка. Прав­да, повер­та­ти­ся тим самим мар­шру­том я не став. Про­сто спо­ча­тку сфо­ткав човен із мосту:

(перед мостом ми роз­вер­ну­ли­ся, тому човен уже диви­ться назад на Брно; на задньо­му пла­ні — хащі при­ро­дної резер­ва­ції Бржен­чак)

А потім пішки дійшов до цен­тру Біти­шки, сів на авто­бус і втри­чі дешев­ше поїхав назад до міста.

Подо­рож чов­ном три­ває тро­хи біль­ше годи­ни, за хоро­шої пого­ди пози­тив­ний настрій гаран­то­ва­но.

Мітки: , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.