Ochoz u Brna

Цієї суботи, 14-го числа, я їздив дивитися на Моравський карст з іншого боку.



Подорож розпочинається із села Mokrá-Horákov, куди можна дістатися автобусом. Саме село невеличке, чистеньке, розташоване на схилі карсту під лісом. Де закінчуються будинки, там закінчується й асфальтна дорога й починаються краєвиди.

Типова Брненщина в цих місцях:

Дорога далі веде в сосновий ліс, який латками перемішується з листяним:

Набираємо висоту. Камʼяна стежка — не тільки просто насипаний граніт, а й подекуди виступи безпосередньо кристалічного щита. Обабіч доріжки цвіте всяке, але його я вже нафоткався минулого року вдосталь.

Стежка доводить до хреста:

Поставив його ще в 1935-му мужик на імʼя Arnošt Pacher як дяку за успішну працю в краї, а також за те, що знайшов тут угіддя, повні здобичі, і жінку (!!!). У 1996-му місцеві скинулися й замінили старий хрест новим. Пишуть, що цього чувака поважали.

Поруч лавочки, можна відпочити. Хрест стоїть на самому краї урвища, і ось так це каміння приблизно виглядає:

Це не крута скеля, і місцями, якщо я правильно оцінив обстановку, є змога піднятися-спуститися нею наче сходами. Субстанція схожа на дрібнозернистий граніт з багаторічним нанесенням вапна. На ньому залюбки живе мох. А на деревах, до речі, видно живі-здорові лишайники, що натякає на те, яке тут повітря.

Стежка вздовж урвища та скелі Гладка виводить до неймовірного оглядового майданчика. Від нього вниз спускаються сходами гранітні виступи (ні, воно не рукотворне), зверху стоїть кілька лавок:

З них можна милуватися сусідніми горами:

(тут новий 9-міліметровий ширік від Laowa дуже пригодився би, бо в 16 мм не влізає все по висоті, навіть якщо збирати панораму, повернувши камеру вертикально)

Видно будинки вздовж Річки (що я зроблю, коли річка так і називається — Річка), гору Hornek і Задні Гади, якими ми вже в тому році гуляли.

Місцина, із якої я знімаю, називається Skalní věž Poslední. Чому вона «последні» («остання», тобто) — не знаю, але за нею стежка доходить до скелі Pilíř («колона») і повертає назад. І я теж повертаю.

Під скелею, до речі, є Шкрапова печера. Тут узагалі печер дуже багато, здебільшого вони, правда, недоступні. Тому йдемо далі до доступної печери.

За лісом доглядають, пиляючи дерева та прибираючи гілки. Узагалі, це щось типу охоронної території. «1000 видів метеликів, 400 видів грибів, звірі всякі бла-бла». Затишно.

На конкурс текстур:

Стежка в лісі виводить на інший маршрут, спускаючись вниз між скелями. Оце я розумію — камінчики:

Над дорогою нависають гранітні сходи з мохом:

Можна на них трохи піднятися. Усе зелене:

Зрештою, стежка доводить до штучних сходів нагору:

Піднімаємося й бачимо печеру Пекарна:

Оскільки печера відкрита, і був вихідний, то й народ є. Дітей привели, поставили їм стенд, щоб малювали, а сам процес знімали таймлапсом.

У печері темно, прохолодно, вода капає, сталактити ростуть, павучки висять. Світла від телефону не вистачає катастрофічно, треба йти наступного разу з нормальним ліхтариком. На стенді пишуть, що стіни розписані в якомусь місці древніми людьми, але я не знайшов.

На місцевості є ще кілька відкритих печер, наприклад, добре відома Нетопирка (тому що там нетопирі живуть, зрозуміло), або Шведув стул. На другу я подивився зверху, але сам вхід облюбувала якась сімейка на пікніку, тому я їх тривожити не став.

Зрештою, понад Охозьким потоком я дійшов до Охоза, дочекався на автобус і поїхав назад у Брно:

Це був пробний, але дуже миловидний маршрут. Наступного разу можна пройти внизу, уздовж річки під Лисою горою, і подивитися на Нетопирку й Гадецкий рибнік.

P.S. Усі фотки — знову камерний jpeg із відкоригованим у GIMP’і контрастом. Після цього сету я переглянув налаштування: переключив поточний профіль на більш висококонтрастний + додав помірне зерно для неінвазивної різкості. Що вийде з цього — подивимося в наступному сеті, коли я його зніму. Загалом, очевидна задача — мінімізувати обробку RAW. Зараз баланс кольорів мені ОК (за виключенням кількох кадрів, де я зняв 3% синього), залишаються питання до різкості (поточна — +2, і це навіть із -2 по шумодаву) й контрасту. З RAW’ом усе простіше, звісно, бо jpeg я ніколи ідеальним не отримаю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.