Про концертні зали

Відвідавши вчора Брненську філармонію вдруге, я таки вкорінився в думці, що вона замала. Залі не вистачає обʼєму, а сцені — місця для розміщення оркестру в повному складі. І не зважаючи на той факт, що там установлений орган (на якому, до речі, також цього разу грали), ця зала — виключно камерна.

Хто був у Колонному залі ім. Лисенка в Києві, той знає, що якщо конфігурація оркестру передбачає багато-багато музикантів (наприклад, для виконання «Петрушки» Стравінського), то вони сидять від стінки до стінки щільно, майже впритул до країв. А тепер уявіть, що половина того оркестру просто фізично б не влізла на брненську сцену.

Поруч із поточною будівлею філармонії зводять нову, Janáčkovo kulturní centrum. Днями підписали угоду на проектну документацію другого етапу будівництва. Я не бачив, як має виглядати нова зала, але зустрічав посилання на те, що її проектуванням займатимуться ті ж люди, які робили знамениту Філармонію на Ельбі в Гамбурзі. І я щиро сподіваюся, що нова брненська зала буде в тому ж таки стилі караянівського цирку.

Щодо власне музичної програми, то все було нормально. Грали Моцарта, Баха і компанію. Єдине, чого я не зрозумів, якщо навіть цей концерт і був присвячений молодим і майбутнім мамам (з відповідною кількахвилинною лекцією про музикотерапію), навіщо ж декому треба було брати дітей прямо в залу. У Києві, наприклад, на це діє пряма заборона, а тут навіть є окрема кімната, де на час концерту залишають дітей під наглядом. І чи то публіка менш дисциплінована, чи ж то я так не звик до акустики, що чув усе, чого не мав би чути.

До слова, я розписав собі оркестрові концерти на півроку вперед. Усі будуть у Брно, крім одного, заради якого я поїду в кінці березня до Праги. Імовірно, треба вклинити й щось у Відні (я знову подався на новорічну лотерею, до речі), але це буде окрема історія.