Баварія

Кілька фотографій і коментарів із поїздки Баварією і land Salzburg’ом із 7-го по 12-те грудня.

Straubing (7.12)

Місто пенсіонерів. Невелике за розмірами, із малоповерховою забудовою. Громадський транспорт працює до сьомої вечора і їздить раз на півгодини. Із залізничної станції можна доїхати або в Регенсбург, а звідти, наприклад, у Нюрнберг, або в Платтлінг, а звідти — у Відень. Останнім варіантом, до речі, я і користувався.

Із розваг — центр із різдвяним ярмарком, який працює до 8-ї вечора (а в четвер — до 9-ї):

А ще потічок із качечками і пивні магазини.

Іноді трапляються примітні деталі:

Тут є Дунай, до речі. А на набережній — орел:

Натякають, що в пазурах орла мала би бути свастика. А якщо і не мала би бути, то так туди і проситься. Сам Дунай, точніше, один із його рукавів, уночі виглядає так (вид на Замковий міст):

У цьому місті ми і жили. Рано вранці виїжджали, чи то машиною, чи то дойчебаном, пізно ввечері поверталися.

Із Брно сюди можна добратися або літаком на Мюнхен, а звідти — залізницею, або ж повністю залізницею через Бржецлав, Відень і Платтлінг. Із Відня на Гамбург ходить ICE зі швидкістю 250 км/год, і тому за часом виходить навіть менше, ніж літаком (і значно дешевше).

Arnbruck (8.12)

Тут є селище склодувів, das Glasdorf. Його територією розставлені різні скульптурки, і влітку воно виглядає, звісно, набагато краще, бо є зелена трава і всілякі дійства, зате взимку мало людей.

Є жабки от:

Напис під правою, наприклад, говорить:

Hi süße.

Hast du heute schon was vor? Mein sexy körper und mein charme werden dich begeistern. Also baby, wie wäre es mit uns zwei?

Пропоную освіченому читачу перекласти цю похабщину самотужки. Німці — ще ті видумщики.

Також є бджілки, доволі нейтральні:

Територією течуть струмки, і є озерце:

А ще тут мовчать вівці і пильно вдивляються в тебе:

У селищі склодувів, звісно, є магазин із мільйоном скляних виробів:

(хоча там не тільки і не стільки місцеві вироби, як просто скляні)

і, власне, склодуви, що і очікуваося:

Можна зайти до них у будиночок, сісти навпроти гарячої печі й дивитися, як вони працюють. На фото — сова у процесі виготовлення. Я так зрозумів, що спочатку видувається основна форма, а потім просто наляпується скло для рельєфних виступів — крил, дзьоба, вух, хвоста, очей.

Напис на свині-скарбничці: «пивна каса».

Arbersee (8.12)

Це мало б бути гірське озеро на висоті близько 900 м. Але в горах випало нормально так снігу, і його просто засипало.

Тому залишаю тільки одне фото нашої компанії:

Озеро за нами, між іншим. Зате видно, як мете.

(ні, нас ніхто не фотографував; столик під вікнами будиночка й таймер зробили свою справу)

Neuschönau (8.12)

Зоопарк у лісі і стежка у кронах дерев.

Вхід платний. Спочатку гуляєш і роздивляєшся сосни та різні інформаційні стенди:

Потім ця стежка доводить тебе до великого яйця, усередині якого росте стара висока сосна:

Потім ти піднімаєшся на вершечок цього яйця (схоже на підйом на оглядовий майданчик Рейхстагу) і дивишся на ліс зверху:

А потім спускаєшся вниз і йдеш у зоопарк просто неба. Тетерук (не чокнутий депутат, а цілком пристойна, хоча трохи агресивна, пташка):

Лосі:

Нам хотілося, звісно, побачити їх трошки ближче, і для цього є окремий майданчик, який нависає над їхніми угіддями, але вони були зайняті поїданням свіжих ялинок.

Сова:

Цілком байдужий до тебе птах. А німецькою так і буде — «уху».

Ну і рись підступно крадеться:

(23 мм для такої фотографії замало, але маємо те, що маємо)

Ще бачили качечок, але вони є всюди, і це не так цікаво. А от чого не бачили, але хотілося, і воно там є — бізони, вовки і бобер. Тільки бобер не захотів вилазити.

Passau (8.12)

Місто на кордоні з Австрією, де дві річки — Інн, Ільц — впадають у третю — Дунай.

Зверху і вдень виглядає приблизно так:

А знизу і вночі — так:

Можна ходити роздивлятися архітектуру і гуляти набережною, але робити це краще вдень і коли тепліше.

Nürnberg (9.12)

Улюблене місто відомого австрійського художника з багатьма цеппелінами. Наприклад, Цеппелінплатцом:

Або Цеппелінтрибуною на Цеппелінштрассе:

Чи Конгресхолом, не цеппелін, але все одно Шпеєра:

Можна приїжджати влітку, брати велосипед і кататися цими цеппелінами ввесь день.

Через Гроссештрассе міг бути стадіон на 400 тис. арійців, але натомість утворилося озеро:

Хороший памʼятник гігантоманії. Хоча, насправді, я думав, що воно там усе ще більше.

У центрі місто класичне. Mauthalle (середньовічна будова в імперському стилі, зараз там велика пивнуха й інша комерція):

Церква Святого Лаврентія:

Усередину заходили теж, але всі католицькі церкви в цьому плані плюс-мінус однакові.

Nassauer Haus:

Теж середньовічна приблуда з елементами готики і романського мистецтва. А на першому поверсі, наприклад, зараз розташовується T-Mobile.

Іноді проступають Амстердам-like елементи (річка Пегніц із Мʼясним мостом):

На центральній площі стоїть Церква Діви Марії:

Звісно, під нею якраз проходила різдвяна ярмарка з мільйоном людей.

Піднімаємося вище. Шматочок фортеці (Kaiserburg):

І, власне, погляд на місто з оглядового майданчика. Не дуже високо, правда:

Вердикт — цілком пристойно для подорожі з поправкою на кількість туристів.

Bamberg (9.12)

Ми сюди приїхали не місто роздивлятися, а пити пиво. Тому, ось вам ратуша на штучному острові (бо землю не поділили):

І ось вам Бамберзький собор:

І вистачить.

Neuschwanstein (10.12)

Теоретично, чудовий замок, у минулому — прототип діснеївського. Якби не ремонт:

З іншого боку виглядає трохи краще:

Насправді, замків два, і другий, Hohenschwangau, з висоти пташиного польоту і на фоні озера Alpsee виглядає просто чудово:

З поправкою на дощ і мокрий сніг, звісно (зблизька, правда, він ніякий зовсім, принаймні, взимку). Хоча навіть так там дуже багато людей. Але треба приїжджати сюди пізньою весною або ранньою осінню.

München (10.12)

Другий раз тут, і знову не можу нормально роздивитися місто, бо то дощ, то вечір, а насправді, усе разом:

(на фото — Нова ратуша на Марієнплатці)

Треба щось із цим зробити. Я таки при нагоді запланую собі дводенну самостійну подорож.

Тут ми трохи погуляли, зайшли в Августінер поїсти і в Хофбройхаус просто так подивитися.

Burghausen (11.12)

Із цього моменту нам нарешті почало щастити з погодою.

Бургхаузен — це місто і однойменний замок на самісінькому кордоні з Австрією. І в цю пору — ні душі, хоча ми бачили, що працівники готувалися до якогось чергового фестивалю.

Замок витягнутий уздовж річки Зальцах і озера Wöhrsee. Його довжина — більше 1 км, і через це він вважається найдовшим замком у світі. Ось озеро:

Ось вхід у власне замок (чи фортечну його частину, бо вона невелика):

А ось — Зальцах і нижнє місто, і на тому березі — уже Австрія:

Коли поверталися назад, із австрійського берега чули сирени ЦО. Збіг?

Königsee (11.12)

У перекладі — «королівське озеро», і ось тут починається самий сік. Це гірське озеро на висоті 600 м біля Берхтесгадена, і ви, певно, уже здогадуєтеся, чому ми сюди приїхали.

Понад самим озером — різні будиночки, пірс, туристи. Виглядає доволі мальовничо:

Звісно, щоб оцінити краєвид, треба піднятися вище, що ми і робимо:

Там зліва ще є бобслейна траса. Будиночки понад берегом — в основному, кафе і готелі. Гора справа — майже двокілометрова Berchtesgadener Hochthron. Зліва Hinterer Rotofen, Dreisesselberg і все те, що поруч (десь по півтора кілометри кожна, плюс-мінус).

Звісно, треба дійти до оглядового майданчика і зацінити вид на міжгірʼя:

Пишуть, що можна корабликом виплисти в певну точку і почути відлуння сім разів. А можна просто помедитувати на відео, зацінивши розмову за кадром, а також як щось гуркоче:

(ні, я не буду більше знімати статичні ландшафтні відео з увімкненим автофокусом)

Думаю, там би було чудово походити гірськими стежками влітку. Плюс, є й інші оглядові майданчики.

Obersalzberg (11.12)

— (слухаючи, як натужно реве Renault Clio) Як же він сюди добирався?
— А что ему? У них были бэхи шестилитровые. А мы ползём. Всё почему? Потому, что французский автопром — г@вно.

Вид із майданчика біля центру історичної документації:

На фоні — ті ж самі берхтесгаденські Альпи, але ми тепер на висоті більше кілометра. Поруч — вхід у бункер. Зараз там усе зачинено, а ще ведуться роботи з укріплення чи то бункера, чи то схилів. Із площадки видно «Орлине гніздо» (Kehlsteinhaus або чайний будиночок), але воно високо і далеко, щоб його можна було нормально захопити 23-мм обʼєктивом.

Висаджуємося біля Zum Türken (чи не єдина будівля, яка більш-менш збереглася в околі й досі використовується за призначенням — як готель) і топаємо прихованою стежкою в гості до того самого австрійського художника. Кадр, заради якого я і їхав у всю цю довгу подорож — вид із його вікна:

За 70+ років усе заросло, звісно, але Альпи ті ж. Зі схилу вгору дує тепле повітря, що трохи незвично. Тут доволі затишно, і смак до хорошого місця в декого явно був.

Залишки будинку у вигляді підпірної стіни:

Усе, що тут видає це місце — інформаційний стенд і витоптаний сніг, особливо в тих місцях, де він стояв на відомих фото.

Спускаємося, попутно спостерігаючи, як кладуть нову дорогу («Всё, как и завещал — стройте дороги!»). Альпи:

Міг би просто сидіти собі, нікуди не рипатися, малювати картини й будувати окремо взяту країну:

Salzburg (11.12)

Австрія. Місто Моцарта, на тлі слави якого провулок, вулиця, площа, бульвар і станція метро Тараса Шевченка — просто ніщо.

Першим ділом треба піднятися на високу точку:

Сфотографувати фортецю Hohensalzburg:

І ту саму річку Зальцах, знову, тільки цього разу на фоні сонце сідає за Альпами:

Тут симпатично:

Можна погуляти черговою різдвяною ярмаркою і поїсти гамбургерів зі смаженою квашеною капустою (місцева особливість):

Або чогось більш зрозумілого:

Також на ярмарці діє каток.

Тим часом, вечір. Makartsteg як його видно з Міського мосту вночі:

Звісно, в місті є ще багато чого подивитися, наприклад, якщо піднятися на фунікулері до фортеці, але часу нам на це не вистачило.

Regensburg (12.12)

Кінцевий пункт, із якого ми й розʼїхалися.

Дунай:

Historische Wurstkuchl, сосисочна, якій майже 900 років і яку регулярно затоплює під час дунайських паводків:

(якщо уважно придивитися, на фотці справа від дверей видно рівні води в різні роки)

Готують смачно. Навіть капусту, навіть враховуючи те, що капусту я люблю в принципі тільки сиру.

Собор Святого Петра:

І, власне, це все. Є ще фреска Давида з Голіафом, але то занадто попсово.

Після цього ми скупилися в Кауфланді й розʼїхалися — хто в Нюрнберг на літак, а хто — поїздом у Брно.

Не скажу, що бігати галопом з ранку до ночі по бундесу, паралельно постійно пʼючи — це щось таке, від чого я беззаперечно в захваті, але все, що хотів — хоч якось побачив. Після цього можна планувати речі більш детально і в повільнішому темпі (той же Оберзальцберг, наприклад).

Подорожуйте більше.