Баварія

Кіль­ка фото­гра­фій і комен­та­рів із поїзд­ки Бава­рі­єю і land Salzburg'ом із 7-го по 12-те гру­дня.

Straubing (7.12)

Місто пен­сіо­не­рів. Неве­ли­ке за роз­мі­ра­ми, із мало­по­вер­хо­вою забу­до­вою. Гро­мад­ський транс­порт пра­цює до сьо­мої вечо­ра і їздить раз на пів­го­ди­ни. Із залі­зни­чної стан­ції можна доїха­ти або в Регенс­бург, а звід­ти, напри­клад, у Нюрн­берг, або в Плат­тлінг, а звід­ти — у Відень. Остан­нім варі­ан­том, до речі, я і кори­сту­вав­ся.

Із роз­ваг — центр із різдвя­ним ярмар­ком, який пра­цює до 8-ї вечо­ра (а в четвер — до 9-ї):

А ще поті­чок із каче­чка­ми і пив­ні мага­зи­ни.

Іно­ді тра­пля­ю­ться при­мі­тні дета­лі:

Тут є Дунай, до речі. А на набе­ре­жній — орел:

Натя­ка­ють, що в пазу­рах орла мала би бути сва­сти­ка. А якщо і не мала би бути, то так туди і про­си­ться. Сам Дунай, точні­ше, один із його рука­вів, уно­чі вигля­дає так (вид на Зам­ко­вий міст):

У цьо­му місті ми і жили. Рано вран­ці виїжджа­ли, чи то маши­ною, чи то дой­че­ба­ном, пізно вве­че­рі повер­та­ли­ся.

Із Брно сюди можна добра­ти­ся або літа­ком на Мюн­хен, а звід­ти — залі­зни­цею, або ж пов­ні­стю залі­зни­цею через Брже­цлав, Відень і Плат­тлінг. Із Від­ня на Гам­бург ходить ICE зі швид­кі­стю 250 км/год, і тому за часом вихо­дить навіть мен­ше, ніж літа­ком (і зна­чно дешев­ше).

Arnbruck (8.12)

Тут є сели­ще скло­ду­вів, das Glasdorf. Його тери­то­рі­єю роз­став­ле­ні різні скуль­птур­ки, і влі­тку воно вигля­дає, зві­сно, наба­га­то кра­ще, бо є зеле­на тра­ва і всі­ля­кі дій­ства, зате взим­ку мало людей.

Є жаб­ки от:

Напис під пра­вою, напри­клад, гово­рить:

Hi süße.

Hast du heute schon was vor? Mein sexy körper und mein charme werden dich begeistern. Also baby, wie wäre es mit uns zwei?

Про­по­ную осві­че­но­му чита­чу пере­кла­сти цю похаб­щи­ну само­туж­ки. Нім­ці — ще ті видум­щи­ки.

Також є бджіл­ки, дово­лі ней­траль­ні:

Тери­то­рі­єю течуть струм­ки, і є озер­це:

А ще тут мов­чать вів­ці і пиль­но вдив­ля­ю­ться в тебе:

У сели­щі скло­ду­вів, зві­сно, є мага­зин із міль­йо­ном скля­них виро­бів:

(хоча там не тіль­ки і не стіль­ки місце­ві виро­би, як про­сто скля­ні)

і, вла­сне, скло­ду­ви, що і очі­ку­ва­о­ся:

Можна зай­ти до них у буди­но­чок, сісти нав­про­ти гаря­чої печі й диви­ти­ся, як вони пра­цю­ють. На фото — сова у про­це­сі виго­тов­ле­н­ня. Я так зро­зу­мів, що спо­ча­тку виду­ва­є­ться основ­на фор­ма, а потім про­сто наля­пу­є­ться скло для рельє­фних висту­пів — крил, дзьо­ба, вух, хво­ста, очей.

Напис на сви­ні-скар­бни­чці: «пив­на каса».

Arbersee (8.12)

Це мало б бути гір­ське озе­ро на висо­ті близь­ко 900 м. Але в горах випа­ло нор­маль­но так сні­гу, і його про­сто заси­па­ло.

Тому зали­шаю тіль­ки одне фото нашої ком­па­нії:

Озе­ро за нами, між іншим. Зате видно, як мете.

(ні, нас ніхто не фото­гра­фу­вав; сто­лик під вікна­ми буди­но­чка й тай­мер зро­би­ли свою спра­ву)

Neuschönau (8.12)

Зоо­парк у лісі і стеж­ка у кро­нах дерев.

Вхід пла­тний. Спо­ча­тку гуля­єш і роз­див­ля­є­шся сосни та різні інфор­ма­цій­ні стен­ди:

Потім ця стеж­ка дово­дить тебе до вели­ко­го яйця, усе­ре­ди­ні яко­го росте ста­ра висо­ка сосна:

Потім ти під­ні­ма­є­шся на вер­ше­чок цьо­го яйця (схо­же на під­йом на огля­до­вий май­дан­чик Рейх­ста­гу) і диви­шся на ліс звер­ху:

А потім спу­ска­є­шся вниз і йдеш у зоо­парк про­сто неба. Тете­рук (не чокну­тий депу­тат, а ціл­ком при­стой­на, хоча тро­хи агре­сив­на, пта­шка):

Лосі:

Нам хоті­ло­ся, зві­сно, поба­чи­ти їх тро­шки ближ­че, і для цьо­го є окре­мий май­дан­чик, який нави­сає над їхні­ми угі­д­дя­ми, але вони були зайня­ті поїда­н­ням сві­жих яли­нок.

Сова:

Ціл­ком бай­ду­жий до тебе птах. А німе­цькою так і буде — «уху».

Ну і рись під­сту­пно кра­де­ться:

(23 мм для такої фото­гра­фії зама­ло, але має­мо те, що має­мо)

Ще бачи­ли каче­чок, але вони є всю­ди, і це не так ціка­во. А от чого не бачи­ли, але хоті­ло­ся, і воно там є — бізо­ни, вов­ки і бобер. Тіль­ки бобер не захо­тів вила­зи­ти.

Passau (8.12)

Місто на кор­до­ні з Австрі­єю, де дві річки — Інн, Ільц — впа­да­ють у тре­тю — Дунай.

Звер­ху і вдень вигля­дає при­бли­зно так:

А зни­зу і вно­чі — так:

Можна ходи­ти роз­див­ля­ти­ся архі­те­кту­ру і гуля­ти набе­ре­жною, але роби­ти це кра­ще вдень і коли теплі­ше.

Nürnberg (9.12)

Улю­бле­не місто відо­мо­го австрій­сько­го худо­жни­ка з бага­тьма цеп­пе­лі­на­ми. Напри­клад, Цеп­пе­лін­пла­тцом:

Або Цеп­пе­лін­три­бу­ною на Цеп­пе­лін­штрас­се:

Чи Кон­гре­схо­лом, не цеп­пе­лін, але все одно Шпе­є­ра:

Можна при­їжджа­ти влі­тку, бра­ти вело­си­пед і ката­ти­ся цими цеп­пе­лі­на­ми ввесь день.

Через Грос­се­штрас­се міг бути ста­діон на 400 тис. арій­ців, але нато­мість утво­ри­ло­ся озе­ро:

Хоро­ший памʼя­тник гіган­то­ма­нії. Хоча, насправ­ді, я думав, що воно там усе ще біль­ше.

У цен­трі місто кла­си­чне. Mauthalle (сере­дньо­ві­чна будо­ва в імпер­сько­му сти­лі, зараз там вели­ка пив­ну­ха й інша комер­ція):

Цер­ква Свя­то­го Лав­рен­тія:

Усе­ре­ди­ну захо­ди­ли теж, але всі като­ли­цькі цер­кви в цьо­му пла­ні плюс-мінус одна­ко­ві.

Nassauer Haus:

Теж сере­дньо­ві­чна при­блу­да з еле­мен­та­ми готи­ки і роман­сько­го мисте­цтва. А на пер­шо­му повер­сі, напри­клад, зараз роз­та­шо­ву­є­ться T-Mobile.

Іно­ді про­сту­па­ють Амстер­дам-like еле­мен­ти (річка Пегніц із Мʼя­сним мостом):

На цен­траль­ній пло­щі сто­їть Цер­ква Діви Марії:

Зві­сно, під нею якраз про­хо­ди­ла різдвя­на ярмар­ка з міль­йо­ном людей.

Під­ні­ма­є­мо­ся вище. Шма­то­чок фор­те­ці (Kaiserburg):

І, вла­сне, погляд на місто з огля­до­во­го май­дан­чи­ка. Не дуже висо­ко, прав­да:

Вер­дикт — ціл­ком при­стой­но для подо­ро­жі з поправ­кою на кіль­кість тури­стів.

Bamberg (9.12)

Ми сюди при­їха­ли не місто роз­див­ля­ти­ся, а пити пиво. Тому, ось вам рату­ша на шту­чно­му остро­ві (бо зем­лю не поді­ли­ли):

І ось вам Бам­берзь­кий собор:

І виста­чить.

Neuschwanstein (10.12)

Тео­ре­ти­чно, чудо­вий замок, у мину­ло­му — про­то­тип дісне­їв­сько­го. Якби не ремонт:

З іншо­го боку вигля­дає тро­хи кра­ще:

Насправ­ді, зам­ків два, і дру­гий, Hohenschwangau, з висо­ти пта­ши­но­го польо­ту і на фоні озе­ра Alpsee вигля­дає про­сто чудо­во:

З поправ­кою на дощ і мок­рий сніг, зві­сно (зблизь­ка, прав­да, він ніякий зов­сім, при­найм­ні, взим­ку). Хоча навіть так там дуже бага­то людей. Але тре­ба при­їжджа­ти сюди пізньою весною або ран­ньою осін­ню.

München (10.12)

Дру­гий раз тут, і зно­ву не можу нор­маль­но роз­ди­ви­ти­ся місто, бо то дощ, то вечір, а насправ­ді, усе разом:

(на фото — Нова рату­ша на Марі­єн­пла­тці)

Тре­ба щось із цим зро­би­ти. Я таки при наго­ді запла­ную собі дво­ден­ну само­стій­ну подо­рож.

Тут ми тро­хи погу­ля­ли, зайшли в Авгу­сті­нер поїсти і в Хоф­брой­ха­ус про­сто так поди­ви­ти­ся.

Burghausen (11.12)

Із цьо­го момен­ту нам наре­шті поча­ло щасти­ти з пого­дою.

Бур­гха­у­зен — це місто і одно­ймен­ний замок на самі­сінь­ко­му кор­до­ні з Австрі­єю. І в цю пору — ні душі, хоча ми бачи­ли, що пра­ців­ни­ки готу­ва­ли­ся до яко­гось чер­го­во­го фести­ва­лю.

Замок витя­гну­тий уздовж річки Заль­цах і озе­ра Wöhrsee. Його дов­жи­на — біль­ше 1 км, і через це він вва­жа­є­ться най­дов­шим зам­ком у сві­ті. Ось озе­ро:

Ось вхід у вла­сне замок (чи фор­те­чну його части­ну, бо вона неве­ли­ка):

А ось — Заль­цах і нижнє місто, і на тому бере­зі — уже Австрія:

Коли повер­та­ли­ся назад, із австрій­сько­го бере­га чули сире­ни ЦО. Збіг?

Königsee (11.12)

У пере­кла­ді — «коро­лів­ське озе­ро», і ось тут почи­на­є­ться самий сік. Це гір­ське озе­ро на висо­ті 600 м біля Бер­хтес­га­де­на, і ви, пев­но, уже здо­га­ду­є­те­ся, чому ми сюди при­їха­ли.

Понад самим озе­ром — різні буди­но­чки, пірс, тури­сти. Вигля­дає дово­лі мальов­ни­чо:

Зві­сно, щоб оці­ни­ти кра­є­вид, тре­ба під­ня­ти­ся вище, що ми і роби­мо:

Там злі­ва ще є боб­слей­на тра­са. Буди­но­чки понад бере­гом — в основ­но­му, кафе і готе­лі. Гора спра­ва — май­же дво­кі­ло­ме­тро­ва Berchtesgadener Hochthron. Злі­ва Hinterer Rotofen, Dreisesselberg і все те, що поруч (десь по пів­то­ра кіло­ме­три кожна, плюс-мінус).

Зві­сно, тре­ба дійти до огля­до­во­го май­дан­чи­ка і заці­ни­ти вид на між­гі­рʼя:

Пишуть, що можна кора­бли­ком випли­сти в пев­ну точку і почу­ти від­лу­н­ня сім разів. А можна про­сто поме­ди­ту­ва­ти на відео, заці­нив­ши роз­мо­ву за кадром, а також як щось гур­ко­че:

(ні, я не буду біль­ше зні­ма­ти ста­ти­чні ланд­ша­фтні відео з уві­мкне­ним авто­фо­ку­сом)

Думаю, там би було чудо­во похо­ди­ти гір­ськи­ми стеж­ка­ми влі­тку. Плюс, є й інші огля­до­ві май­дан­чи­ки.

Obersalzberg (11.12)

— (слу­ха­ю­чи, як нату­жно реве Renault Clio) Як же він сюди доби­рав­ся?
— А что ему? У них были бэхи шести­ли­тро­вые. А мы пол­зём. Всё поче­му? Пото­му, что фран­цуз­ский авто­пром — г@вно.

Вид із май­дан­чи­ка біля цен­тру істо­ри­чної доку­мен­та­ції:

На фоні — ті ж самі бер­хтес­га­ден­ські Аль­пи, але ми тепер на висо­ті біль­ше кіло­ме­тра. Поруч — вхід у бун­кер. Зараз там усе зачи­не­но, а ще веду­ться робо­ти з укрі­пле­н­ня чи то бун­ке­ра, чи то схи­лів. Із пло­щад­ки видно «Орли­не гні­здо» (Kehlsteinhaus або чай­ний буди­но­чок), але воно висо­ко і дале­ко, щоб його можна було нор­маль­но захо­пи­ти 23-мм обʼє­кти­вом.

Виса­джу­є­мо­ся біля Zum Türken (чи не єди­на будів­ля, яка більш-менш збе­ре­гла­ся в око­лі й досі вико­ри­сто­ву­є­ться за при­зна­че­н­ням — як готель) і топа­є­мо при­хо­ва­ною стеж­кою в гості до того само­го австрій­сько­го худо­жни­ка. Кадр, зара­ди яко­го я і їхав у всю цю дов­гу подо­рож — вид із його вікна:

За 70+ років усе заро­сло, зві­сно, але Аль­пи ті ж. Зі схи­лу вго­ру дує тепле пові­тря, що тро­хи незви­чно. Тут дово­лі зати­шно, і смак до хоро­шо­го місця в деко­го явно був.

Зали­шки будин­ку у вигля­ді під­пір­ної сті­ни:

Усе, що тут видає це місце — інфор­ма­цій­ний стенд і вито­пта­ний сніг, осо­бли­во в тих місцях, де він сто­яв на відо­мих фото.

Спу­ска­є­мо­ся, попу­тно спо­сте­рі­га­ю­чи, як кла­дуть нову доро­гу («Всё, как и заве­щал — строй­те доро­ги!»). Аль­пи:

Міг би про­сто сиді­ти собі, ніку­ди не рипа­ти­ся, малю­ва­ти кар­ти­ни й буду­ва­ти окре­мо взя­ту кра­ї­ну:

Salzburg (11.12)

Австрія. Місто Моцар­та, на тлі сла­ви яко­го про­ву­лок, вули­ця, пло­ща, буль­вар і стан­ція метро Тара­са Шев­чен­ка — про­сто ніщо.

Пер­шим ділом тре­ба під­ня­ти­ся на висо­ку точку:

Сфо­то­гра­фу­ва­ти фор­те­цю Hohensalzburg:

І ту саму річку Заль­цах, зно­ву, тіль­ки цьо­го разу на фоні сон­це сідає за Аль­па­ми:

Тут сим­па­ти­чно:

Можна погу­ля­ти чер­го­вою різдвя­ною ярмар­кою і поїсти гам­бур­ге­рів зі сма­же­ною ква­ше­ною капу­стою (місце­ва осо­бли­вість):

Або чогось більш зро­зумі­ло­го:

Також на ярмар­ці діє каток.

Тим часом, вечір. Makartsteg як його видно з Місько­го мосту вно­чі:

Зві­сно, в місті є ще бага­то чого поди­ви­ти­ся, напри­клад, якщо під­ня­ти­ся на фуні­ку­ле­рі до фор­те­ці, але часу нам на це не виста­чи­ло.

Regensburg (12.12)

Кін­це­вий пункт, із яко­го ми й роз­ʼї­ха­ли­ся.

Дунай:

Historische Wurstkuchl, соси­со­чна, якій май­же 900 років і яку регу­ляр­но зато­плює під час дунай­ських павод­ків:

(якщо ува­жно при­ди­ви­ти­ся, на фотці спра­ва від две­рей видно рів­ні води в різні роки)

Готу­ють сма­чно. Навіть капу­сту, навіть вра­хо­ву­ю­чи те, що капу­сту я люблю в прин­ци­пі тіль­ки сиру.

Собор Свя­то­го Петра:

І, вла­сне, це все. Є ще фре­ска Дави­да з Голі­а­фом, але то занад­то попсо­во.

Після цьо­го ми ску­пи­ли­ся в Кау­флан­ді й роз­ʼї­ха­ли­ся — хто в Нюрн­берг на літак, а хто — поїздом у Брно.

Не ска­жу, що біга­ти гало­пом з ран­ку до ночі по бун­де­су, пара­лель­но постій­но пʼю­чи — це щось таке, від чого я без­за­пе­ре­чно в захва­ті, але все, що хотів — хоч якось поба­чив. Після цьо­го можна пла­ну­ва­ти речі більш деталь­но і в повіль­ні­шо­му тем­пі (той же Обер­зальц­берг, напри­клад).

Подо­ро­жуй­те біль­ше.

Мітки: , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.